Безпека ЧАЕС, навіть зупиненої, - поняття далеко не абстрактне. За кожною хоч трохи помітною подією чи інцидентом, що відбувається тут, стоять конкретні люди. Багато хто з них, пройшовши всі кола чорнобильського пекла, відчувають себе приниженими, ображеними й незатребуваними.
Банкіри та саркофаг, справи та гроші
Хоч як дивно, але на ЧАЕС ще є люди, які сподіваються, що приїзд високих гостей здатний щось змінити в їхній долі. А гостей тут, як відомо, вистачає. От і посеред нинішнього літа проблемний саркофаг зібрав учасників чергової Асамблеї донорів Чорнобильського фонду «Укриття».
Подію, як і має бути в таких випадках, обставили славно: вразили гостей зоною відчуження, показали, як і що робиться на чорнобильському майданчику за гроші зарубіжних платників податків. А пожвавлення місцями справді спостерігається. Ось бетонна коробка другого сховища відпрацьованого ядерного палива вже виросла, монтується устаткування на заводі з переробки рідких радіоактивних відходів. Біля саркофага, щоправда, видимих досягнень менше, але й тут не без «обновок». Приміром, можна продемонструвати прекрасно виконану комп’ютерну відеоверсію планованих стабілізаційних робіт і будівництво нового безпечного конфайнмента («Укриття-2»).
Багаторічні розмови, що в саркофазі от-от розпочнуться великомасштабні стабілізаційні роботи за чужі гроші, уже встигли відчутно знецінити саму ідею перетворення об’єкта «Укриття» на безпечну систему. За п’ять років із Чорнобильського фонду «Укриття» витрачено понад 160 млн. доларів (весь фонд 758 млн.). Фактично третя частина з них пішла на утримання в Славутичі зарубіжних консультантів Групи управління проектом із «найкращим світовим досвідом». Причому найнаочніший результат їхньої роботи втілився в тоннах документації, на тлі якої навіть згадувати про мізерні роботи в саркофазі якось ніяково. А тут ще небажана й дорога морока з радіоактивними відходами, які для зниження їхньої активності були спішно закопані біля «Укриття» після аварії 1986 р., а тепер «вилізають» на поверхню при проведенні тут підготовчих земляних робіт.
Зовсім уже трагічним дисонансом різонуло слух немовби відчайдушне нагадування на засіданні Асамблеї про два смертельні випадки з підрядчиками на будівництві нового сховища відпрацьованого ядерного палива ЧАЕС, що стало наслідком найсерйозніших проблем з охороною праці та загальнопромислової безпеки на майданчику. Втім, здоров’я і настрій наших людей - це, зрозуміла справа, прерогатива не зарубіжних благодійників. Тут би українській стороні подбати, та, певне, глобальніші проблеми заважають... До всього цього, немов навмисно, саме в дні перебування високих гостей на ЧАЕС сталися неприємності, які й випадковими не назвеш.
Відгомін «нейтронного переполоху»
Цей пересічний випадок на початку липня 2003-го викликав черговий тривожний сплеск громадської свідомості. Інформаційні агентства, як і личить, із сенсаційним азартом рознесли звістку про відмову і, як наслідок, спрацьовування аварійної сигналізації одного з датчиків системи «Сигнал», що контролює стан паливомістких матеріалів (ПММ) усередині саркофага. У принципі - і це підтверджують головні фахівці об’єкта «Укриття» - нічого жахливого не сталося. Поки що. Насторожує інше. Як відомо, можливість ризику зменшується, якщо ризик перебуває під контролем - якісним і кваліфікованим. Непродумані ж, часом безсистемні структурні зміни на ЧАЕС після закриття станції призводять до того, що й об’єкт «Укриття» втрачає досвідчених, висококласних фахівців.
Ситуація погіршується ще й через те, що близько 70% персоналу об’єкта «Укриття», який обслуговує контрольно-вимірювальні системи, має право на пільгову (додаткову) пенсію. Тобто цих людей - як правило, дуже досвідчених і далеко не пенсійного віку - звільнятимуть (або вони самі звільняться) у першу чергу.
З молоддю важко - нікого навчати, із вулиці людину не візьмеш, а фахівці з інших підрозділів ЧАЕС особливо не поспішають у щільні лабіринти саркофага, тим паче, якщо в них є можливість зайняти більш комфортні та обжиті місця.
Така ж ситуація й у цеху радіаційної безпеки ОУ. За новим штатним розкладом тут передбачено всього 20 дозиметристів, у той час як необхідно щонайменше вдвічі більше. Адже саме ці фахівці й покликані забезпечувати обов’язковий дозконтроль при проведенні будь-яких робіт як усередині саркофага, так і в його локальній зоні. Ця проблема набуде ще більшої актуальності в перспективі, коли - врешті-решт! - розпочнуться заплановані стабілізаційні та будівельно-монтажні роботи в рамках Міжнародного плану здійснення заходів на об’єкті «Укриття». Сьогодні цілком дієздатних і порівняно молодих фахівців звільняють, а завтра доведеться набирати й навчати нових, що обійдеться набагато дорожче. Який бюджет це витримає?
Система придушення активності
Необоротність процесу скорочення персоналу ЧАЕС після її зупинки надає адміністрації станції можливість тримати людей у постійній напрузі й страху перед прийдешнім звільненням. Тим паче, якщо йдеться про жителів Славутича. Хронічні структурні зміни під приводом «підвищення ефективності виробництва», удосконалення управління та оптимізації чисельності працюючих, злиття під одним дахом ЧАЕС підрозділів об’єкта «Укриття», що дублюються, вимотують людей. Ці «захоплюючі», як тут люблять висловлюватися, процеси ламають долі багатьох фахівців, які навіть у цій задушливо-зарегламентованій атмосфері ще намагаються думати й мати свою точку зору. Варто було начальнику цеху технічного обслуговування об’єкта «Укриття» Г.Реуту висловитися проти непродуманої реорганізації очолюваного ним підрозділу, та ще й виступити на цю тему по місцевому радіо, як незабаром надійшов наказ... про реорганізацію цеху. У новій структурі, зрозуміла річ, непокірному керівного місця вже не залишилося. На жаль, подібні приклади не поодинокі. От думка колишнього начальника цеху технічного обслуговування, а нині зам. директора Групи управління проектом Міжнародного плану здійснення заходів на об’єкті «Укриття» В.Кулішенка.
- Структура, що створюється на ЧАЕС, може зупинити програму розширення робіт на об’єкті «Укриття». Приміром, розформований цех техобслуговування, який ще з 1993 року створювався саме з цією метою, розбитий вщент. Буквально за два місяці через різні причини звідти пішло тридцять ключових постатей. Як же далі працювати?
…Вранці мажу бутерброд, відразу думка - а як народ?
Якось представник Президента України на ЧАЕС А.Антропов зізнався:
- Так, ми багато чого прогаяли, не зумівши приділити належної уваги людям. Занадто багато довелося вирішувати організаційно-технічних питань відразу після зупинки станції. Нині саме переживаємо серію конфліктних ситуацій.
Багато досвідчених і гідних чаесівців, що віддали станції понад десяток років і навіть півжиття, перестали буквально відразу бути «незамінними» (останнє визначення взяте з офіційного міністерського документа). Це відчули, зокрема, кияни, які багато років працюють на об’єкті «Укриття». Торік із благословення Міністерства палива та енергетики, посилаючись на змінену ситуацію і нині чинне законодавство, із метою «усунення нераціонального використання державних коштів» (наказ по ДСП ЧАЕС від 17.07.2002 р.) їх раптом позбавили безкоштовного проживання в чорнобильських гуртожитках і безкоштовних же перевезень маршрутом Київ-Чорнобиль-Київ. І нічого не запропонували натомість - викручуйтеся, мовляв, самі! Не витримавши тиску та приниження, хтось пішов. Ті, хто залишився, добираються тепер із столиці до Чорнобиля на будь-чому, а про місця їхнього ночування в зоні відчуження і писати якось незручно...
Тим часом представники адміністрації ЧАЕС після чергового кадрового «утрушування» дуже своєрідно звітують про успіхи в боротьбі зі своїм іногороднім персоналом, якого на станції ще залишається близько півтисячі чоловік. На одному серйозному заході в присутності керівників міністерств і відомств нашої країни вони, без найменшого вагання, доповідають:
- Киян ми значно скоротили, залишилося дуже мало. Залишився персонал із Чернігова та області. Попрацювавши з графіком руху потягів, ми можемо попрацювати і з ними. Цей персонал проаналізований, він низької кваліфікації». Зауважу, що саме ці, які стали раптом «недолугими», кияни та чернігівці свого часу добровільно прийшли працювати на ЧАЕС, зокрема на об’єкт «Укриття», коли там не вистачало великої кількості персоналу, а славутчани не особливо поспішали в зону іонізуючого випромінення. А лукавий вираз «попрацювавши з графіком руху потягів» розшифровується приблизно так: домогтися зміни розкладу електричок із Чернігова, щоб людям звідти не було на чому діставатися роботи.
Через відгул до пенсії
Розповідають, як дуже впливова чаесівська «кадровичка», яка не відрізняється особливим людинолюбством, в одному людному місці на запитання про використання працівниками відгулів відреагувала дуже своєрідно: «Які відгули?! Відгул приєднаєте до відпустки, відпустку - до пенсії, пенсію - до смерті...» У цьому заупокійному гуморі гумору зовсім небагато. Пасує наймолодшому в Україні місту Славутичу помолоділе місцеве кладовище. Станційники відправляються в інший світ не лише після важкої та тривалої хвороби й не тільки як колишні ліквідатори.
…60-річний інженер-електронник цеху технологічного контролю об’єкта «Укриття» Г.Кузнєцов через півроку після складної, але успішної операції на серці налаштувався було ще пожити, а може, і попрацювати на ЧАЕС. Та реально оцінивши свій стан, вчинив більш розумно й погодився на скорочення з виходом на пільгову додаткову пенсію. Здавалося б - які проблеми? Та ба! Виявилося, скористатися своїм законним і вистражданим правом непросто. Вийшовши на роботу, Геннадій Матвійович із прикрістю довідався, що таке звільнення йому поки що не світить. Здавалося б, можна потерпіти. Та ні - зірвалася людина. Сусідка Леся згадує, що таким знервованим вона його ніколи ще не бачила. Він прямо ридав і кричав: «Я 15 років пропрацював на станції, а мене викидають як собаку!» Наступного ранку Кузнєцову стало зовсім погано, сам викликав «швидку», та - на жаль...
Важко пригадати хоча б один випадок, коли заслужену людини, яка йде з ЧАЕС, проводжають хоча б потиском руки та побажанням доброго здоров’я. Не до того. Складається враження, що ставлення до відпрацьованого ядерного палива тут більш шанобливе, ніж до шановного і досвідченого фахівця, який відпрацював півжиття.
Оргвисновки
Було б, мабуть, не зовсім справедливо, кажучи про нездорову ситуацію на ЧАЕС, згадувати всує і вказувати пальцями лише на сьогоднішнє керівництво станції. Тенденція до відчуження людини тут бере початок десь 1998 р., коли стало ясно, що Захід «дожме» Україну й все-таки доб’ється закриття Чорнобильської АЕС. Саме в той час звідси стали витискати не просто професіоналів, а й сильних, принципових особистостей, які вміють дружити не тільки з ядерною технікою, а й з людьми. Ну а нинішнє керівництво станції, мабуть, не без підтримки певних столичних кіл, лише достойно підхопило «естафету» своїх попередників, опустивши планку довіри до себе й до своїх діянь до катастрофічно убогого рівня.
А що ж Київ? Байдуже спостерігає за чорнобильськими «експериментами», подумки начепивши великий комірний замок на ЧАЕС і забувши про неї назавжди? Та ні, що ви! Ті, хто в столиці знає про Чорнобильську АЕС не з чуток, цікавляться і навіть намагаються щось вдіяти. Лишень будь-яким наказом чи грізним окриком зверху людські стосунки не налагодити. Зате, приміром, можна суворо запитати в керівників за результати основної діяльності ЧАЕС. Ось деякі пункти наказу по Мінпаливенерго від 31 березня нинішнього року «Про результати засідання колегії міністерства від 15.03.2003 р.»:
«...17. За результатами роботи в 2002 р. і допущені при виконанні робіт на проммайданчику ЧАЕС численні порушення норм і правил, і стандартів охорони праці та радіаційної безпеки, самоусунення від виконання виробничих програм, оголосити директору ДСП ЧАЕС Неретіну Ю.А. догану й попередити про неповну службову відповідність.
18... підготувати пропозиції про доцільність перебування на займаній посаді... Неретіна Ю.А. та інших керівників ДСП ЧАЕС».
Наслідуючи логіку даного наказу, привівши переконливі приклади не на користь поліпшення ситуації на ЧАЕС, але не зустрівши адекватної самокритичної реакції її керівників, тоді ще заступник держсекретаря Мінпаливенерго Н.Штейнберг на засіданні Міжвідомчої урядової комісії 16 квітня змушений був у жорсткій формі охарактеризувати поведінку керівного складу станції - «утриманство та брехня!»
Зрозуміла річ, такий випад не сподобався опонентам. Швидко зоорієнтувавшись в обстановці й застосувавши «підручний» адміністративний ресурс, вони пішли в атаку. Звинувативши міністерство в спробах «дестабілізувати ситуацію на ЧАЕС», один чиновник Київської обласної адміністрації закликав замість того, щоб критикувати, краще вже (цитую) «...підвищити статус директора ДСП ЧАЕС, дорівняти його до заступника держсекретаря». Ні більше ні менше... Оплесків, щоправда, не було, та й з інститутом держсекретарів незабаром розпрощалися. Не встигли.