UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЧОМУ МИ СУП ЇМО ВИДЕЛКОЮ?

Якщо врахувати, що людина на 80% складається з води, то зрозуміло, чому народи і нації, котрі навіть відносяться до однієї раси, так різняться одна від одної характером, темпераментом, способом мислення і почуттям гумору...

Автор: Тетяна Галковська

Якщо врахувати, що людина на 80% складається з води, то зрозуміло, чому народи і нації, котрі навіть відносяться до однієї раси, так різняться одна від одної характером, темпераментом, способом мислення і почуттям гумору. Адже воду ми п’ємо різну! Причому, йдеться не лише про природний склад живлющої вологи, а й ступінь її забруднення та якість подальшого очищення. Трохи більше у воді якогось елемента — і споживачі стають нервовішими, страждають від безсоння і швидко втомлюються на службі. Який із такого громадянина працівник?

Мабуть, тому у своєму посланні до Міжнародного водного форуму «АКВА Україна 2003», що проходив у Києві, міністр екології та природних ресурсів України Сергій Поляков назвав воду «одним із важливих чинників економічного розвитку» країни. А проведення настільки масштабного заходу, на його погляд, «дозволить зробити комплексний аналіз стану водних ресурсів, проблем водопостачання і водовідведення, економічних і правових питань водного сектора, впливу водного чинника на умови життя та здоров’я населення». Проблем же, дійсно, чимало.

Якість українських поверхневих вод залишає бажати кращого. Про це прямо було сказано в національній доповіді уряду України ще в травні ц.р., на V пан’європейській конференції міністрів навколишнього середовища. «Вода більшості водних об’єктів України, — зазначається в документі, — на нинішньому рівні класифікується як забруднена і брудна (4-й і 5-й класи якості). Найгостріша ситуація спостерігається в басейнах рік Дніпра, Сіверського Дінця, ріках Приазов’я, деяких притоках Дністра та Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (6-й клас)».

Власне, нинішні технології дозволяють практично будь-яку рідину очистити до складу джерельної, навіть у масштабах великого міста. Але біда в тому, що в багатьох населених пунктах служби водопостачання і каналізації перебувають у кризовій ситуації: у чверті устаткування закінчився термін експлуатації, майже стільки ж систем перебувають в аварійному стані, а понад третина — і зовсім вийшли з ладу. І хоча в останні роки число нестандартних проб у системі централізованого водопостачання зменшилося майже вдвічі, усе ж зберігається досить великий відсоток проб, які містять небезпечні для здоров’я людини мікроорганізми (фахівці це пов’язують із аваріями в розподільній системі). У результаті близько 45% населення країни п’ють воду, що не відповідає навіть стандартам, установленим на початку 80-х років минулого століття.

Втім, проблема чистої води сьогодні актуальна не лише для нашої країни. Мабуть, саме цим можна пояснити численний склад учасників вищезгаданої виставки — більш як 130 організацій із 14 країн світу — і проведених у її рамках наукових конференцій. Останні були присвячені трьом глобальним темам: стан водних ресурсів, вплив води на здоров’я населення, а також знезаражування питної води та стоків. Примітно, що в дискусіях взяли участь не лише вчені, чиновники та менеджери комерційних фірм, а й представники експлуатаційних і аварійних служб. Тобто конструктивний обмін думками відбувся. Щоправда, наскільки це згодом уплине на якість води, сказати складно: бажання і матеріальні можливості вітчизняних станцій водопідготовки переходити на нові технології відомі.

Тим часом технології, представлені на виставці та конференціях, вражають своєю ефективністю й безпекою. Є й геть нові (але від цього не менш дієві), розробники яких спробували відмовитися від традиційного хлору: з’єднуючись з органічними сполуками, він у ряді випадків утворює довгоживучі хлораміни — канцерогенні речовини. В основу деяких методів покладений, приміром, принцип знищення хвороботворних мікроорганізмів, токсинів і важких металів за допомогою електричних імпульсів. Таким чином вдається знищити або зробити нерозчинними у воді, а потім видалити всі небезпечні для здоров’я людини агенти. Такий осад надалі можна використовувати в сільському господарстві як корисні добрива або в промисловості — як сировину, із якої можна вилучати корисні копалини, у тому числі й золото (у деяких місцях наша водичка містить всі елементи таблиці великого хіміка).

Деякі розробники пропонують очищати воду в спеціальних установках за допомогою оригінальних хімічних реагентів неокислювальної дії. Саме таку систему представили київські та дніпропетровські вчені. У забруднену воду додають реагент — у даному разі «Акватон», а потім починають подавати потік повітряних бульбашок. Чесно кажучи, спостерігаючи за роботою приладу, мимоволі жахаєшся — це що ж ми п’ємо насправді! За півгодини роботи з трилітрової банки води, набраної у звичайному водопровідному крані, виділяється грамів 50 слизоподібної рідини іржавого відтінку. Молекули «Акватону» притягують і забирають на себе всі бактерії, віруси, хлорорганічні похідні, сполуки важких металів й інші і випадають із ними в осад. Після цього в дію вступають чарівні бульбашки, котрі притягують до своєї поверхні всі осадові частки і виводять їх із резервуара. «Акватон» здатний знезаражувати воду при дуже високому вмісті небезпечних мікроорганізмів, навіть таких, як холерний вібріон чи гельмінти, а його післядія попереджає подальше розмноження бактерій і вірусів. Переваги методу й у тому, що він, на відміну від хлору чи озону, абсолютно безпечний для людини.

Однак більшість методів усе ж передбачає в тому чи іншому вигляді використовувати для знезаражування питної води традиційний хлор — як самостійно, так і в сполученні з іншими широко розповсюдженими методами озонування й ультрафіолетового опромінення. Попри всю небезпечність, хлорування досі вважається найбільш ефективним і, що дуже важливо, економічним методом. Втім, деякі сучасні розробки дозволяють позбутися канцерогенних хлорорганічних сполук — побічних продуктів дезінфекції.

Приміром, російські вчені пропонують знезаражувати воду розчином «Дезаква», отримуваним у процесі електролізу водного розчину хлориду натрію. Звісно, і в цьому випадку утворюються побічні продукти хлору. Але завдяки тому, що в установках вдало сполучаються хлор, діоксид хлору й озон, то всі негативні властивості, характерні для кожного реагенту окремо, зникають. Тобто в такому оточенні, як стверджують учені, вони безпечні для здоров’я людини. До переваг можна віднести той факт, що дана технологія цілком застосовна для очищення води на міських станціях водопідготовки.

Словом, методів, які дозволяють якісно очистити воду, у світі предосить. Деякі з них хоч і зі скрипом, але починають упроваджуватися на українських державних водоканалах. Так, «Київводоканалу» нові технології дозволили значно зменшити дозу хлору, а отже, хлорорганічних сполук у воді, поліпшити показники за вмістом алюмінію, органічних забруднень, фітопланктону, а також кольоровості та каламутності води. Передусім йдеться про сучасні дозатори та засоби контролю як за дезінфектантами, так і за якістю одержуваної води. Намагаються вітчизняні комунальники впроваджувати і такі широко розповсюджені на Заході методи, як опромінення ультрафіолетом та озонування. Але саме намагаються. Чому у нас із такими труднощами впроваджуються нові технології? Через досить прості причини, вважає головний науковий співробітник лабораторії гігієни питних вод НДІ медицини транспорту МОЗ України доктор медичних наук Тетяна Стрикаленко. Річ у тім, що наявність гігієнічного висновку, а зазвичай цим хизуються підприємці, придбавши ті чи інші установки, зовсім не означає, що для даної води даний засіб дезінфекції буде ефективним. Він підтверджує лише той факт, що перевірений апарат у принципі здатний очищувати воду. Чи працюватиме він в тій чи іншій місцевості якісно, — необхідно досліджувати додатково.

Усі знають, наскільки різниться вода навіть у Києві, скажімо, водогінна і бюветна, — для їхнього очищення та знезаражування необхідні геть різні методи. Але для того ж, щоб визначити, наскільки метод ефективний і безпечний, потрібні нормативи припустимих доз. В Україні їх немає. Тому, не знаючи, як контролювати, санепідслужба просто не пропускає ті чи інші технології. Приклад — діоксид хлору, що вже потихеньку почав впроваджуватися в нашій країні. Але оскільки певна гігієнічна регламентація, за якою має контролюватися вміст його побічних продуктів, відсутня, метод не знайшов широкого застосування.

Те ж саме стосується й інших методів дезінфекції, наприклад, ультрафіолету. Образно кажучи, доза опромінення — це та кількість, якою особисто ви наїстеся, тобто мікроорганізми будуть убиті. У нашій країні мінімально ефективної дози опромінення, котра гарантувала б безпеку води, немає. У результаті СЕС не знає, на підставі чого контролювати ефективність, а підприємці, купивши установки, що не забезпечують достатньої дози, дуже і дуже негативної думки про такий чудовий метод дезінфекції. Крім того, через відсутність нормативів західні фірми можуть нам скидати все що завгодно. Деякі установки дають дуже маленьку інтенсивність, і, швидше за все, у країні-виробнику їхнє застосування дуже обмежене. У нас же застосовують. Тому, хоч скільки в Одесі пробували встановити ультрафіолет на стічні води — гарний метод, працює в багатьох країнах, навіть у Москві вже є, — нічого не вийшло. Причому не змогли його встановити лише тому, що закупили не ті лампи. Не відпрацьовуються і дози для кожної конкретної води. Виходить, смачний суп їмо виделкою, тому ні наїстися не можемо, ні смаку розібрати.

Який метод найкраще підходить для дезінфекції питної води?

Всі методи хороші, вважає Т.Стрикаленко. І хлорування, і опромінення ультрафіолетом, і озонування. Необхідно лише прибрати всі побічні продукти дезінфекції. Абсолютно всі країни хлорують воду, і цей метод прекрасно працює. Він цілком безпечний, якщо використовувати достатню дозу хлору, контролювати режим його введення. Можна, приміром, відразу вводити 10—20 грамів на літр, але потім вода тхне хлоркою, а можна вводити хлор на різних етапах — тоді і потрібно його менше, і побічних продуктів утвориться небагато.

Втім, основна частка серед нез’ясованих причин хвороб, викликаних вживанням неякісної води, належить побічним продуктам дезінфекції. Мікроорганізми, і це підтвердили дослідження американських учених, викликають лише 10% водно-обумовлених захворювань. Але це зовсім не говорить про те, що винні методи дезінфекції. Найбільший дефіцит у країні, це дефіцит інформації — ось чому погано працюють методи дезінфекції. Адже щоб позбутися побічних продуктів, потрібно знати, що саме слід прибирати.

Який же вихід? Якщо це новий метод, власникам установки слід поцікавитися міжнародним досвідом його застосування, відпрацювати на «своїй» воді всі необхідні параметри, всі контрольовані показники. Лише після цього технологію можна впроваджувати, радить Т.Стрикаленко.

Однак у проблеми під назвою «чиста питна вода» є й інші причини — безтолковість, безвідповідальність і складне матеріальне становище. Тому багато хто вбачає вихід у переведенні підприємств водного господарства на ринкові рейки. Лише тоді, коли керівництво такої компанії буде матеріально зацікавлене в тому, щоб постачати якісну продукцію, почнеться активне впровадження нових методів знезаражування води (із відпрацьовуванням усіх необхідних регламентів!), поремонтуються труби, і кожен із нас зможе в будь-який момент, прямо у власній квартирі, пити чисту, смачну і, головне, безпечну воду.