UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чисте місто — чиста совість!

Днями сесія Харцизької міської ради серед сотні поточних питань затвердила проект землевпорядку...

Автор: Анатолій Єрьоменко

Днями сесія Харцизької міської ради серед сотні поточних питань затвердила проект землевпорядкування з відведення земельних ділянок для будівництва і функціонування пунктів прийому вторинної сировини, а також дала згоду на розробку проекту землевпорядкування з відведення земельної ділянки для будівництва та функціонування заводу з переробки твердих побутових відходів. А до цього Харцизька міськрада уклала із Всеукраїнським спеціалізованим підприємством «Укрекологія» договір (який не має аналога в країні) про реалізацію інвестиційного проекту «Будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів у м.Харцизьку» під девізом «Чисте місто — чиста совість!».

Оптимісти, до яких належать виконувач обов’язків міського голови Харцизької міськради Сергій Коровайний і, безумовно, сам генеральний директор «Укрекології» Олександр Василянський та його команда, щиро думають, що коли все піде за планом, то місто невдовзі стане чистим і ошатним, як дівка на виданні.

На жаль, так думають не всі. Деякі чиновники міськвиконкому обережно вважають, що ще зарано озвучувати інформацію. Є й такі, хто чомусь явно й таємно протидіє. Наприклад, «Укрекологія» встановила в місті 80 естетично привабливих, закритих майданчиків, кожен — із трьома сучасними контейнерами для роздільного збирання сміття. А жителі одного з кварталів на знак протесту вийшли з лопатами і навіть... зрівняли з землею основу майданчиків. Невідомі підпалили полігон після того, як підприємство взяло його в оренду, а один із водіїв чомусь став висипати сміття напівдорозі, щоб викликати обурення населення.

Розкрию карти. Місто уклало договір, який із самого початку розглядався енергійним і повним наполеонівських планів партнером, можливо трохи самовпевнено, як приклад для всієї України. Але зробив так не від хорошого життя, а вимушено — класичний випадок «не до жиру, бути б живу».

Почалося все з того, що комунальне автотранспортне підприємство, яке дісталося місту у спадок від колишніх часів, коли фактичним господарем у місті була партія, збанкрутувало. Остаточно, назавжди і геть безславно, заборгувавши різним структурам чималі кошти. Сказати, що після цього місто потонуло в еверестах твердих побутових відходів, було б перебільшенням. Сміття все ж таки вивозили, хоча й досить спорадично, у прямій залежності від наявності бензину для добитого транспорту.

При цьому простежувалася зрозуміла тенденція — чим далі від очей начальства, тим більше неврахованих покладів стихійних звалищ. Про ті, які нагромаджувалися біля шкіл, на сесіях неодноразово говорили директори-депутати, але радикально ситуація не змінювалася. Для вивезення сміття з віддалених селищ бензину і взагалі не знаходили. Господарі приватних будинків в індивідуальному секторі, втомившись чекати спецмашини, бралися за тачки і прямували в місця, за власним розумінням, «найбільше пристосовані» для цих цілей. Хто в сусідню посадку, хто в родзинку Донбасу — регіонально-ландшафтний парк «Зуївський», хто в річки Кринку або Вільхову. Не зі зла, не від бажання нашкодити матері своїй — природі. Розуміли, звісно, що негарно це. До того ж знали, що коли попадуться, наприклад, директору парку або його хлопцям, то моралями не обмежиться і від штрафу не відкрутитися.

З населенням шахтарських селищ та міст Центрального району Донбасу, яке облюбувало «Зуївський» для відпочинку у вихідні дні, порозумітися було ще складніше. Спробуй-но щось пояснити чоловікові напідпитку, котрий щодня спускається у вибій на кілометрову глибину. Один раз у сто років він приїхав розслабитися на травці-муравці в затінку столітніх дубів, забути про метушню мирську й порадіти сонечку, а ти йому з проповіддю — не сміти! То він тобі одразу і про невиплачену зарплату розповість, і родичів твоїх близьких згадає, а то і взагалі зопалу візьметься за зброю пролетаріату — каменюку... Пардон, у даному разі — пляшку. Чим може закінчитися конфлікт, здогадатися неважко.

Тому, щоб зберегти кадри (всього вісім чоловік, включно із ним самим, бухгалтером та секретарем), директор парку спустив негласне розпорядження. Мовляв, на добряче потріпану гвардію праці особливо не наїжджати. Зі сміттям боротися власними силами. У результаті провели кілька рейдів і зібрали шість вагонів пет-пляшок. На свою голову.

Цікава дітвора вирішила подивитися, як горітиме багато пластмаси. Дим стояв такий, що нагадав ветеранам воєнні пожарища. Людям навіть лячно стало. Приблизно один вагон згорів.

Що робити з рештою добра, працівники парку не знали. Про всяк випадок таємно, щоб діти аборигенів знову чогось не намислили, закопали багатство в землю. До кращих часів, так би мовити. Тепер із надією дивляться на «Укрекологію», яка пообіцяла не лише звільнити землю-годувальницю від чужого продукту й поставити в місцях відпочинку контейнери, а ще й грошенят підкинути за труди на спеціальний рахунок регіонально-ландшафтного парку «Зуївський». Його відкрито стараннями міськради для проведення громадських робіт із прибирання території від сміття, до яких залучаються безробітні.

За декаду до 1 вересня, коли договір набирав чинності, «Укрекологія» у дусі часу провела потужну презентацію проекту. Його учасниками стали заступники мерів низки міст України, для яких харцизький досвід може виявитися корисним. Спочатку в одному з престижних готельних комплексів столиці Донбасу, а наступного дня і безпосередньо на головному майдані Харцизька відбулися заходи з участю зірок естради. Протягом семи годин перед городянами виступили десятки самодіяльних і професійних виконавців, різних творчих колективів, які закликали харцизян піклуватися про чистоту міста. Завершив вечір концерт Ані Лорак. Потім у небо злетів розкішний феєрверк. Дорослі й діти, яким вручали сувеніри та подарунки за перемогу в різних конкурсах, отримали велике задоволення...

Уранці весь майдан, на якому демонструвалася нова техніка, покликана замінити застарілий комунальний автотранспорт, був усипаний товстим шаром сміття. Деякі місцеві колеги поквапилися звинуватити організаторів у недоробках. Мовляв, обмаль було контейнерів для сміття. Я того дня мав можливість спостерігати за подіями на власні очі, і мені здається, що вирішення проблеми лежить у трохи іншому вимірі — не в контейнерах річ. Їх виставили достатньо. І спочатку публіка (а за сім годин на майдані побувало практично все населення міста), послухавши концерт, узявши участь у вікторинах, поївши морозива чи випивши пляшку пива, не вважала за принизливе для себе покласти тару в один із контейнерів. Можливо, не завжди за адресою, не придивляючись особливо, для чого призначений синій, зелений, жовтий — для макулатури, пластику чи всього іншого.

А ось коли сонце зайшло і в сусідніх магазинчиках та кафе з прилавків і підсобок повимітали річні запаси прохолоджувальних і міцніших напоїв, то про правила пристойності народ забув. Наступного дня організатори власними силами наводили на майдані порядок, а випадкові перехожі коментували: так, хлопці, це вам не Європа!

Ми — європейці!

Англійці кажуть: копай там, де стоїш. Одне слово, де народився, там і знадобився. Про те ж і наша установка: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Хоча, звісно ж, кожному зрозуміло: чисто там, де прибирають і не смітять. Як у Європі. Хоча вона теж не скрізь однакова. Німецький педантизм, манірність англійців відрізняються, наприклад, від італійської безпосередності, темпераменту і своєрідного неореалізму у стосунках із природою.

Проте європейців об’єднує те, що в розвинених країнах надзвичайно важливе для суспільства соціальне завдання з успіхом вирішує бізнес. На прибиранні і переробці, скажімо, тих-таки твердих побутових відходів заробляють непогані дивіденди. При відповідній постановки й наукової організації, цей бізнес виявився настільки прибутковим, що, за аналогією з фінансовими і стальними королями, успішних підприємців не без підстав і без тіні зневаги, а навпаки — з повагою стали називати «сміттєвими королями». Звісно, за повної підтримки всіх гілок державної влади, і у плані не тільки створення відповідного законодавчого поля, а й практичного сприяння в підтримці чистоти. Тому десь за викинутий недопалок, наприклад, можуть і оштрафувати на солідну суму, а то й узагалі за грати відправити...

Ось тут і стає за державу прикро. Адже Київська Русь була свого часу культурним центром Європи. Пізніше спудеї з усієї Східної Європи, включно з Ломоносовим, мали за честь здобути освіту в Києво-Могилянській академії. Мандрівники з подивом відзначали тотальну письменність населення, наявність шкіл у кожному селі і турботу про дітей, відповідальність за яких, у разі втрати батьків, брали на свої плечі громада, родичі або сусіди. І струмки були чистими, і гілочок не ламали даремно. І хати стояли як намальовані у вишневих садках.

Автор нагадує історичне минуле не заради квасного патріотизму. А щоб відійти від накинутого стереотипу про українців, які, мовляв, живуть за принципом «моя хата скраю, нічого не знаю» і сповідують образ мислення на кшалт «щоб у сусіда корова здохла» або «якщо не з’їм, то хоч понадкушую». Відповідь лежить у площині — кому вигідно, у чиїх інтересах? Невже загнаним після Переяславської Ради в кріпосництво нащадкам вільних запорізьких козаків, гречкосіїв або чумаків, які жили в повній душевній злагоді з християнськими цінностями та моральними засадами, виробленими народом протягом тисячоліть? А може, вирубаній упень українській інтелігенції, яка не спала ночами в очікуванні арешту в союзі народів, об’єднаних «великою Русью»?

Погодьтеся, всі ці запитання мають риторичний характер. Тож для розв’язання будь-якої, поставленої перед нашою молодою державністю, проблеми не буде зайвим у цьому розібратися й розставити хоча б пунктирні крапки над «і».

Совість, яка завжди з тобою

Совість — найкращий контролер! Пам’ятаєте цей чудесний слоган у громадському транспорті всього радянського простору? Щоправда, дорослі мало на нього звертали увагу. А ось діти реагували. З пристрастю. Мені самому довелося бути свідком, як маленька дівчинка в трамвайчику курортного П’ятигорська «діставала» маму, що так і не змогла до пуття пояснити дитині, чому ж совість — найкращий контролер.

А справді, чому? Запитання не таке просте і далеко не пустопорожнє, як може видатися на перший погляд. До того ж із кожним днем набуває дедалі більше економічного, екологічного, культурного, в окремих випадках, якщо хочете, суто утилітарного, прагматичного значення. Людство, мабуть, намагається дати на нього вичерпну відповідь відтоді, як відчуло потребу зображувати сцени полювання первіснообщинних племен. Неважко помітити — на примітивних наскельних малюнках зображено не взагалі полювання, а переважно на самців. Погодьтеся, знищивши все стадо, наприклад, мамонтів, та ж таки стародавня людина повністю могла залишити родичів без їжі.

Совість — суддя в душі людини, який визначає переможця вічної боротьби між добром і злом. При цьому свідомість і підсвідомість не завжди виступають союзниками на чаші ваг самоконтролю. Релігія, філософія, педагогіка, численні гуманітарні й навіть точні науки всіх часів і народів пропонують стосовно совісті свої дефініції. Вожді та партії будь-що хотіли б маніпулювати цим невидимим, але величезної сили ресурсом. Фюрер звільняв від химери совісті коричневих солдатів, а його червоні антагоністи приймали згодом заповіді будівничого комунізму, в основі яких лежали трохи перелицьовані християнські цінності. І ті, й другі зазнали повного фіаско. По суті, інакше й бути не могло, бо в реалізації глобальних планів повністю ігнорувалися загальнолюдські цінності. Серед них, гадаю, слід назвати й совість (глас Божий у душі людини), яка справді найкращий контролер, якщо завжди з тобою. Це в ідеалі. У житті, зіштовхнувшись із несправедливістю, люди частіше, ніж хотілося б, продовжують спересердя говорити: совісті у них (вас) немає!

Одне слово, про совість люди пам’ятають і звертаються до неї постійно. Влада — у міру необхідності. Тому, коли влада, хай навіть на місцевому рівні, як сьогодні в Харцизьку, починає апелювати до суспільної свідомості з допомогою категорії совісті, то це може або здаватися дуже підозрілим (з якого це дива?), або виявитися предтечею прийдешніх змін.

Слоган «Чисте місто — чиста совість!» серед інших на вибір пану Василянському запропонували спеціалісти рекламного агентства. Сподобався саме цей. Прагматичний інтерес підприємця збігся на 100 відсотків із прагненням виявитися корисним передусім землякам (копай там, де стоїш!).

На південних відрогах Донецького кряжу

Відповідно до радянської історіографії, Харцизьк засновано 1869 року під час будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. 23 грудня 1869 року через Харцизьк у напрямку Таганрога пройшов перший поїзд. Однак доведеним фактом є й те, що запорозькі та донські козаки заснували перші поселення на території майбутнього міста ще в XVI столітті. Татари й турки називали їх «харцизи», що в перекладі з тюркської означає розбійники. («Харциз», «харцизник», «харцизяка» — слова тюркського походження, які Володимир Даль пояснював як «проїдала, шатун, волоцюга, злодюжка»). У ті часи в Україні так називали ще й неслухняних хлопчаків.

Місця біля Харцизька легендарні. У народній пам’яті й нині живуть неймовірні історії про Зуя та Харциза, які поселилися в одній із печер мальовничого краю. Рятуючись від панської неволі, вкупі з побратимами вони багато років не давали спокою гнобителям. На честь отаманів отримали назви селище Зуївка, Зуй-гора, та й, мабуть, Харцизьк.

Наприкінці ХІХ століття в Харцизьку налічувалося 120 господарств і 674 жителі. Проїздом тут зупинявся Чехов, який увійшов в аннали історії цього краю: «Харцызская. 12 часов дня. Погода чудесная. Пахнет сеном и слышно, как поют птицы. Вижу старых приятелей — ястребов, что летают над степью. Курганчики, водокачки, постройки — все знакомо и дорого. В буфете порция исключительно вкусного и жирного борща. Потом прогулка по платформе. Поехал дальше…».

Тоді Чехов, уже знаменитий письменник, автор чотирьох збірок оповідань, поїхав із Москви в рідні місця, у Таганрог. Згадав Антон Павлович про Харцизьк і в листі до сестри Марії Павлівни. А в посланні до свого знайомого П.Іорданова писав: «Это фантастический край. Донецкую степь я люблю и когда-то чувствовал себя в ней, как дома, и узнал там каждую балочку. Когда я вспоминаю про эти балочки, Саур-Могилу, рассказы про Зуя, Харцыза, генерала Иловайского, вспоминаю, как я ездил на волах в Криничку и Крепкую графа Платова, то мне становится грустно и жаль, что в Таганроге нет беллетристов и что этот материал, очень милый и ценный, никому не нужен…».

Сьогодні у віданні Харцизької міської ради — місто Харцизьк, два міста-супутники Зугрес та Іловайськ, вісім селищ міського типу, шість сільських населених пунктів, у яких мешкають 111,1 тис. міського населення і 1,1 тис. сільського. Протягом останніх років у місті відбувається абсолютне зменшення чисельності населення (1998—1999 рр. у середньому на 1,5 тис. чол., 2000 р. — 1, 3 тис. чол., практично така ж тенденція зберігалася і в наступні роки). Депопуляція, як і у всій Україні, викликана перевищенням смертності над народжуваністю (1998 року смертність перевищувала народжуваність у 2,1 разу, 1999 року — у 2,3 разу, 2000 року — у 2,4 разу, 2001 року — у 2,4 разу).

Промисловість міста представляють 22 підприємства. Не багатьом пощастило зберегти колишній потенціал. Проте 2003 року промисловий комплекс міста виробив продукції на 1 млрд. 409,2 млн. грн, що становить 2,9% від обсягу промислового виробництва Донецької області. Найбільший внесок у скарбничку великого Харцизька зробили підприємства-гіганти: Зуївська ТЕС, Харцизький трубний завод, Харцизький сталедротово-канатний завод (із березня 1994 р. — «Силур»). Успішно працює створене на базі «Силуру» українсько-канадське спільне підприємство «Донбас-Ліберті», яке спеціалізується на виробництві металевих меблів.

Підприємствам, що залишилися в державній формі власності, поталанило менше. Притчею во язицех із приводу невиплаченої зарплати трудящим стали ливарний завод «Армлит» і шахта «Комуніст». Усього ж заборгованість по Харцизьку становить сьогодні 10 млн. грн., що на 6 млн. менше, ніж було на початку року. Невчасна виплата зарплати, середній рівень якої торік становив 585 грн., а сьогодні сягає 667 грн. (відповідає середній по області), — основна причина звільнення робітників підприємств за власним бажанням. У відносних цифрах рівень безробіття в місті начебто не такий і високий. Починаючи з 1999 р., коливається в параметрах від 3,5% до 2,8%. Однак міська влада з цього приводу має постійний головний біль. У безробіття яскраво виражене жіноче обличчя (70%), молодь віком до 28 років (30%) теж відчуває труднощі в пошуках роботи.

А коли до цього додати екологічні проблеми, у лещатах яких перебуває Харцизьк, то картина буде повнішою. Організованими місцями складування відходів виробництва в місті зайнято майже 115,18 га, у тому числі під діючими породними відвалами — 10,33 га. Низький рівень використання відходів як вторинної сировини, відсутність засобів для знищення й переробки токсичних відходів призвели до того, що обсяг відходів (за даними програми економічного та соціального розвитку міста Харцизька на 2004 рік) сягнув більш як 12 млн. тонн. Не менш гостро стоїть питання екологічно безпечного використання побутових відходів. Як відзначається в програмі, проблема утилізації, знищення та складування відходів виробництва і ТПВ в місті потребує негайного розв’язання.

Одне слово, від краси, якою захоплювався Чехов трохи більше 100 років тому, мало що залишилося. Письменник не знав, що згодом його ім’ям назвуть чудовий центральний парк культури і відпочинку. У незабутні іменини серця, непідвладні часові моральні уроки перетворювалися для дітей відвідини атракціонів і унікального міні-зоопарку. Нічого подібного нині немає і близько. Двох останніх мешканців, яких адміністрації вже нічим було годувати, — ведмедів, що вирвалися на волю, застрелила міліція. З одного виготовили опудало, а шкуру другого подарували не останній у місті людині. До диснейлендів далеко, та й грошей таких у харцизян не набереться, а жити й виховувати дітей треба сьогодні. Не на купах же сміття, зрештою! Здається, проста істина в нових історичних умовах починає опановувати нащадками волелюбних козаків на всіх рівнях.

Ми не кладемо яйця в один кошик

Ось кілька думок із цього приводу відповідальних людей.

В.о. міського голови Харцизької міськради Сергій Коровайний:

— Ми давно шукали фірму, яка могла б узятися за виконання проекту зі збирання, сортування та переробки ТПВ. Це проблема не лише Харцизька, України, а й узагалі багатьох країн світу. У Болгарії, Румунії — такі ж самі звалища. Але водночас є досвід передових країн, які вирвалися далеко вперед. Буваючи в Німеччині, Англії, Франції, інших країнах, бачили: там люди інакше ставляться до природи, розуміють, що на цій землі житимуть їхні діти й онуки, а тому треба, щоб вона збереглася. Якщо ми не підходитимемо цивілізовано до цієї проблеми, то справді загрузнемо у смітті. Замість зеленої трави під ногами будуть пакети й інші «блага» цивілізації.

Ми вже вели переговори з деякими іноземними фірмами. Але вони закінчилися безрезультатно... А потім зустрілися з Василянським, і виявилося, що він готовий реалізувати такий проект у рідному місті. Природно, нерозумно було б не підтримати.

— Які ж зобов’язання взяли на собі сторони?

— Ми ніяких коштів не вкладаємо. Усе робиться на гроші інвестора. Ми надали ділянки під майданчики, здали в оренду полігон. Сприяли купівлі будинку під завод. Наша участь полягає виключно у підтримці проекту, розробленого «Укрекологією». Самотужки вона повинна його й реалізовувати. Цей проект, з огляду на те, що Харцизьк належить до території пріоритетного розвитку, ми хочемо затвердити на раді з питань СЕЗ (спеціальних економічних зон) Донецької облдержадміністрації.

— Скажіть, а ви вірите, що люди відгукнуться на заклик, сортуватимуть сміття і висипатимуть його в різні контейнери?

— Звісно, людей треба привчати років 10, а може, і 20. Може, й не одне покоління заміниться, поки засвоїть необхідні правила. Але якщо не починати сьогодні, то цього не буде й завтра. І починати потрібно з дитсадка та школи, бо дитина навіть батьків підштовхує, коли запитує: «Тату-мамо, що ти робиш? Нам у садку (чи школі) казали, що це треба робити не так. А ти, мовляв, усе в одне відро скидаєш».

І ще один чинник. У нас нині мало ідей, які б об’єднували народ. Може, турбота про чистоту, про майбутнє, про екологію могла б нас об’єднати? Це близько, зрозуміло і потрібно кожній людині, незалежно від партійних уподобань та місця проживання.

— Тобто ви пропонуєте гасло «Чисте місто — чиста совість!» як національну ідею?

— Звісно, національна ідея насамперед полягає в тому, що всі мають любити свою батьківщину, як свій дім! Але в домі має бути чисто, прибрано.

— Раніше була партія, а хто тепер може зміцнити і направити?

— Це стереотипи. Повинна бути така держава, в якій людина живе своїм життям і водночас гармонійно вписується в суспільство. Наприклад, одного разу я читав, що коли кореспондент запитав у невеличкому німецькому містечку, де мерія, ніхто не знав точно. У них немає ніяких стосунків із владою. Вони знають, що вона десь там існує. Тобто конкретно з нею вони не зіштовхуються, не бігають по якісь папірці, узгодження... Це інше суспільство, в якому людина знає, що їй робити і як їй жити.

Генеральний директор Всеукраїнського спеціалізованого підприємства «Укрекологія» Олександр Василянський вважає, що моральні засади у справі, якою він займається, надзвичайно багато важать:

— Ми не хочемо когось у чомусь звинувачувати. Наш девіз, наш слоган «Чисте місто — чиста совість!» свідчить сам за себе. Ми хочемо закликати кожну дорослу людину подумати про свою совість і про те, що буде з її дітьми та онуками. Наша совість перед ними має бути чистою.

Як жителі міста сприймуть наш заклик, я не знаю. По TБ в Одесі показували ролик про презентацію проекту в Харцизьку. Отож, громадяни там міркують: мовляв, за те, що вони кидатимуть у контейнери розсортоване сміття, треба платити. Про це вони думають сьогодні, коли вперше побачили техніку й контейнери на майдані...

Ми працюватимемо, щоб жителі міста звикли до триколірних контейнерів, які стоять по всьому місту, і машин, котрі регулярно до них під’їжджають. Хочеться вірити, що згодом наші співвітчизники почнуть сортувати сміття необхідним чином. Гадаю, після того, як проведемо в садках і школах, установах, на підприємствах спеціальні акції, екологічні уроки, ця мрія почне перетворюватися на рутинну операцію.

— Цікава річ виходить. Ви займаєтеся бізнесом, зауважу, суто утилітарним, а по ходу справи намагаєтеся вирішити завдання виховання нової людини. А якщо не вийде? Тоді що — всі кошти, які вкладаєте в реалізацію проекту, — на вітер?

— В усі часи виробництво впливало на формування людини, її поведінку, спосіб життя і навіть моду. Водночас ми в пошуку. Можливо, у майбутньому доведеться щось змінити, від чогось відмовитися і впровадити щось нове. Ми готові. Але в цілому, сподіваюся, не вилетимо в трубу, бо не кладемо яйця в один кошик. Уперше в Україні програма з поводження з ТПВ представляє всі ключові моменти: контейнери під роздільні види сміття встановлюються на спеціальних обгороджених майданчиках, у кожного мешканця є ключ. Далі, ми створили мережу приймальних пунктів для вторсировини. Повністю поміняли парк техніки для вивезення сміття від населення і промислових підприємств. До кінця року плануємо поставити сортувальний комплекс і прив’язатися до полігона. І остання стадія — переробка вторинної сировини. Все вище перелічене — це види дохідності, що дозволять маневрувати ресурсами, якщо на одному з напрямів буде пробуксовування.

— Якщо все так просто, чому до цього раніше ніхто не додумався? У чому, так би мовити, ваше ноу-хау?

— У комплексності. До нас багато хто намагався. Але справа не пішла. Чому? Один приклад. У комунальній службі у відділі роботи з клієнтами сиділа 70-річна бабуся. Що вона могла? Запитую, скільки договорів укладено з приватними структурами, магазинами, офісами, різними юридичними особами на вивезення сміття? Чую — 30. А скільки їх у місті? Ніхто не цікавився. Хоча таких недержавних підприємств у місті більше п’ятисот.

— Який же вихід?

— Треба запроваджувати так званий паспорт чистоти для кожної юридичної особи, в якому вказуватиметься чисельність працівників, обсяги виробленого ними сміття за місяць, за рік, тарифи за вивезення сміття. Тоді санітарна служба міста, скажімо, раз у три місяці може подивитися, які справи на папері і насправді. Це дасть підстави міській владі адекватно реагувати. Але для цього треба підсилити відділ роботи з клієнтами, набрати туди спеціалістів, які контролювали б ситуацію. Наша філія в Харцизьку цим нині займається.

— Це в місті. А як у селищах?

— Точно так само. Машини щодня вивозитимуть сміття, ми встановлюємо там відремонтовані металеві контейнери, на зміну яким у місті прийшли сучасні, для роздільного збирання сміття.

— До речі, а що з працівниками збанкрутілого КАТП?

— Жодної людини не звільнено. Всі перейшли працювати до нас. Набираємо нових працівників, готуємо кадри для сортувального та переробного підприємств. Уклали договір із відомою шведською фірмою Presona, яка в рамках інвестиційного проекту поставить нам сортувальний завод. Аналогічні проекти плануємо реалізувати і в ряді інших міст України.

— Усе це, звісно, вражає. Але, якщо не секрет, звідки фінанси на реалізацію проекту?

— Обходимося поки що своїми коштами та кредитною лінією, відкритою спеціально з цією метою.

— А чому саме Харцизьк?

— Це моє рідне місто. Тут живуть мої батьки, моя старша дочка, яких я дуже люблю, мої друзі, вчителі, однокласники. Харцизьк мені дорогий, дуже хочеться принести користь землякам. Вас це дивує?

Якщо проект у Харцизьку вийде, то...

Технічний директор, керівник проектів у Росії та СНД фірми Presona Борис Іващенко (Москва) підбив певний підсумок нашої розмови:

— У Росії ми побудували вже 10 таких заводів. Вони різної конфігурації й усі приносять прибуток. Гроші — недержавні, комерційні. За минулий рік ми запустили заводи: на 200 тис. тонн у Ярославлі, на 250 тис. тонн у Москві. Зріло і вдумливо підходить місцева влада до розв’язання проблеми утилізації та переробки сміття в Архангельську, Серпухові, Владикавказі, у Калінінградській області. На підході ще чотири контракти. Є реалії, на які спираємося у своїй політиці. Щоб ми розкладали в різні мішечки корисне й непотрібне сміття, необхідно пройти певний шлях, а зі сміттям треба щось робити вже сьогодні. Наша технологія дозволяє сепарувати сміття і відбирати корисні фракції, що мають комерційну вартість. Решта запресовується до високої щільності і складується на полігонах. Згодом ці землі можна рекультивувати й повернути в оборот.

В.о. заступника міського голови Кременчуцької міськради Олександр Любенко:

— Наше місто гарне, зелене, лежить на березі Дніпра, 240 тис. жителів. Якщо з дорогами, я вважаю, більш-менш нормально, то проблема сміття дуже серйозна. Якщо й далі в такому ж режимі будемо експлуатувати єдине звалище, то вже через 5—7 років для нього доведеться шукати нове місце. А це екологічні проблеми й додаткові витрати. Сподіваємося, що в Харцизьку все вийде, і тоді ми готові — передаю думку нашого голови Миколи Глухова — з допомогою «Укрекології» реалізувати в Кременчуці такий самий проект.

Заступник міського голови Чернігівської міськради з архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Олександр Сердюк:

— Проблема актуальна практично для всіх міст України. Скажімо, чернігівське звалище площею 30 га, де складовано 3,4 млн. тонн відходів обсягом 16 млн. кубометрів, у яких зосереджено близько 90 тис. тонн чорного, близько 7 тис. тонн кольорового металу і 200 тис. тонн скла, лежить неподалік міста. Воно стало до ладу 1961 року, і вже розроблялася, відводилася ділянка землі у бік Славутича під новий полігон. Але це не вихід. Там теж люди живуть. До того ж, це позначиться на транспортних витратах і, відповідно, на платежах населення. Отже, треба відразу впроваджувати прогресивні технології з переробки сміття. На сьогодні їх існує кілька. Одна з них полягає в тому, щоб із самого початку розглядати ТПВ як сировину і виконувати сортування. Звісно, така технологія розумна, але вона передбачає значну частку ручної праці. Краще, звісно, організувати сортування під час збирання, коли люди здають сміття. Це великі організаційні заходи, які відповідають за значенням вихованню нової людини.