Якби про гусятинські джерела мінеральної води і не знали в Україні та за кордоном, то їх треба було б вигадати. Місцеві жителі доволі точно і раціонально характеризують важливість запасів цього природного продукту. Ще одинадцять років тому уряд УРСР навіть надав населеному пункту, що знаходиться не в Карпатах, не на чорноморському узбережжі, а над «рікою єднання» Збручем, — статус міста-курорта. Було передбачено активний розвиток оздоровчих баз, дослідження джерел і широке використання мінеральної води «Новозбручанська». У двох санаторіях райцентру — «Збруч» і «Медобори» мали щороку оздоровлюватися майже двадцять тисяч хворих (тепер лікується учетверо менше). І досхочу пити цілющої водиці!
Але впровадженню цієї перспективної державної програми поклала край економічна криза. А в останні роки джерелам почало загрожувати ще й екологічне лихо. Причому, найбільша небезпека йде від самих жителів, точніше, від їхніх насущних потреб. Мешканці вулиць, прилеглих до джерел мінеральної води, самовільно добудували господарські будівлі, утримують там велику рогату худобу, свиней. Усілякі нечистоти нагромаджуються і просочуються у грунт. Поблизу джерела виникли стихійні городи, де застосовуються засоби захисту рослин від шкідників.
Селищні депутати своїм рішенням зобов’язали мешканців-порушників «ліквуідувати недозволені господарські будівлі у місячний термін з дня повідомлення». Місцеві природоохоронці теж пропонували у санітарній зоні джерел «заборонити будівництво, попередити жителів, оштрафувати і т.п.» Виникало питання передати справу до суду. Але ні чиновники, ні судді не наважилися на те, щоб змусити гусятинців «урізати» домашнє господарство, скоротити живність — першого годувальника, нічого натомість не запропонувавши. Промисловість у Гусятині майже не працює. Бідність, виходить, — перший ворог далекоглядності.
Селищний голова Богдан Козелко дещо змістив акцент: «Для нас важливо сформувати громадську думку, нетерпиму до забруднення унікальної води, а також здійснити комплекс заходів, які б зменшили ризик занапастити дар природи». Практично зроблено поки що мало, але важливість цих заходів керівництво селищної ради і санаторію «Збруч» принаймні визнає. Заплановано очистити схили ближніх вулиць від сміття і відходів, а відтак — окультурити територію джерела, вивести крани, з яких люди набирають воду, за межі першого пояса санітарної зони. Тоді з’явиться надія, що унікальні водні скарби не буде втрачено.
До глибини 250 метрів, на якій нуртує цілюща вода, стоки нечистот, хімічні препарати ще, на щастя, не дійшли. Однак підстави для хвилювання є. З роками екологічне лихо може стати неминучим і рятувати джерела буде пізно. Правду кажучи, забруднення можливе навіть зараз. Коли високомінералізована вода підкачується насосом ближче до поверхні землі, то утворюється порожнина, так звана депресивна воронка. І якщо туди проникнуть відходи, то забруднення не уникнути.
А «Новозбручанська» не має аналогів у світі. За хімічним складом це — гідрокарбонатно-каліцієво-магнієва вода з підвищеним вмістом органічних речовин. Вона подібна до трускавецької «Нафтусі», проте її фізіологічна активність на 25 відсотків вища.
Недавно запаси мінеральної води виявлено і на території санаторію «Збруч». Властивості джерела поки що детально вивчають науковці з Одеського інституту курортології. Скоріш за все, у недалекій перспективі можна буде додатково оздоровлювати хворих, які тут лікуються, а також побудувати цех з розливу мінеральної води. До речі, торгують гусятинською мінеральною (?) багато фірм і підприємців. Але тих організацій, які розливають та реалізовують оригінальну «Новозбручанську», можна полічити на пальцях: фірма «Весна», «Добра вода від Батога» та санаторій «Збруч» у Гусятині. Тим часом про приватний бізнес, який заробляє на цілющій воді гроші та частину прибутків вкладає у природоохоронну роботу, залишається лише мріяти.