Якою буде зона відчуження у ХХІ сторіччі? Найцікавіше те, що ніхто не може і здебільшого не хоче відповісти на це питання. Не може, тому що увесь попередній досвід показав: жодна чорнобильська проблема не мала і, відповідно, не матиме в майбутньому простого розв’язання. Не хоче або тому, що байдуже, або тому, що невигідно.
Як в джунглях Юкатану
Обрахунки зовнішнього опромінення і надходження радіонуклідів з місцевими сільгосппродуктами показали, що вже зараз на половині території зони відчуження річна доза зовнішнього і внутрішнього опромінення (за умови користування продуктами місцевого виробництва) не перевищує 1 мЗв/рік, тобто допускає скасування всіх обмежень, пов’язаних з опроміненням.
Ще через 30 років територія, на якій необхідно застосовувати обмеження, скоротиться до 1000 км2, а на кінець сторіччя - до 800 км2 і буде визначатися майже виключно забрудненням ізотопами плутонію. Межа останньої території не буде змінюватися протягом сторіч.
Половина площі зони відчуження зайнята лісами з одновікових монокультур. У сугрудкових лісорослинних умовах значна частина березових і соснових монокультурних деревостанів не відповідає умовам зростання. Невідповідність вікового і видового складу оптимальним вимогам призводить до саморозріджування і нестійкості лісових масивів проти хвороб, шкідників і пожеж.
На середину XXI сторіччя соснові ліси зони після повільного саморозріджування перейдуть до стану стиглих і перестійних борів, у яких молодий підріст з’являтиметься лише на місці дерев, що впали. Наприкінці сторіччя утворяться мішані ліси з різновікової сосни з домішкою берези та дуба. У існуючих сьогодні дібровах пошириться граб. Березові ліси більш-менш збережуть сьогоднішній вигляд.
Перелоги на місці колишніх полів пройшли декілька стадій зміни видового складу рослинного покрову. Зараз вони вкриті або кореневищними злаками, або лучною рослинністю, серед якої насіння дерев, що поширюється з вітром або тваринами, приживається погано. Висохле зілля восени чи навесні легко стає здобиччю вогню. Вже на середину сторіччя половина перелогів буде вкрита березово-сосновим рідколіссям.
Понад 20% земель зони вкриті ґрунтами болотного походження. Меліоровані землі займають 280 км2, з них 67 км2 - польдерні, з примусовим відкачуванням. За умови невтручання у природні процеси за сторіччя буде відтворено майже первинну площу надмірно зволожених або болотних земель, зарослих осокою, вербами та вільшаниками. Меліоративні системи заростуть, швидкість відтоку ґрунтових вод зменшиться, а рівень їх підвищиться, що призведе до повільного заболочування низовин.
Сільська забудова, покинута людьми, буде практично зруйнована і щезне під рослинним покривом, на місці населених пунктів будуть рости захаращені чагарями гаї. Навіть цегляні будівлі зазнають руйнації, дедалі більш швидкої, за рахунок зволоження, промерзання, гниття дерев’яної арматури, впливу рослин, зокрема водоростів, і грибів. За століття села і містечка будуть поглинуті гаями так, як в джунглях Юкатану були поглинуті фортеці і храми старовинних індіанців. Важче розрахувати майбутнє промислових будівель ЧАЕС, багатоповерхової забудови міст Чорнобиля, Прип’яті і військового містечка, однак доля замків середньовіччя нагадує, що навіть такі потужні споруди протягом тисячоріччя зазнають руйнації.
Тваринний світ зони збереже типовий для Полісся видовий склад і помірну чисельність, що визначатиметься наявними рослинними ресурсами. Щільність крупних звірів буде меншою, ніж в спеціалізованих мисливських господарствах, де звірів підгодовують. Порівняно з культурними лісами, буде збільшеною кількість хижаків: вовка, можливо ведмедя і рисі, які утримуватимуть кількість травоїдних звірів на пониженому рівні. Навіть у ближній зоні з високим рівнем опромінення тварин можливі радіаційні пошкодження будуть швидко вилучатися шляхом природного добору, насамперед під тиском хижаків, а звільнені місця майже негайно заповнюватимуться за рахунок міграції ззовні. Затишні умови зони і надалі будуть приваблювати рідкісних тварин, що охороняються.
Чи впорається природа сама?
Не дуже вдалі спроби інженерної дезактивації природних угідь привели до втішного висновку, що пріоритетними напрямками стабілізації радіоекологічного стану і реабілітації території зони повинні бути природні (автореабілітаційні) процеси і тільки в окремих випадках - інженерно-технічні заходи. Простіше кажучи, природа впорається краще, коли їй не заважати.
Вся людська діяльність, попри благі наміри, скерована на знищення природного довкілля, що підтримує людину. Чорнобильська зона відчуження дає тому багато прикладів. Вже через місяць після катастрофи перші сосни сповістили про свою смерть, засихаючи і жовтіючи. За два-три роки, в міру нагромадження летальної дози, зона знищення опроміненого хвойного лісу охопила 6-8 км2 (за максимальними оцінками, до 15 км2 ).
Найбільш забруднені ділянки лісу і полів навколо проммайданчика було засипано шаром чистого піску загальною площею 8 км2, з них 3,7 км2 лісу. При перекритті меліоративних систем для запобігання виносу радіонуклідів було підтоплено 20 км2 лісу протягом літа 1987 р., внаслідок чого березові насадження загинули.
Лісові пожежі в зоні охопили 170 км2. У великих згарниках мертві дерева було зібрано у велетенські вали бульдозерами, при цьому тонкий шар родючого ґрунту був зірваний, і місцевість перетворена на піщану пустелю.
Внаслідок виводу ЧАЕС з експлуатації припинить своє існування велика гідротехнічна споруда - став-охолодник. Після охолодження зупинених реакторів відпаде потреба підтримувати рівень ставу-охолодника на 7 м вище рівня ріки, підкачка води до ставу припиниться, за 2-3 роки рівень води впаде до рівня ріки, і назовні вийдуть 17 км2 оголеного піщано-мулистого дна. При цьому загине декілька тисяч тон риби через втрату кормової бази і місць існування.
Ми маємо всі підстави твердити, що за 15 післяаварійних років в середньому щорічно людськими руками знищувалося більше природних ценозів, ніж їх було знищено опроміненням. Навіть шкода від численних браконьєрів не була такою нищівною, ніж сплановане і оплачене нищення природи.
Природа зони відчуження має бути взята під правовий захист держави, для чого майже непотрібно фінансових затрат. Доцільно оголосити режим заповідності для цінних природних угідь (яких в зоні не так вже й багато, тобто можна виходити з західноєвропейської норми 6% території, а в більш вільних від виробничого тиску умовах зони - 10%). Тоді несанкціоноване втручання до цих угідь стане неможливим.
Запорука подальших помилок
Треба наголосити, що в основі кожної з них лежала чиясь вигода: державна премія за економічний реактор, копійчана вигода з використання енергії вибігу, збереження власних постів, боротьба за якнайбільше відомче фінансування…
За 15 років не сформульовано ідеї про подальшу долю міста Прип’яті і військового містечка з його дорогоцінною начинкою. Не затверджена нова концепція Чорнобильської зони радіаційно небезпечних земель на території України. В даний час не існує комплексної програми або проекту поводження з РАВ в цілому по ЧАЕС. Дотепер немає рішень по створенню технологічного обладнання для безпечного вилучення, сортування, пакування, кондиціювання, контролю, навантаження, транспортування, переробки та захоронення високоактивних РАВ у геологічних формаціях і по остаточному похованню відпрацьованого ядерного палива. ОУ повинний бути виведений з експлуатації відповідно до вимог природоохоронного законодавства, проте жодний діючий документ по об’єкту не містить комплексних заходів щодо досягнення екологічної безпеки і конкретних екологічних цілей. Яким критеріям безпеки й екологічного впливу майбутня система «Укриття» повинна відповідати, не визначено. Ці непевності - запорука подальших помилок.
Головне звалище України
Як засіб виробництва і зона, і ЧАЕС після закриття мають від’ємну цінність. Після виводу останнього реактора ЧАЕС з експлуатації в зоні не залишається нічого, що дає економічну віддачу. Зона лише споживає кошти і ресурси. Продаж дезактивованого металобрухту за ціною 10 грн./кг та деревини по 70 грн./куб.м приносить Зоні за рік суму 320 тис. грн. (при загальному бюджетному фінансуванні 70 млн. грн.).
Збідніла держава скорочує чорнобильські видатки. Пролетарів фізичної і розумової праці утримує в зоні підвищена, як для України, заробітна плата. Задля неї вони терплять спартанські умови вахти і порпаються у радіоактивному бруді. З тої ж причини скорочення персоналу в зоні, оголошене пріоритетною метою ще в першій концепції Чорнобильської зони відчуження, просувається дуже повільно. Але з тої ж причини - високої вартості праці - продукція, вироблена в зоні, є дорогою і неконкурентоспроможною на ринку.
Згідно з Комплексною програмою поводження з РАВ та у рамках міжнародного співробітництва реалізується проектування та будівництво промислових комплексів по переробці рідких та поводження з твердими радіоактивними відходами низької і середньої активності. Проектується Центр переробки та захоронення РАВ на базі комплексу «Вектор».
Поводження з РАВ доступне лише персоналу високої кваліфікації. Ця діяльність створює соціальну перспективу для населення молодого міста-супутника ЧАЕС - Славутича після припинення експлуатації станції.
Досить реалістичними є пропозиції використати зону відчуження для підвищення екологічної безпеки населення України за рахунок перенесення на безлюдну територію ближньої зони частини радіоактивних і токсичних відходів, що зберігаються на населених територіях, поблизу міст і сіл. Йдеться насамперед про перепоховання радіоактивних відходів з Київського міжобласного спеціалізованого комбінату «Радон», розміщеного на околиці Києва. Для цього в зоні до 2005 р. має бути побудоване національне сховище РАВ.
Не меншим екологічним лихом є величезні обсяги токсичних відходів. Щороку в Україні додається близько 100 млн. т токсичних відходів, з них знешкоджується лише 1%. На початок 2000 року було накопичено близько 14,5 тис. тонн хлорорганічних та інших пестицидів на 147 централізованих складах і на 4967 складах, які належали господарствам. Чому б не перенести частину з них до зони відчуження, використовуючи досвід і почасти технології ізоляції небезпечних відходів, набуті у зоні? Як перший крок можна було б почати з обґрунтування можливостей перенесення токсичних відходів з Київської області.
Друга за значенням проблема - запобігання виносу радіонуклідів водним шляхом, яка залишиться актуальною протягом всього сторіччя. Вона буде розв’язуватися удосконаленням водоохоронних споруд на заплаві і затонах Прип’яті вище ЧАЕС.
Завдання реабілітації природних угідь зони досить спірне. Перш за все, з розгляду можна виключити територію «плутонієвої» ближньої зони, про перспективне повернення якої до нормального проживання населення не може бути мови. Решта території, принаймні протягом XXI сторіччя, рано чи пізно буде відкрита. Повернення населення до частини зони відчуження, за умови неперевищення допустимих рівнів опромінення, потребує значних фінансових інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури, побудову нового житла і виробничих приміщень і знесення залишків старих, відновлення орних земель і меліоративних систем. Сільськогосподарська продукція з сертифікатом «вироблено в зоні ЧАЕС» навряд чи буде користуватися попитом на ринку.
Фахівці вважають, що зона відчуження, попри драматичність її впливу на долю людей, є унікальним полігоном для наукових досліджень з фізики, радіоекології і радіобіології. Справді, до висвітлення наслідків катастрофи і розробки методів протидії було залучено понад 300 вітчизняних і міжнародних наукових інститутів. Справді, встановлення реальної картини забруднення, стану ОУ, наслідків опромінення, випробування методів захисту сільгосппродукції було виконано дуже детально і потребувало величезних зусиль. Але справедливість вимагає констатувати, що на чорнобильському матеріалі не було зроблено жодного фундаментального відкриття, зареєстрованого належним чином або визнаного міжнародною науковою спільнотою.