Що єднає Ісландію з Закарпаттям? Не так уже й багато. Проте один спільний елемент можна знайти. Це — великі ресурси геотермальної енергії, легкодоступні для промислового використання. Проте є тут один нюанс — ісландці чудово цей потенціал використовують, тоді як більшість закарпатців навіть не усвідомлюють, яке багатство криється в глибинах рідної землі.
Геотермальні ресурси забезпечують понад половину енергетичного балансу Рейк’явіка. Їх використовують здебільшого для опалення будинків (87% загальних потреб) та вироблення електроенергії (17%), що унезалежнює Ісландію від поставок нафти та газу. І це при тому, що Ісландія не має підстав побоюватися енергетичного шантажу з боку своєї сусідки Норвегії, а Україна, швидше, має, тож пошук альтернативних джерел енергії — це необхідність, питання національної безпеки.
Не можна також забувати про невтішні екологічні наслідки традиційної енергетики, яких можна уникнути завдяки геотермальним ресурсам. А, як відомо, довкілля для скандинавців — абсолютний пріоритет.
Навіть якби весь світ переключився повністю на використання геотермальної енергії, минуло б 41 мільярд років, перш ніж температура надр Землі знизилася всього лише на півградуса. Так вважають фахівці Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергоресурсів. Проте невичерпність родовищ геотермальних вод можлива лише за жорсткого дотримання принципу замкненого обігу води. Гаряча вода зсередини Землі не має фізично потрапляти до комунальної мережі, а лише нагрівати «звичайну» воду, що циркулює в трубах. Саме тому обмінники тепла є центральними ланками ісландських та словацьких теплогеостанцій. Геотермальну воду, після того як вона втратить тепло, просто повертають туди, звідки її взяли (а точніше, — у сусідню свердловину). Там вона повторно підвищує свою температуру, адже енергія надр — практично невичерпна.
Геотермальна енергетика використовує той простий факт, що температура підвищується в середньому на три градуси через кожні 100 метрів глибини. В земельній оболонці є розпечена магма, яка нагріває навколишню породу, а вона — підземні води, чия температура значно перевищує 100 градусів. Підземні ресурси геотермальних носіїв енергії є всюди, однак у більшості випадків — дуже глибоко, через що їх неможливо експлуатувати. Проте іноді геотермальні води підходять дуже близько до поверхні, зберігаючи водночас свою високу температуру. Україні пощастило — такі ресурси енергії є в Закарпатті, Криму та на Львівщині, меншою мірою — у ряді інших областей.
Обмеження у використанні таких родовищ мають здебільшого економічні причини. Якщо температура води (пари) перевищує 120—150 градусів, рентабельним є використання її для продукування електроенергії. За інших температур доцільно використовувати геотермальну воду для опалення (у комунальній сфері та промисловості), а також з рекреаційною та лікувальною метою (аквапарки, санаторії). В Україні немає таких гарячих родовищ, як ісландські. Однак, за словами фахівців, цих ресурсів вистачить для надійного опалення всього Ужгорода й західних районів Закарпаття, західної частини Криму, Мостиського району Львівщини та багатьох інших місць.
По приклади використання геоенергії в житлово-комунальному господарстві не треба далеко ходити. Цю технологію успішно використовують в одному з сіл поблизу польського курорту Закопане. Тамтешня геотермальна станція повністю автоматизована, це — всього лише маленький будиночок з сучасним обладнанням та кілька труб. Наразі опалюють лише окремі з навколишніх сіл, проте невдовзі цією системою мають охопити все Закопане. Для розташованого в гірській западині курорту, а також для татранської природи — це неабияке благо. Адже нині мешканці цього дуже холодного міста самотужки опалюють свої квартири неякісним вугіллям, а відтак смог над Закопаним іноді більший, ніж у великому Кракові.
Західні області і Крим мають великий туристичний потенціал, який, проте, використовують далеко не повністю. Ситуацію радикально могли б змінити геотермальні аквапарки. Тут є чого повчитися не лише в ісландців, а й у наших найближчих сусідів словаків.
Таких геоаквапарків, якими пишається Ісландія, Україна не матиме ніколи — не ті природні умови. Поблизу міста Кефлавік, що в південно-західній частині острова, розташована велика електростанція Svartsengi. Частину відпрацьованої води, первісна температура якої сягає 90 градусів, спускають до штучного озера — величезного аквапарку під відкритим небом. Крім високої температури та унікальних краєвидів, озеро приваблює лікувальними властивостями насиченої мінералами води. Тутешній курорт «Блакитна лагуна» відомий на весь світ, він є об’єктом національної гордості ісландців, своєрідним символом цієї невеликої країни.
В Україні бувають дуже холодні зими, коли вуличний асфальт не витримує морозу, а слизькі дороги становлять небезпеку. Ісландці і з цією проблемою чудово впоралися, хоча клімат на острові дуже суворий. Під деякими вулицями Рейк’явіка... підігрівають ґрунт з допомогою власне геотермальної енергії. Лише завдяки цьому там можуть рости дерева та деякі європейські рослини, а не лише притаманні Ісландії невисокі кущі.
Наша сусідка Словаччина також зробила ставку на водно-лікувальний туризм — у районі Татрів розташовані аж три сучасні аквапарки. Не так далеко й Бешенова — відомий словацький геотермальний курорт. І незважаючи на те, що невдовзі мають відкрити ще один аналогічний об’єкт — у польському Закопаному, рентабельності всіх водних центрів це не зашкодить, такі курорти завжди користуються попитом. Гаряча лікувальна вода і морозне гірське повітря над нею, високі, укриті снігом гори — усе це приваблює іноземних туристів. Ринковий успіх словацьких геотермальних аквапарків підказує, в якому напрямі має розвиватися туристичний бізнес Трускавця та Закарпаття. Може, й у нас буде своя, хай і маленька, «Блакитна лагуна»?