Бальнеологічні, рекреаційні цінності всесвітньо відомого курорту Великої Ялти зумовлені трьома складовими: розміщенням на морському узбережжі, теплим, сонячним кліматом субтропічного типу та наявністю соснових лісів, що тягнуться широким поясом по південному макросхилі Головного пасма. Сьогодні під найбільшою загрозою опинилися ліси. Ця непроста проблема відбиває багато інших екологічних проблем курорту.
Утворюючи майже суцільний потужний пояс у районі Великої Ялти, сосна виділяє ефірні олії, озон, що в комплексі з морським повітрям позитивно позначається на оздоровленні людей, котрі страждають на хвороби дихальних шляхів. Ще у ХІХ ст. відомі лікарі Боткін, Штангеєв запропонували тут спеціальні маршрути для лікування хворих, що функціонують і тепер (Боткінська, Штангеєвська, Сонячна стежки). Тим часом площа соснових лісів неухильно зменшується, переважно внаслідок пожеж. Після величезної пожежі, коли вигоріло понад 200 гектарів лісу, в 1973 році створено Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник на площі 14 230 га.
Рослинність Ялтинського заповідника становить велику цінність. Практично в кожному висотному поясі є рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Так, у нижньому поясі трапляються угруповання цінних реліктових дерев ялівцю високого та фісташки, а також фрагменти єдиної в Україні вічнозеленої листяної породи — середземноморського релікта суничника дрібноплодого. Середній широкий лісовий пояс утворюють насадження сосни кримської, а в східній частині — сосни Коха, що визначають кліматичні особливості курорту. На яйлі поширені гірські лучні степи реліктового типу. Всі ці угруповання перебувають на межі поширення, тому для них характерний стан нестійкої рівноваги, і вони дуже чутливі до змін зовнішніх факторів.
Чи не найбільших збитків лісам заповідника, передусім хвойним, завдають пожежі. Останніми роками зафіксовано підпали цінних реліктових рідколісь ялівцю високого, занесеного до Червоної книги України, в районі Голубої затоки (територія Ялтинського заповідника) та в Байдарській долині. Оскільки його деревину використовують для декоративних виробів, прикрас, а особливої цінності вона набуває після того, як засохне на стовбурі, — то не виключена можливість навмисних підпалів. Один із фактів дозволу на вирубку горілого ялівцю для його подальшої реалізації розглядався на засіданні Національної комісії з питань Червоної книги України, де було прийнято рішення спалити деревину. Жорстоко, але, мабуть, правильно.
Набагато складніша проблема запобігання пожежам у соснових лісах, що формують густі деревостани і становлять, по-суті, єдиний цілісний масив, який займає більше половини площі заповідника. Значення цих лісів полягає ще й у тому, що основа їх флори — субсередземноморські види, які в інших регіонах України не ростуть. Частка ендемічних видів у них перевищує десять відсотків. Ці угруповання чутливі до впливу зовнішніх факторів, тому для їх відновлення потрібні великі затрати.
Як засвідчили наші дослідження, після пожежі формуються густі зарості ожини, які через кілька років змінюються густим підростом чагарників та листяних лісів. Сосна самосівом відновлюється дуже погано. Отже, такий хід розвитку рослинності (сукцесія) є незворотним, і площа соснових лісів зменшується. Тому грошова оцінка збитків, заподіяних останньою пожежею, — за підрахунками кримських екологів, вона становить 100 млн. гривень, — не завищена, як намагаються довести ті, хто обраховує ущерб лише на основі товарної деревини.
Штучні посадки сосни після пожежі кардинально не змінюють ходу сукцесії, бо все одно формується густий ярус листяних порід, під яким уже наступне покоління сосни не відновиться. Однак шляхом штучних посадок ми сповільнюємо цей процес заміщення на кілька десятків років.
Оскільки половина площі соснових лісів уже має змішаний деревостан, то, за нашими підрахунками, через 75—100 років їх площа може скоротитися на 20—25%. Оскільки ж вони займають невелику територію, то навіть випадкові пожежі можуть прискорити ці процеси, що позначиться на кліматі регіону.
На жаль, масштаби пожеж наростають. За останніми даними, в результаті пожежі в серпні ц.р. повністю вигоріло 70 га лісу (верхова пожежа), а 300 га було охоплено низинною пожежею, що призведе до істотної зміни трав’яно-чагарникового ярусу. Зростання кількості пожеж обумовлене збільшенням напливу відпочивальників, вільним доступом у ліси і т. д. Пожежні ризики зростають у зв’язку з кліматичними змінами. Адже підвищення температурного режиму (яке значно підсилюється сухим малодощовим літом) призводить до збільшення транспірації вологи з ґрунту, осушення підстилки, яка у хвойних лісах накопичується у значній кількості, бо розкладається повільно, протягом п’яти-семи років. Сприяє цьому і трав’яний покрив, який у світлих соснових лісах буває досить густим, а восени відмирає. Таким чином, кліматичні зміни у бік підвищення температур збільшують ризики виникнення пожеж у геометричній прогресії. Приклад цього — виникнення пожеж у заповіднику «Крейдова флора» (Донецька обл.) та на Олешківських пісках (Херсонська обл.), що були зафіксовані одночасно в серпні ц.р.
Однак програма щодо оцінки змін клімату і їх наслідків в Україні, розроблена НАН України, досі не затверджена, державного замовлення на неї немає, а проблеми, якими стурбований світ, досліджують окремі фахівці практично на ентузіазмі.
Сьогодні Ялтинський гірсько-лісовий заповідник має статус природного, що, за чинним законодавством, передбачає абсолютну форму охорони. Що це означає? За законом, ми не можемо втручатися у процеси, спричинені природними факторами. Навіть після пожежі тут не можна вести посадки сосни (про що вже пишуть у пресі); процес повинен іти сам собою, а ми можемо лише спостерігати й досліджувати це, вести моніторинг. Результат прогнозується і добре відомий. Пасивна форма охорони давно вичерпала себе, сьогодні вона — гальмо для заповідної справи, бо при цьому втрачається цінність тих екосистем, заради яких і створювався заповідник. Уже назріла потреба застосовувати активні форми захисту в заповідниках. Втручання людини на території заповідників припустиме лише з метою збереження їх компонентів, а не руйнування.
Тим часом питання зміни статусу Ялтинського заповідника перебуває нині на стадії погодження. Ідеться про надання йому статусу біосферного заповідника, що, з одного боку, передбачає отримання відповідного міжнародного сертифіката МАБ ЮНЕСКО, а з іншого — допускає зонування і передбачає, крім заповідних, виділення буферних та транзитних зон, де можливі певні роботи, у тому числі й лісовідновні, але вони не повинні завдавати шкоди заповіднику.
Ще в 1970—1980 рр. ми підтримували ідею створення біосферного заповідника, мотивуючи це тим, що на його території лежать автошляхи і розміщені окремі будівлі і т.д. Однак 95% території — це природні, цінні, унікальні екосистеми, які потребують охорони. Інші зони — строгого регламентованого відвідування, вони мають вигляд вузьких смуг для масових екскурсій та рекреації вздовж доріг і на окремі об’єкти (г. Кішка чи г. Крестова, канатної дороги на Ай-Петрі тоді ще не існувало). На жаль, навіть гарантії, що посадка лісу після пожежі здійснюватиметься з позицій максимального відновлення природних екосистем, у нас немає. Швидше, навпаки: у Криму є величезний досвід, коли з метою посадки сосни розорювали кам’янисті вершини яйли чи терасували передгір’я, що призвело до посилення карстових процесів, ерозії, вимивання ґрунту, зміни гідрологічного режиму. Таке лісонасадження, з порушенням мікроландшафту, ґрунтового покриву, зі знищенням трав’яної рослинності в заповіднику, завдасть більшої шкоди, ніж пожежа.
У 2006 р. голова Верховної Ради Криму А.Гриценко звернувся до президента України з питанням виведення 800 га заповідника під інвестування різних проектів, пов’язаних із розвитком інфраструктури Великої Ялти. А це 5,5% території цінних екосистем. На жаль, ми знаємо цю «ланцюгову реакцію», коли розвиток інфраструктури потребуватиме дальших дій у цьому напрямі.
Мінекономіки України доручено розглянути питання створення Ялтинського біосферного заповідника і виділення 14 га його території для розширення сміттєзвалища для Ялти.
Інше питання, що обговорюється сьогодні, — будівництво газопроводу «Севастополь—Форос—Ялта» державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» через Ялтинський заповідник з Ай-Петрі до Ялти.
Та й охочих відхопити шматок землі на південному березі на межі заповідника є чимало, бо навіть у транзитних зонах у межах таких біосферних заповідників дозволяється певне будівництво. Якщо площі забракне — неважко розширити її. Методика для цього вже відпрацьована: спровокувати порушення, підпали в потрібній частині, а далі — за звичайною схемою, як це було зроблено в Дунайському біосферному заповіднику (БЗ). Аж до перегляду зонування та вилучення територій, котрі вже не мають відповідної цінності. Після інциденту з Дунайським (було знайдено юридичні зачіпки для зміни зонування не на користь заповідника, а з порушенням природоохоронного режиму), доки не буде прийнято відповідного законодавства, що посилюватиме захист природоохоронних об’єктів, статус заповідника змінювати недоцільно.
Водночас біосферний заповідник повинен мати міжнародний сертифікат, затверджений МАБ ЮНЕСКО. Чи відповідає сьогодні цим вимогам заповідник? Ні, бо він не має наукової інфраструктури, яка б забезпечувала моніторинг, його територіальна конфігурація не відповідає цим вимогам.
Таким чином, проблем у Ялтинського заповідника чимало. І вирішувати їх потрібно з позицій екологічних пріоритетів, максимального збереження природи Великої Ялти — унікального куточка нашої держави.