Здавалося б, хто може скласти конкуренцію нашим умільцям, які приловчилися одержувати оковиту із будь-якого підручного засобу! Однак у репортажах зі світових перегонів за оптимальну схему виробництва біопалива світові ЗМІ Україну взагалі не згадують. Насамперед йдеться про США та Бразилію. Про перші — оскільки здіймають дуже багато галасу щодо цього, про другу — оскільки 40% усіх автомобілів у країні вже «підзаряджаються»... ромом.
Ні, звісно, офіційно продукт, одержуваний із бразильської цукрової тростини з «автомобільною метою», називають етанолом. Так само, як і бурбон, який за аналогічною схемою женуть із кукурудзи у Сполучених Штатах.
Той факт, що етанол, отримуваний у Бразилії, і чистіший, і дешевший, якийсь час обмежував розвиток «зеленої» енергетики у США. Однак безпрецедентне зростання цін на нафту, а також національна специфіка взаємин Америки з Близьким Сходом змусили американців усерйоз узятися за етанолове пальне. Причому зробити ставку не на отримання його з крохмалю, а з целюлози (з якої складаються стебла та листя рослин). Щоправда, виробництво целюлозного етанолу таїть у собі чимало технологічних складностей — і ферменти для розщеплення досить дорогі, і процеси ректифікації занадто нетехнологічні. Проте вирішення цих завдань дозволить отримувати етанол не тільки з проса, а й з деревних трісок і навіть міського сміття. І кілька фірм уже оголосили про свою готовність перейти від демонстраційних моделей до комерційних проектів. Тим більше що розміри грантів, які виділяють з цією метою, і мертвого змусять ворушитися.