Є в Одесі вулиця Миколи Гефта, колишня Чорноморська, про яку Костянтин Паустовський розповідав, що вона «наймальовничіша у світі». На жаль, від цієї прекрасної приморської вулиці в даний час залишився лише один, непарний бік. Інший, який, як писав той самий Паустовський, «тягнувся краєм високої кручі над морем», в один, далеко не прекрасний день бухнув униз разом із усіма своїми будинками. Причому сталося це не надто давно — у другій половині минулого століття. І така неприємність трапилася не лише з цією відомою вулицею, а й з багатьма іншими будинками та об’єктами. Такими, наприклад, як мальовничий парк у районі 12-ї станції Великого Фонтана, будинками, а також цілими вулицями й навіть цвинтарем у приміському (усього вісім кілометрів від Одеси) селищі Фонтанка, базою відпочинку «Настасія», де у воду «поїхали» понад десять дачних будиночків разом із шляхом і лінією електропередачі...
За аналогією з відомим висловлюванням великого класика, в Одеси були й залишаються два лиха — дефіцит прісної води та зсуви. Про перше лихо ми сьогодні не говоритимемо, зате про друге розповісти саме час. Адже проблема вже назріла настільки, що кожен день зволікання в її рішенні чревате непередбаченими наслідками для одеситів і жителів Одеської області. До слова, кожний третій зафіксований в Україні зсувний процес припадає на Одеський регіон. А з 261-го кілометра морського узбережжя Одещини берегоукріплювальні роботи потрібні для ста вісімдесяти кілометрів!
Стислий екскурс в історію питання
Основна частина міста Одеси й прилеглих до неї околиць розташована на плато, що піднімається на 30—50 метрів над рівнем моря. З популярного прислів’я відомо, що «вода камінь точить», тому немає нічого надзвичайного в тому, що берегова смуга в районі узбережжя постійно під впливом моря розмивається. І, як наслідок, шар за шаром осідає в море, немов шматки величезного торта, який нарізається невидимим гігантським ножем.
Слід зауважити, що руйнівною силою в даному процесі служать не лише морські хвилі, свій внесок вносять дощові та підземні потоки води, які течуть із берега в море найзручнішим для них шляхом. А також одеська міська каналізація. Вона зношена до межі й внаслідок цього транспортує стоки не стільки до очисних споруд, скільки в грунт. До всього каналізація перевантажена «лівими» підключеннями, котрі тисячі одеських домовласників врізають у зливові штольні, вирішуючи в такий спосіб проблему фекалій. Крім того, що останні разом із дощовою водою потрапляють у море, її аміачні складові роз’їдають арматуру й бетон зливових відводів.
Боротьба жителів Одеси з водною стихією розгорнулася практично з перших десятиріч існування міста. До речі, напевно, мало кому навіть із корінних одеситів відомо, що фактично першою берегоукріплювальною спорудою в Одесі стали... знамениті Потьомкінські сходи! Побудовані понад 160 років тому за всіма правилами гідротехнічної науки, вони надійно захищали від впливу моря не менш знаменитий Приморський бульвар. Проте кардинально з розмивом берегів почали боротися наприкінці XIX століття після того, як зсуви серйозно зашкодили й навіть зруйнували чимало розкішних дач одеських нуворишів.
Потім у Росії, а далі в усьому СРСР розпочалися похмурі часи, і місцевим жителям було вже не до зміцнення берегової лінії. Проте від цього проблема не зникла, і в середині шістдесятих років про неї заговорили знову. Тоді стихія знищила близько третини одеських пляжів і значну частину території прибережних схилів.
Немає нічого вічного
у цьому світі
Ще за радянських часів ситуація настільки загострилася, що питання «Про запобігання руйнації прибережної території в місті-герої Одесі та її околицях» було винесене на одне з засідань політбюро ЦК КПРС. Після чого керівництво країни прийняло рішення про виділення з державного бюджету коштів на будівництво берегозахисних споруд на більшій частині одеського узбережжя. Крім цього в Південній Пальмірі в авральному порядку було створено так зване протизсувне управління.
Слід зауважити, що вартість даних заходів виявилася воістину астрономічною навіть для такої наддержави, як СРСР. Наприклад, проходка лише одного погонного кілометра укріплювальних робіт на ділянці «пляж Ланжерон — пляж Аркадія» обходилася державі в п’ять-шість мільйонів карбованців!
Зусилля Країни Рад не були марними. Спеціально було намито близько десятка пляжів, а від руйнівного впливу морської стихії берега захистили захисні дамби, хвилерізи та хвилевідбійні стінки. У результаті (з урахуванням одночасного будівництва в прибережній зоні нових готелів, санаторіїв, пансіонатів тощо) Одеса, крім статусу найбільшого промислового центру, здобула «друге дихання» і як місто-курорт. І незабаром кількість відпочиваючих у літні місяці стала перевищувати населення Південної Пальміри.
На жаль, немає нічого вічного у цьому світі. Минули роки, і дорогі берегозахисні та протизсувні системи в районі одеського узбережжя спочили в Бозі. Це призвело до того, що в Одесі та її околицях знову стали повністю чи частково зникати пляжі, руйнуватися схили й берегова лінія, зсовуватися у море цілі будинки...
Де взяти «тумбочку»
з мільйонами?
Не дивно, що вигляд рекреаційної поруйнованої зони Одеси мало вражав вітчизняних, а особливо закордонних туристів, котрі приїжджали на курорт, наявність (або відсутність) яких відчутно впливає на кількість грошей у місцевому бюджеті та гаманцях багатьох одеських бізнесменів. Тобто прямим і непрямим чином впливає на добробут переважної більшості одеситів. Тому навіть дуже далеким від протизсувних робіт громадянам стало ясно, що необхідно вживати термінові й надзвичайні заходи. Та ба...
За оцінками фахівців, тільки планові витрати на захист берегової лінії в районі Одеси мають становити дванадцять мільйонів гривень. Фактично ж торік на ці заходи було виділено, як казав Остап Бендер, «кумедну суму» у розмірі трьохсот тисяч гривень. Нинішнього року дана цифра мала становити півмільйона, але реально...
— Реально наразі не виділено ні копійки! — стверджує начальник відділу протизсувних і берегоукріплювальних робіт НДІ «Одесакомунпроект» Володимир Кузнєцов.
Втім, заради справедливості необхідно зазначити, що в міській межі Одеси є ділянка берега, де справи не такі вже й погані. Щоправда, через одну-єдину причину — вона, себто ділянка, знаходиться «під дахом» Одеського морського торговельного порту. Організації, до речі, дуже небідної.
Як розповів начальник цього підприємства Микола Павлюк, у затвердженому міністром транспорту України генеральному плані розвитку порту до 2010 року, вартість якого оцінюється в 1,5 млрд. дол., закладено окрему статтю витрат на створення сучасної берегозахисної інфраструктури в районі морських воріт Одеси на ділянці від Військової гавані до Ланжерона. Однак для його реалізації навіть такій потужній структурі, як Одеський торговельний порт, доведеться залучати додаткові кошти інвесторів.
Зміцнювати береги краще разом із архітекторами
Інвестори, тобто приватний капітал, причому не суть важливо який — вітчизняний чи іноземний, спроможні виручити будь-яку державу в ситуації хронічного безгрошів’я. І вирішити ті чи інші найскладніші проблеми, які вона, бідна держава, через вищезгадану причину вирішити не в змозі.
Зрозуміло, у наш час жорсткого прагматизму й ринкових відносин нічого не робиться, як кажуть в Одесі, «за просто так». Хоч як крути, а інвесторів необхідно чимось зацікавити. Однак що важливо: саме в питанні будівництва берегоукріплювальних споруд в Одеському регіоні можна звести до максимальної взаємної вигоди інтереси одеської влади, безпосередньо одеситів, держави й, звісно ж, самих власників приватного капіталу.
— Раніше в нашій країні існувала порочна практика, — розповів автору цих рядків той таки ж Володимир Кузнєцов, лауреат Державної премії СРСР. — Коли спочатку розроблялися проекти берегоукріплювальних споруд, потім останні будувалися й архітектори «вписували» у дану систему свої задуми... І лише після цього на даній ділянці берега зводили будь-які будівельні споруди.
За кордоном усі ці питання вирішуються комплексно. Тобто архітектори підключаються до роботи безпосередньо на етапі розробки берегозахисних систем. Або ще краще — усі види даних робіт виконує одне підприємство чи фірма. Адже самому інвестору буде вигідно забезпечити необхідну міцність об’єкта, який він зводить.
Крім того, подібним чином можна «убити» відразу кількох зайців: заощадити час і гроші, зберегти навколишнє середовище як морське, так і сухопутне. Не дивно, що таким способом забудовувалася прибережна зона більшості світових курортів. Наприклад, Лазурний берег у Франції, Коста-дель-Соль в Іспанії, Золоті піски в Болгарії... Причому, як правило, у західних країнах територія берегової лінії виділяється під забудову об’єктів курортно-рекреаційного призначення: приватних готелів, яхт-клубів, розважальних комплексів тощо. Адже це тисяча робочих місць, відрахування в скарбницю і кошти на подальші берегоукріплювальні роботи.
Інвестори своє слово стримують
На щастя, Одеса прагне прилучитися до цінностей західної цивілізації не лише на словах, а й у конкретних справах, зокрема — у розвитку передових технологій будівельних робіт у прибережній смузі. Першими ластівками в цьому плані в Одесі й області стали приватні будівельні фірми, компанії та корпорації «Белл», «Томатекс», а також грецька «Міханікі Україна». Всі вони отримали дозвіл від місцевої влади на будівництво в безпосередній близькості від моря різноманітних об’єктів культурно-рекреаційного призначення. З обов’язковою умовою — побудувати в районі, відведеному під будівництво, відповідні берегоукріплювальні споруди.
І це зобов’язання вищезгадані організації точно виконують. Наприклад, фірма «Міханікі Україна» готова вкласти в цю благородну справу понад 170 мільйонів гривень для проведення берегоукріплювальних робіт у районі одеського пляжу «Відрада». Відповідно до договору, укладеного з Управлінням інженерного захисту території міста Одеси, ТОВ «Томатекс» здійснює фінансування будівельно-монтажних робіт із зміцнення берега в районі 10-ї станції Великого Фонтана в обсязі 11,5 мільйона гривень. ТОВ «Белл», що рятує приміську берегову смугу біля Одеси в районі багатостраждальної Фонтанки, взагалі є лідером в останні роки в Одеській області з фінансування протизсувних робіт — вони обчислюються багатьма мільйонами гривень.
Порівняйте вищенаведені цифри з тими, які виділила на ці роботи держава...
На жаль, а також на подив багатьох одеситів, у даного прекрасного почину виникли несподівані супротивники. Вони організували приховану протидію як вищезгаданим, так і деяким іншим фірмам і підприємствам, які здійснюють будівництво різноманітних об’єктів біля берегів Чорного моря. За чутками, подібні демарші пов’язані з тим, що дехто в Одесі має свої далекоглядні плани на освоєння тутешньої прибережної зони. Причому берегоукріплювальним спорудам у цих планах місця не знаходять. Ні для кого не секрет, що на сьогоднішній день берегову лінію практично всю роздано під освоєння. Хотілося б звернути увагу влади й громадськості на тих власників на узбережжі, які нічого не роблять для його укріплення. Мимоволі виникає запитання: з якою метою вони купили землю? Може, з метою її подальшого перепродажу?
Оскільки іншого, більш істотного пояснення тому, що відбувається, не знаходиться, доводиться вірити цим чуткам. А також сподіватися на розсудливість місцевої та державної влади, яка не повинна допустити, щоб у найближчому майбутньому одеський берег і знамениті пляжі Одеси назавжди «спливли» у море. А в ситуації, коли держава з трудом виконує свої зобов’язання перед пенсіонерами й працівниками соціальної сфери, іншого виходу, як залучення інвесторів до берегоукріплювальних робіт, просто немає.
P. S. Торік власники одного з елітних одеських пляжів, витративши величезні гроші, завезли триста тонн найчистішого морського піску. (Який в Одесі є, уявіть собі, величезним дефіцитом!) Проте буквально впродовж двох днів шторм відніс усе це багатство в морську безодню. Залишається додати, що діючих берегоукріплювальних споруд і хвилеломів на цій приморській території не було...