На жаль, досі ще потужно діє радянський стереотип: Кіровоградщина - убога сіра провінція, тут немає нічого цікавого й цінного. А тим більше - ліс. Ну подумаєш, дерева, урочища, озеро, болото… Та такого скрізь повно!
На жаль, людство, а ми, українці, особливо, дуже повільно доходить розуміння неповторної цінності усього створеного природою.
Ментальний комплекс несамодостатності заважає нам усвідомлювати унікальність природного середовища, історичного спадку, що призводить до руйнівних наслідків. Одні по-хижацькому знищують усе, до чого дотягуються, іншим - до всього байдуже. Тому так важливо сформулювати, показати те, що ми втрачаємо чи можемо втратити безповоротно, і запропонувати прийнятний варіант збереження.
Таке завдання і мав на меті круглий стіл "Чорнолісся верхів'їв Інгульця: цінність, проблеми, перспективи", організований місцевими осередками Українського географічного товариства, громадської організації "Спільна дія", всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка, Центральноукраїнським державним педагогічним університетом ім. В.Винниченка, департаментом культури, туризму та культурної спадщини, управлінням комунікацій з громадськістю Кіровоградської облдержадміністрації. Вчені констатують: вікові ліси Кіровоградської, центральної в Україні, області - Чорний ліс, Нерубай, Чута, Бірки - нині перебувають під загрозою.
Що робити?
Ідея створення заповідного об'єкта високої категорії на базі ландшафтів довкола верхів'їв Інгульця з'явилася майже сто років тому.
- У 20-х роках минулого століття територія північної частини сучасної Кіровоградської області розглядалася як тло для створення степового заповідника, - розповідає один з ініціаторів проведення круглого столу кандидат географічних наук Андрій Домаранський. - Ідея мала бути реалізована впродовж другої п'ятирічки. Наступна хвиля проектів заповідання регіону належить до 1980–1990 років і пов'язана з напрацюваннями науковців НАН України. Пізніше, впродовж 2008–2010 років, було оприлюднено ще кілька проектів заповідання, зокрема в статусі національного природного парку. Майже десять років тому, у квітні 2009-го, розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради було створено робочу групу для розробки засад Чорноліського національного парку, проте вона не збиралася жодного разу. Хай там як, але теза про цінність ландшафтів довкола верхів'їв Інгульця та доцільність їх заповідання давно назріла і не викликає сумнівів.
А сьогодні вона ще й підсилена вкрай незадовільним станом охорони природи на теренах Кіровоградської області. Усупереч низці законів та урядових документів, зокрема й Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року, якою передбачено для території Кіровоградської області показник заповідності на рівні 5,57% на 2018 р. (6,33% - на 2019-й і 7,1% - на 2020-й), він становить 4,04% і є одним з найнижчих в Україні.
На початок минулого року на території Кіровоградської області було 222 заповідні об'єкти, проте тут домінують заказники, заповідні урочища та пам'ятки природи. І жодного природного чи, тим паче, біосферного заповідника, жодного національного природного парку, ботанічного саду чи зоопарку. Жодного об'єкта, що за своїм статусом повною мірою убезпечував би ландшафти від деформації та знищення.
А в наших лісах, які тільки на перший погляд здаються звичайними, є що побачити й показати.
Чорний ліс - не біла пляма?
Цей лісовий масив, який займає чималу площу, досі мало відомий в інших регіонах України. А він ховає в собі багато унікального. Цікаві ці місця і з погляду флори та фауни. Ось що розповіла кандидат біологічних наук Валентина Мирза-Сіденко: "Цей ліс привертає увагу науковців як один з найбільших широколистяних масивів на південній межі поширення лісу в Східній Європі. Він належить до її найважливіших ботанічних територій. Грабово-дубові ліси внесено до переліку біотопів, що підлягають охороні згідно з Бернською конвенцією. Тут виявлено 12 видів рослин, що занесені до Червоної книги України, 13 регіональних рідкісних видів, фітоценози шести типів, що занесені до Зеленої книги України."
Спеціальний постійний комітет Бернської конвенції затвердив Чуту і Чорний ліс як об'єкт Смарагдової мережі України. Окрім типового розмаїття тварин, тут виявлено щонайменше 25 видів з числа представників Червоної книги України, 118 перебувають під охороною Бернської конвенції.
Андрій Домаранський додає: "Чорнолісся верхів'їв Інгульця є ландшафтним пограниччям між лісостепами та степами, що поєднує риси і тих, і тих. Десять тисяч років тому саме тут пролягала межа поширення найбільшого льодовика Європи, витворюючи зовсім поруч два абсолютно відмінні світи. Один формувався під товщею криги, інший - вільно розвивався поруч із ним. Один перебував під жорстким тиском мерзлих брил, був позбавлений світла й рослинності, але активно змінював склад гірських порід, рельєф та клімат суміжних просторів. Інший - був місцем, де вільно текли річки, розвивалися ґрунти, знаходили прихисток рослини й тварини льодовикових часів. Зрештою, ці дотичні до льодовика землі освоювали перші люди. Дотепер ці краї сповнені найрізноманітніших свідчень того далекого періоду в історії природи й людства. Це і специфічний набір гірських порід, і багаті на форми рельєфи, і чималі запаси підземних вод, найпівденніше в Україні сфагнове болото, реліктова флора й численні археологічні пам'ятки доби палеоліту."
А чого лишень варте таємниче озеро Берестувате! Незважаючи на велику кількість експедицій і дослідників, досі (!) так і не вдалося виміряти його глибину. На території можливого національного природного парку "Чорноліський" (якщо ідею таки вдасться втілити в життя) опиняться витоки двох великих річок України - Інгулу й Інгульця. У цих місцях надзвичайно цікава тектонічна структура і три западини (географи називають їх імпактними кратерами) - Бовтиська, Зеленогайська й Адамівська.
- Можемо з упевненістю стверджувати, що терени Чорнолісся верхів'їв Інгульця мають значну історичну цінність для вивчення історії Української революції 1917–1921 років не тільки для жителів нашого краю, а й для всіх громадян України, - заявив кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко.
Центром тодішньої боротьби з більшовизмом вважається Холодний Яр та його околиці. Але значна частина провідних повстанських ватажків походила з цих країв, де ліс був їм і прихистком, і другом: Пилип Хмара з Цвітної, його побратим Микола Бондаренко (Кибець) з Цибулевого, Ларіон Загородній зі Златополя (нині Новомиргород), його земляк Кваша, Кость Пестушко (Блакитний) з Ганнівки, Денис Гупало з Нової Осоти, Кучма з Аджамки, Герасим Нестеренко-Орел з Червоновершки, Отаманенко з Бовтишки, Андрій Гулий-Гуленко з Новоархангельська.
Знакове місце - урочище Чорний Ворон (Пальчикове). Юрій Горліс-Горський у своєму відомому романі назвав його місцем гордощів і болю.
Розповідає Юрій Митрофаненко: "У жовтні 1920 року на цьому місці відбувся останній бій отамана Чорного Ворона (Миколи Скляра) та його побратимів з будьонівцями. Кіннотний загін Чорного Ворона був ударною розвідувальною частиною у складі Олександрійської (Степової) дивізії отамана Костя Пестушка (Блакитного). Саме він відтягнув на себе основні сили червоноармійців, фактично рятуючи Степову дивізію та села, яким вони поспішали на допомогу. Кількагодинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії. Триста воронівців полягли всі до одного. Мешканці сіл Розумівка та Миколаївка поховали українських повстанців на місці бою. Відтоді це урочище називають Чорний Ворон. Це єдина в Україні точно встановлена могила отамана Чорного Ворона (під таким псевдо відомі п'ять ватажків доби Української революції).
Звісно, за Радянського часу пам'ятний знак на цьому місці був зруйнований. Але його не раз відновлювали, людську пам'ять, на щастя, знищити не вдалося. Уже в часи незалежності тут встановлено хрест, пізніше - пам'ятну таблицю, а торік іще й щогли з державним і холодноярським прапорами. Тут також встановлено пам'ятник холодноярському повстанцеві, автору роману "Холодний Яр" Юрію Горліс-Горському. Минулого року щорічний фестиваль "Холодний Яр" розпочався саме з урочища Чорний Ворон. Уже розроблено й туристичний маршрут "Холодноярські стежки Поінгулля", бо згадані пам'ятки не єдині, їх тут чимало.
І саме в урочищі Чорний Ворон торік раптом почали вирубувати дерева. Громадськість відразу забила на сполох. Виявилось, нібито це була планова вирубка. Але ж у такому місці її не мало б бути взагалі!"
Дрова будуть. І не тільки
Ще раніше, 2012 року, розгорівся скандал через вирубку лісу для будівництва автодороги в обхід містечка Знам'янка. Її здійснювали з відома місцевої влади, яка й пояснила, що та ділянка лісу не належить до природоохоронної території. Зовсім нещодавно, у грудні 2017-го, обласна рада ледь не передала три тисячі гектарів мисливських угідь Чорного лісу у приватні руки. Завадив тільки протест громадськості.
З кожним роком кількість охочих мати зиск від дарованого природою тільки збільшується. Кандидат географічних наук Лариса Семенюк наводить сумні цифри: "Незважаючи на незначний відсоток (15,6%) лісистості території в Україні за останні роки обсяг реалізованої продукції підприємствами лісового господарства щорічно стабільно зростає на 20–25%. У Кіровоградській області ця тенденція ще більш разюча: за 2014–2016 роки обсяги продукції лісового господарства зросли на 222,6%! При цьому площа відтворення лісів зменшилися на 18%."
Такими темпами ми дуже швидко знищимо ліс. І що далі? А тим часом його можна оберігати і мати від цього прибуток.
Ось що розповіла кандидат географічних наук Ольга Гелевера: "Члени громадської організації "Еко ліга-центр" (м. Кропивницький) відвідали Національний природний парк "Сколівські Бескиди" і переконалися, що створення парку генерує масштабний туристичний потік і позитивно впливає на розвиток місцевих громад. За три роки кількість туристів, які відвідали парк "Сколівські Бескиди", зросла на третину. Це понад чверть мільйона людей! Місцеві жителі заробляють сотні мільйонів гривень, пропонуючи відпочивальникам проживання, харчування, інші послуги, а працівники національного парку - більш як півмільйона, проводячи екскурсії до середньовічної фортеці-града Тустані, показуючи туристам зимову підгодівлю зубрів, водоспад на річці Кам'янка, озеро Журавлине. Ніхто вже не думає, що можна заробляти вирубуючи дерева, продаючи дрова."
* * *
На прикладі національного природного парку "Сколівські Бескиди" спростовується багато хибних думок, пов'язаних зі створенням НПП "Чорноліський". Зокрема про те, що лісогосподарські підприємства припинять свою діяльність, люди втратять роботу. Насправді національний природний парк просто стає частиною державного лісового об'єднання.
Так само нічого не зміниться в забезпеченні населення паливом. У парку проводитимуться рубки догляду та санітарні рубки, а деревина буде спрямована на опалення помешкань місцевих жителів. Як і раніше, вони збиратимуть гриби і ягоди.У рекреаційних і господарській зонах (понад 80% території) це дозволено. До складуНаціонального природного парку не входять людські паї та території населених пунктів.
У НПП "Сколівські Бескиди" працюють близько 200 осіб, Відпочивальників тут приймають майже 50 баз відпочинку. Тут виготовляють фіточаї, наливки, мед, які можна придбати в сувенірних упаковках, друкують науково-популярну і туристичну літературу, облаштовують туристичні маршрути і проводять екскурсії. Відповідно, місцеві бюджети наповнюються податками. За минулий рік НПП "Сколівські Бескиди" сплатив їх понад п'ять мільйонів гривень.
Звісно, усе це не з'явиться в одну мить, але в цьому є розвиток і перспектива.