Здавалося б, час безгосподарності, яким характеризувалася радянська епоха, мав би минути. Слід би вже навчитися на помилках минулого. Коли намагалися повернути річки назад і часто порушували екологію середовища проживання, під схвалення відповідних організацій, створених, щоб її охороняти. Зараз ми пожинаємо плоди тих дій: знищені ліси, засмічені річки та озера, шкідливі водосховища, викиди смогу. Та, на жаль, нічого не змінилося відтоді, й ми залишимо нашим дітям та онукам ще тяжчі наслідки. З великими труднощами люди змінюють свою свідомість, і сьогоднішні вигоди їм здаються вагомішими за завтрашні. Чомусь архітектурні бетонні моноліти та коробки для багатьох набагато важливіші, ніж якісь там стовбурці та стебельця, що їх так легко знищити. У цивілізованих країнах, особливо в Європі, уже почали розуміти всю важливість природного багатства й бережуть кожен зелений клаптик землі, тим паче в міській зоні.
Безумовно, Києву ще пощастило з цілющою зеленню, але складається враження, що його хочуть наблизити до кам’яних джунглів Америки. Досить подивитися на центральні перебудовані вулиці, де поступово зникають дерева, які хоч якось нейтралізують вихлопні гази безлічі автомобілів. Тим паче нічого балувати озелененням новозбудовані спальні райони — адже штампуються вони не для життя, а для ночівлі. І одна річ, коли будинки споруджуються в пустельній місцевості, — як, приміром, у Харківському районі, — і до висадження рослин руки не доходять. А інша — знищити під майбутню новобудову рештки величного лісу. Щось схоже коїться прямо зараз у Новобіличах. Там уже постраждали від безладного будівництва могутні дерева, і справа, так би мовити, набирає обертів.
Біля розв’язки великих магістралей — проспекту Перемоги та Великої окружної дороги, проспекту Палладіна, є невеличка паркова зона, єдина такого роду в цьому районі. Там ростуть дуби й сосни, вік яких сягає ста років і навіть більше. Є там й інші дерева, молодші. Власне, розріджений шматочок колишнього лісу, якимось дивом уцілілий при бурхливій діяльності цивілізації. Лісове містечко облагородили жителі найближчих двох будинків. За власний кошт проклали тротуарні доріжки, зробили клумби й дитячий майданчик, насадили фруктові дерева. Загалом створили прекрасне ландшафтне місце відпочинку для душі й тіла. Навіть не забули про невідомих солдатів, похованих тут, і спорудили над їхніми могилами кам’яні кургани, прикрашені квітами. Проте пам’ять про них — ніщо для черствих ділових душ, так само як і дерева, що пережили дві світові війни.
І ось цей чудесний куточок природи знадобилося зруйнувати, щоб спорудити тут, на кістках воїнів-переможців, багатоповерховий будинок. Причому неподалік того місця лежать території, уже звільнені від будь-якої «шкідливої» рослинності, в попередні роки там цілком можна було б побудувати новий будинок. Тому немає жодної нагальної потреби знищувати парк і погіршувати життя понад шести сотень сімей, які живуть і так далеко не в ідеальних умовах.
Принаймні ця зелена зона відчутно знижує загазованість від інтенсивного руху значним магістралями. Якщо її знищити хоч частково, значно погіршиться екологічна ситуація.
По суті, загине весь невеличкий парк, попри запевняння Головархітектури, що частково буде вирубано лише фруктові дерева. Та хоч у плані спеціально не вказані цінні дуби й сосни, їх уже обгородили парканом під будівельний майданчик. Тепер уявіть собі: будуватимуть 26-поверховий «монстр» із двома поверхами офісів, підземними гаражами, під’їзними шляхами та автостоянкою. І невже, враховуючи нашу безгосподарність, не зачеплять інших дерев?! Практика свідчить, що ті з них, які вижили навіть після будівництва (особливо сосни), невдовзі масово засихають: на них впливає сусідство великих доріг і підземних комунікацій, та й коріння було порушене, коли їх прокладали.
Здебільшого не пощастило жителям будинку на вулиці Ф.Пушиної, 49. Саме його стиснуть з усіх боків. Обабіч пролягають траси, з одного краю — станція «Дачна», де гудять і чадять автобуси, а з другого — поставлять кам’яний колос з інтенсивним офісним життям. Краса, особливо молодим мамам із візками та малюкам із дитячого садка, що впритул прилягає до будинку.
Жителі будинку вже два роки намагаються відстояти цей унікальний куточок. Неодноразово збирали підписи, зверталися і до районної адміністрації, і до міської, і в управління екології, писали Президенту Кучмі й пробували підключити свого депутата. У відповідь отримували тільки відписки. Не шанують думку народу можновладці. А ще ж 15 років тому цей самий будинок перенесли ближче до автостанції «Дачної», щоб зберегти цінні багатовікові породи дерев. Тому те, що раніше було неможливим, нині зробити легко. Отже, ми стали ще безвідповідальними, ніж за радянських часів.
У різних частинах міста останнім часом було побудовано будинки без урахування гармонії з навколишнім середовищем і сусідніми будинками. І люди втрачають віру в розумність містобудівників і в порядність тих, хто нами керує.