Нацпарк "Тузловські лимани" з висоти пташиного польоту
У Буджацькому степу, вздовж узбережжя Чорного моря, розмістилися мілководні лимани, схожі з висоти на чотириглаву корону. Відділяє їх від моря біла піщана коса, що розтяглася на десятки кілометрів. Сильні шторми час від часу проривають слабкі місця в пересипу, і тоді морська вода наповнює лимани новим життям.
Усюди дрібненькі острівці та смужки очеретяних заростей. Рай для птахів. Рожеві пелікани, червонозобі казарки, лелеки, чаплі... Чарівні хороводи птахів, що ширяють високо в небі. Захоплюючі пейзажі, унікальні ландшафти і степове повітря, настояне на прохолоді мішаного лісу.
Задля збереження цього природного багатства указом президента України в січні 2010 р. було створено Національний природний парк "Тузловські лимани". Відтоді минуло понад 6 років. Меж парку на місцевості не встановлено. Державний акт видано на найменшу частину території. Режим охорони та використання природних ресурсів не затверджено. Навколо зонування точиться жорстка боротьба.
Судячи з гарячих конфліктів і воєн, що стрясають область, боротьба точиться, можна сказати, не на життя, а на смерть: з одного боку - за збереження дикої природи, з іншого - за право користуватися природними ресурсами безконтрольно. Дійшло до того, що місцева влада, підігріта тамтешніми "царками", погрожує ліквідувати нацпарк. Місцеві ради вже ухвалили з цього приводу рішення.
Тим часом Верховна Рада 4 жовтня розглянула в першому читанні цілий ряд екологічних законопроектів, пронизаних турботою про матінку-природу. Всі вони спрямовані на посилення охорони довкілля, неухильне виконання міжнародних конвенцій, поліпшення управління природно-заповідними територіями, боротьбу з браконьєрством і т. д. Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак привітав їх ухвалення. Однак це зовсім не означає, що доручене йому відомство здатне сформувати дійову політику і стратегію для їх виконання. Про що свідчить нинішня патова ситуація в питаннях охорони, захисту й використання природних ресурсів нацпарку "Тузловські лимани".
Конфлікт інтересів, або Як примирити людину з природою
Спочатку стисла довідка. Нацпарк "Тузловські лимани", розміщений у Татарбунарському районі Одеської області, займає 27,8 тис. га. До нього входять: піщана коса Чорного моря (довжина - 36 км, ширина - 50-400 м, площа - 316,8 га); морська акваторія (ширина - 200 м, 882,7 га); 11 лиманів (21,1 тис. га) і 541 га лісу.
Сполучені між собою три найбільших лимани під загадковими назвами, що залишилися від татарських поселень, - Шагани, Алібей, Бурнас, - Україна ще 1995 р. ввела до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, що охороняються Рамсарською конвенцією. Безліч птахів тут гніздяться, зимують, відпочивають. Територією парку проходить один із найбільших міграційних коридорів. За даними орнітологів, через ці місця пролітає близько мільйона пернатих. Тут мешкають і червонокнижні види. Тому Україна, створивши Національний природний парк, узяла цю територію, як частину світової екосистеми, під особливий захист.
Водночас усе це природне багатство оточують села. На берегах лиманів місцеве населення косить очерет і траву, випасає худобу. І, звісно, рибалить та полює. До того ж тут функціонують місцеві курорти - "Лебедівка", "Катранка", "Рассейка". Однак, незважаючи на бальнеологічну, рекреаційну та туристичну привабливість, Бессарабський край упродовж багатьох років залишається депресивним регіоном. Села вимирають, люди переважно живуть бідно, і для них традиційні види промислу - єдиний спосіб вижити в нинішніх умовах.
Тузловські лимани споконвіку годували місцеве населення. Коли зв'язок із морем переривався, вони перетворювалися на солоні озера, з яких видобували сіль. А при цілорічному обміні з морем лимани ставали чудовою кормовою базою для чорноморської риби (кефалі, камбали-глоси, бичків). У минулому столітті рибальство тут було поставлено на промислову основу. На піщаній косі рибалки облаштовували регульовані обловно-запускні канали. Навесні вони впускали рибу разом із морською водою. А восени, коли вона прямувала в море, на зимівлю, її виловлювали спеціальними пристосуваннями. У радянські роки цим промислом займалося державне підприємство "Антарктика".
Інакше кажучи, група Тузловських лиманів - це, з одного боку, заповідні Рамсарські угіддя, а з іншого - вотчина мисливців і рибалок. Для балансу інтересів - збереження дикої природи та раціонального використання ресурсів - власне, і було створено Національний парк "Тузловські лимани".
Згідно із законом про природно-заповідний фонд, тут встановлюється спеціальний режим охорони та використання ресурсів. Тобто територія ділиться на чотири зони: заповідну (заборонено полювати і рибалити), регульованої рекреації (дозволяється лише нетривалий відпочинок та оздоровлення населення), стаціонарної рекреації (дозволено будівництво готелів, мотелів, кемпінгів та інших об'єктів для обслуговування туристів) і господарську (можна господарювати з дотриманням вимог та обмежень). Документ, у якому все це розписано, називається "Проект організації території Національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів". Це великий талмуд, свого роду конституція для парку, як кажуть екологи.
Для НПП "Тузловські лимани" цей документ розробляв Український науковий центр екології моря (УкрНЦЕМ). Роботу розпочали у 2012 р. Витрачено чималі гроші. Документ майже на 900 стор. (і це без схем та додатків) загалом готовий. Після того, як його затвердить Міністерство екології та природних ресурсів, він стане керівництвом до дії. Але міністерство не затверджує. Стопорить зонування території. Місцеві мисливці і рибалки хочуть зменшити заповідну зону з 38 до 12%, і навіть менше, а екологи, навпаки, - збільшити.
Зонування і стало не тільки головним каменем спотикання, а й причиною нинішнього безперервного конфлікту між новим керівництвом НПП та місцевим лобі. Утім, річ не тільки в зонуванні. Прихід у нацпарк команди екологів та громадських активістів, які не один рік боролися проти забудови піщаної коси, орання прибережних захисних смуг, промислового, неконтрольованого вилову риби й полювання в заповідній зоні, вже сам собою став викликом для браконьєрів і місцевих "князьків", що нині оголосили війну нацпаркові.
Екологи біля керма, або Чому виконання законів несумісне з діяльністю людей
У середині грудня 2015-го НПП "Тузловські лимани" очолив одеський еколог Іван Русєв - доктор біологічних наук, справжній фанат своєї справи, який присвятив вивченню і захисту природи все своє життя. До того ж сам він виходець із Татарбунарського району і, поряд з іншими екологами та вченими, вніс свою лепту в створення нацпарку "Тузловські лимани". Його заступником стала Ірина Вихрестюк, керівник Татарбунарської районної екологічної організації "Відродження", що теж стояла біля витоків створення парку. Вони сформували команду таких самих екологів-ентузіастів і поставили перед собою мету створити природний парк європейського типу. Щоб, як у розвинених країнах, його відвідували мільйони туристів, а не ганяли унікальною піщаною косою круті джипи.
За словами Русєва, це найбільш занедбаний парк, який йому доводилося бачити, й існував він, фактично, лише на папері. "Питання зонування не вирішувалося більше трьох років. Тим часом унікальну піщану косу намагалися приватизувати, а рибні ресурси - віддати під одного хазяїна. При цьому питаннями збереження унікальних природних екосистем і біологічного різноманіття ніхто не займався", - розповідав він.
Перше засідання науково-технічної ради парку, присвячене зонуванню, Русєв оголосив відкритим, запросив громадськість і пресу. Хотів показати, які території відводяться під збереження дикої природи, а які - для потреб населення. Однак місцева влада звинуватила Русєва в тому, що він провів засідання не в Татарбунарах, а в Одесі, і затвердив нову схему зонування без попереднього обговорення з громадами. Татарбунарська райрада навіть заборонила УкрНЦЕМу і дирекції НПП працювати над проектом організації парку без проведення громадських слухань. Це було 23 грудня 2015 р. А
29 грудня одна з сільських рад, Рибальська, пішла ще далі й вирішила вимагати від Мінекології негайного звільнення Русєва з посади в.о. директора НПП. У разі невиконання вимоги сільрада погрожувала звернутися до президента країни з проханням ліквідувати нацпарк. І навіть відібрати в парку землі та лимани...
Але це був тільки початок гніву. Пізніші зустрічі керівництва НПП з жителями нічого не дали. Обидві сторони не знаходили спільної мови. Люди не хотіли чути про захист дикої природи. Вони хотіли не журавля в небі, а синицю у жмені.
Ось як описує протистояння в Татарбунарах місцева поліція. "Конфлікт полягає в тому, що жителі району хочуть, як і раніше, здійснювати свою господарську діяльність на території парку, полювати та рибалити. А працівники парку, суворо дотримуючись законодавства, заважають, а найчастіше - забороняють їм займатися звичною справою, систематично виявляючи порушення природоохоронного законодавства, що спричиняє сутички між сторонами з заподіянням тілесних ушкоджень". (Цитата з листа на адресу Міністерства екології та природних ресурсів у зв'язку із загостренням конфлікту між сторонами.)
Річ у тому, що команда Русєва жорстко взялася наводити порядок на території парку, інспектувати об'єкти, ловити браконьєрів, складати протоколи, вилучати сітки. Свої акції й рейди Русєв проводив спільно з громадськістю та ЗМІ, що ще більше лютило рибалок і місцевих "князьків".
"Та хто ви такі? Покажіть, де межі вашого парку. Немає їх?" - так реагували місцеві на прохання працівників парку показати документи. Після відвідин вотчини одного місцевого підприємця, який захопив, за інформацією дирекції парку, 28 га лісу, машину Русєва і журналістів закидали яйцями.
"Нас звинувачують у тому, що ми забороняємо людям ловити рибу, полювати. Але це не так, - пояснював Русєв. - Жителів обманюють, налаштовують проти нас. Ми ж хочемо, щоб усе було за законом. Ми, наприклад, надіслали лист в облдержадміністрацію з проханням погодити викошування очерету, дали необхідне обґрунтування, але у відповідь - тиша. Ми розробили правила традиційного рибальства, у порядку пілотного проекту. Але влада їх проігнорувала. Мовляв, законом не передбачено. Нашим діям чинять сильний опір, на нас тиснуть зусібіч".
Команда Русєва, підтримувана громадськістю, відверто називає прізвища тих, хто незаконно збагачується за рахунок природних ресурсів, і тих, хто їх дахує в Мінекології. Русєву оголосили війну. У хід пішли не тільки загрози, а й організовані акції протесту. Ще у квітні місцеві перекрили трасу Одеса-Рені з вимогою прибрати Русєва та його команду. Був мітинг під стінами Мінекології з тими ж самими вимогами. "Вони забороняють людям ловити рибу, випасати худобу і навіть збирати ягоди", - заявив колишній директор нацпарку Ігор Вторенко, який разом із місцевими рибалками приїжджав до Києва шукати управу на "непокірних" екологів.
Протистояння на косі, або Чому один проти всіх, а всі за одного
Та найгучнішим стало протистояння на піщаній косі в середині вересня нинішнього року. Команда Русєва спільно з активістами намагалися вручну, самими тільки лопатами, прокопати закритий рибалками канал у районі лиману Шагани і з'єднати його з морем. А місцеве рибне лобі, дізнавшись про цю акцію, прибуло, щоб перешкодити відкрити "прорву", через яку риба могла піти в море. Доки одні копали рів, інші вслід зразу його й загрібали. Усе відбувалось у присутності цілого загону поліцейських та ЗМІ.
Напередодні всіх було піднято "по тривозі". Оповіщено обласну владу і чиновників Мінекології. Голова Одеської облради Анатолій Урбанський просив губернатора Міхеїла Саакашвілі терміново вжити заходів і не допустити проведення робіт без дозвільних документів на території водно-болотних угідь міжнародного значення.
Тим часом, за словами Русєва, через перекриття водообміну лиману з морем в умовах сильного літнього випаровування висохли величезні площі мілководдя Тузловських лиманів, які служать природною їдальнею для птахів. А влада при цьому лобіює інтереси приватної компанії "Граніт", з чиєї вини все це й сталося. Цей одеський обслуговуючий кооператив, який будує елітне житло в Одесі, продовжував Русєв, - місцева партійна каса "Батьківщини". На користь цієї "каси", за сприяння й участі колишнього директора нацпарку, було закрито єдину "прорву" на 24 км піщаної коси і споруджено приватний канал на
2 км, за межами парку. Що дало можливість "Граніту" монополізувати вилов риби у лиманах. Восени при зниженні температури вона прямує в море - і потрапляє в канал-пастку, де її у вузькому заґратованому проході спокійно всю вичерпують, розповідав Русєв.
Річ у тому, що керівник будівельної компанії "Граніт" Валентин Могильников є депутатом Татарбунарської райради від партії "Батьківшіна". Колишній директор нацпарку Ігор Вторенко, нині, за словами Русеєва, - головний ватажок протестних акцій і збирач рішень про ліквідацію парку, також депутат райради від цієї політсили, й очолює Татарбунарський партосередок "Батьківщини", а заступник голови облради Олег Радковський очолює обласну організацію партії "Батьківщина". Тому й усі за одного.
Хоча лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко, виступаючи 4 жовтня в парламенті під час розгляду законопроекту № 1769, спрямованого на посилення охорони екосистеми України та її розширення, гнівно розкритикувала передачу областям повноважень з управління природно-заповідним фондом. Вона заявила, що запропоновані зміни до законодавства закріплюють мегакорупцію на місцевому рівні, дають можливість владній верхівці через губернаторів добиратися до заповідних лісів, озер, лиманів. Як бачимо, дехто вже добрався. І в цьому списку - саме члени партії "Батьківщина", які сьогодні виступають ініціаторами ліквідації нацпарку, щоб вільно і безконтрольно користуватися природними ресурсами заповідних територій.
Компанія "Граніт", між іншим, звернулася до Господарського суду Одеської області з проханням заборонити нацпарку і будь-кому іншому копати канал у заповідній зоні. Крім них самих, зрозуміло. Комерсанти посилаються на Програму збереження і відновлення аборигенних видів риб у НПП "Тузловські лимани" та на договір, укладений між нацпарком і ОК "Граніт" на виконання цієї програми. Ці документи були підписані колишнім директором парку Ігорем Вторенком. І суд прохання "Граніту" зразу ж задовольнив.
Зазначу: прийняття вищезгаданої програми продиктоване тим, що аборигенні види риб (чорноморська кефаль, камбала-глоса, бички) перебувають на межі зникнення в лиманах нацпарку і Чорному морі. Так написано в програмі, розробленій нібито Одеським державним екологічним університетом. Тим часом компанія "Граніт", та й інші рибалки отримали на нинішній рік квоти на вилов кефалі без жодних обмежень. І виловлюють її тоннами. Як таке можливо?
Промисловий вилов риби в Тузловських лиманах - тема окремої розмови. Що стосується приватного каналу та інших об'єктів, споруджених фірмою "Граніт" на 2 км піщаної коси, то, як запевняє громадськість, вони теж побудовані без необхідних документів і з порушеннями. У кожному разі, департамент екології Одеської ОДА жодних погоджень їм не видавав і жодної інформації з цього приводу не має. Пан Могильников обіцяв надати DT.UA всі необхідні документи. "Усе, що потрібно, вам передасть Вторенко", - повідомив він у телефонній розмові. І попередив, що може і в суд подати за неправдиву інформацію. "Я побудував свій канал за наукою. Є всі обґрунтування. Вклав близько 8 млн грн. Саме такі регульовані канали необхідно будувати, і їх, як мінімум, там має бути два. А те, що роблять Русєв і Вихрестюк, - це шкода. Вони хочуть, щоб канал був завжди відкритим, але це неправильно, тоді вся риба піде. Ви можете взяти протокол у заступника губернатора Соломії. Вона проводила нараду з цієї проблеми. І ви все зрозумієте".
На жаль, жодного документа так і не було надано. Що стосується протоколу, то автору цих рядків у приймальні чиновника порадили звернутися в департамент екології ОДА. Ну, а там видати документ відмовилися, оскільки Соломією Бобровською він не підписаний.
Колишній директор нацпарку І.Вторенко в телефонній розмові теж обіцяв передати папери, але обіцянка-цяцянка! "У" Граніту" там усе законно, - запевнив він. - Такі канали необхідні, щоб у наших лиманах і на прилавках була риба. Але їх будівництво й утримання дорого коштують, тому ті, хто відкриває канали для зариблення та водообміну, мусять мати можливість відшкодовувати витрати за рахунок вилову риби. Що тут поганого? А Русєв проти. Він навесні канал на 24 км не зміг відкрити, не намагався робити це і влітку, а взявся у вересні й хотів випустити всю рибу, залишивши наших рибалок, весь район та область без кефалі. Хай її виловлюють турки, росіяни, болгари. Хіба це правильно? І місцеве населення пішло проти Русєва та Вихрестюк. Весь Татарбунарський район піднявся. Зібрано понад дві тисячі підписів за їх звільнення, плюс є рішення всіх сільських рад, райради, райадміністрації. Якщо їх не приберуть, райрада вже буде змушена приймати рішення про ліквідацію нацпарку".
Питання ліквідації парку виносили-таки на сесію Татарбунарської райради, що відбулася 21 жовтня. Депутати хотіли звернутися до президента України з вимогою врегулювати проблемні питання, пов'язані з функціонуванням парку. А саме: узаконити видачу дозволів на промисловий вилов риби на території природно-заповідного фонду, довести до логічного завершення конкурс на посаду директора парку та урізати його межі, забравши частину піщаної коси. Інакше вони планували домагатися ліквідації парку через суд або шляхом скасування нормативно-правових актів стосовно його території. Але здоровий глузд узяв гору (хоча сесія пройшла бурхливо), і депутати вирішили почекати з судами. Звернення прийняли тільки на адресу Мінекології, яке має розрулити ситуацію до 20 грудня. Якщо ж доти не буде знайдено точок дотику, депутати спробують через суд урізати територію парку. Поки що ж вони своїм рішенням "урізали територію" дирекції парку, виселивши її з орендованого приміщення на вулицю.
У відповідь на ці дії було організовано збір підписів за призначення Русєва на посаду директора парку, без нинішньої приставки в.о. Займалася цим екологічна громадськість. А тим часом Русєв і Вихрестюк продовжували боротися.
Нацпарк подав зустрічний позов проти компанії "Граніт" з вимогою визнати договір з нацпарком, підписаний колишнім керівництвом, як такий, що укладений на шкоду природі, в інтересах монополістів, а не держави та місцевих жителів. Це по-перше. А по-друге, під час штормового вітру, який накоїв недавно багато лиха на Одещині, Русєв зі своєю командою щосили намагалися відкрити прорву на 24 км, закладену мішками з піском, аби дати морській воді зайти в лиман. Але на сьогодні прорва знову закрита, забита піском і мішками. За повідомленням Русєва, після негоди важка техніка "рибної мафії" під покровом ночі знову спорудила потужну дамбу. Одне слово, боротьба триває. Ну, а що ж влада?
Влада - в ступорі
Губернатор області Міхеїл Саакашвілі ще в березні, після прийому місцевих ходоків, на своїй сторінці у Facebook написав, що нове керівництво нацпарку вирішило заборонити рибалкам ловити рибу і годувати свої сім'ї, всупереч дозволам міністерства та думці громадян дев'яти навколишніх сіл. "Люди прийшли запитати тільки одне: "Який закон забороняє працювати і жити"? Відповідаю: "В Україні немає таких законів". Крапка.
Біда ще й у тому, що є проблема з видачею дозволів на вилов риби на території нацпарку. І не тільки риби. З викошуванням очерету приблизно така ж сама історія. Про що згадувалося вище. Згідно із законом, дозволи видають територіальні органи Мінприроди. Але їх ліквідували у 2013 р. Їхні функції передали департаментам екології облдержадміністрацій. При цьому поправок до закону про природно-заповідний фонд не внесли. І виходить, що квоти на промисловий вилов риби є, в тому числі й стосовно лиманів Тузловської групи. Їх видає Міністерство аграрної політики і продовольства. А дозволів на вилов - немає. У попередні роки це питання намагалися якось врегульовувати в ручному режимі. Але нинішнього року все надто затягнулося, і на тлі конфлікту з керівництвом парку проблема сягнула апогею. За словами Русєва, простих рибалок спочатку загнали у становище браконьєрів, щоб вони йшли в кабалу до місцевих "царків", на кшталт Могильникова, в якого все схоплено, і працювали під його дахом. "Він і нам пропонував домовитися й працювати спільно", - казав Русєв.
Ухвалений 4 жовтня у першому читанні законопроект № 4551 саме й повинен цю правову колізію розв'язати. Міністр екології Семерак, виступаючи того дня у Верховній Раді, заявив, що зволікання з його прийняттям закладає ґрунт для зловживань на місцях, а прийняття дозволить зняти соціальну напругу. При цьому він наголосив, що сьогодні управління природно-заповідним фондом не зовсім ефективне, а це негативно позначається на розвитку територій і, крім того, створює соціальну напругу серед місцевого населення. Тим часом політика охорони навколишнього природного середовища, як зазначив Семерак, стає пріоритетною для України і української політики.
Ну і як розуміти ці правильні слова міністра з урахуванням ситуації, що склалася навколо нацпарку "Тузловські лимани"?
На думку команди Русєва, у тому, що відбувається, винне міністерство, яке усунулося від вирішення наболілих проблем нацпарку і зволікає з прийняттям необхідного, як повітря, проекту організації території парку. "Там сидять люди, котрі з часів Януковича дахували браконьєрів, і сьогодні ці корупційні зв'язки нікуди не поділися. Завдяки їм, і насамперед - діям департаменту заповідної справи, ситуація навколо парку зайшла в глухий кут", - вважає Русєв.
При цьому НПП не має офісу та власного автомобіля, фінансування мізерне, його вистачає лише на злиденні зарплати працівникам. Допомагають нацпарку виживати міжнародні донори та екологічні громадські організації. Тому у зв'язку з критичною ситуацією, що склалась у НПП "Тузловські лимани", команда Русєва має намір підготувати офіційне звернення в секретаріат Рамсарської конвенції про ставлення до водно-болотних угідь міжнародного значення в Україні і про те, як блокуються всі починання нацпарку в питаннях виконання взятих державою зобов'язань щодо охорони дикої природи.