Американський уряд, задумавши переліцензувати 100 атомних станцій, щоб продовжити їхню роботу, звернувся до вчених по науково обгрунтовані розрахунки припустимих доз радіоактивного опромінення як для обслуговуючого персоналу, так і для цивільного населення. І з’ясувалося, що, попри більш ніж 100-літню історію вивчення цього питання, учені так і не змогли створити прийнятної математичної моделі залежності між дозою опромінення та ризиком для здоров’я. І це за наявності томів наукової літератури, обсяги якої переважають обсяги досліджень, присвячених будь-якому іншому шкідливому чиннику, попри велику кількість національних і міжнародних комітетів та комісій і досить гіркий досвід, накопичений людством загалом. У тій-таки Америці агентство з захисту навколишнього середовища вважає припустимим випромінювання, яке виходить з одного джерела, не більше 15 мілібер на рік. Комісія з ядерного регулювання наполягає на припустимості 25 мілібер на рік. А природний радіоактивний фон у США становить 350 мілібер на рік.
За словами Фреда Метлера, який очолює відділ радіології в медичній школі Нью-Мехіко, на частку природного фону припадає дві третини всієї середньостатистичної дози опромінення. Ще 15 відсотків людина отримує під час різних медичних процедур. І лише до двох відсотків дози опромінення припадає на радіацію, зумовлену роботою атомних електростанцій. Здавалося б, показник справді досить низький. Та, за словами Джона Еванса, фахівця з чинників ризику Гарвардської школи громадського здоров’я, ніхто не може відповісти на запитання, який додатковий ризик для здоров’я створюють ці два відсотки.