Уже друге десятиліття робляться спроби знищити унікальну в природному та історичному плані ділянку Південного Бугу від м.Первомайська до села Олександрівка в Миколаївській області, де нині функціонує регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя». Знищити на догоду застарілим технічним проектам енергетичної галузі. На думку багатьох провідних екологів, проект будівництва гідротехнічного комплексу є екологічно небезпечним і економічно невигідним. Однак Мінпаливенерго та Південно-Українська АЕС (ПУАЕС) планують тут спорудити Олександрівське водосховище ГЕС і Ташлицьку ГАЕС. Для реалізації цих проектів площу парку «Гранітно-степове Побужжя» намагаються зменшити, що призведе до зникнення унікальних природних комплексів, затоплення історичних ландшафтів.
Гранітно-степове Побужжя одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60 мільйонів років і відігравала роль одного з центрів видоутворення Причорномор’я. Звідси значна кількість унікальних об’єктів живої природи. Побужжя — унікальний ландшафт серед мало не суцільно розораного степу, в місці виходу південних відрогів Українського кристалічного щита. Останні утворюють каньйони та порожисті ділянки річок Південний Буг, Мертвовод, Велика Корабельна та Бакшали. На їхніх берегах збереглися залишки колись багатих заплавних і байрачних лісів. Окрім того, на території РЛП «Гранітно-степове Побужжя» зустрічається понад 900 видів рослин, 36 видів ссавців, 170 видів птахів, близько 1000 видів комах. Із них майже 100 видів занесено в Червону книгу України та Європейський червоний список.
Каньйон Південного Бугу має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних родонових вод. Навдивовижу мальовничі ландшафти краю приваблюють любителів пішого туризму, даруючи незабутні враження. Це — справжня гірська країна серед українського степу. Недаремно гранітно-степове Побужжя називають ще українською Швейцарією. Дуже часто на прямовисних скелях каньйону можна бачити спортсменів-скелелазів. А бузькі пороги — одна з найкращих у Європі природних трас водного слалому.
Окрім того, територія парку є об’єктом наукових досліджень, місцем пізнавальних і навчальних екскурсій, служить базою для проведення учбових польових практик провідних вузів країни.
Історична унікальність цієї території полягає в тому, що тут зустрічається багато найдавніших стоянок, свідоцтва поселень трипільців, кімерійців, сарматів, скіфів, ольвіополітів, давніх слов’ян, римлян. Усього в долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка виявлено 98 археологічних пам’яток.
Ці місця пов’язані з історією знаменитої Запорозької Січі. Тут була розташована остання Буго-Гардівська паланка козаків — найбільша серед восьми територіальних одиниць запорозької республіки. Історики А.Скальковський, а вслід за ним і Д.Яворницький, спираючись на складений 1772 року французьким інженером Даніелем де Боскетом план, дали детальний опис запорозького Гарду. Згідно з ним, у Паланковій балці знаходився основний набір козаків та запорозький цвинтар, а на Гардовому острові — церква в ім’я Покрови Богородиці, а також житла самих козаків та гардівничих.
Особлива роль Гарду в Запорозькій Січі, як засвідчують тогочасні документи, полягала в тому, що тут сходилися кордони Запорожжя, Туреччини та Польщі. Сюди щороку в літній час із Січі та зимівників вирушав полковник з особливою командою (до 600 чоловік) для охорони кордону та підтримки порядку. З цими місцями пов’язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів. Вони — своєрідний оберег козацької старовини та бувальщини.
І тепер ці історичні святині та дивовижної краси краєвиди під загрозою повного знищення через розбудову Ташлицької ГАЕС та заповнення Олександрівського водосховища.
Коментуючи таку вкрай екологічно небезпечну ситуацію, директор РЛП «Гранітно-степове Побужжя» Владислав Артамонов зазначив, що «при створенні парку нормальний підпірний рівень (НПР) Олександрівського водосховища дорівнював 8 м. З 2001 року водосховище заповнено до позначки 10—11 м. Частина парку, що знаходиться в руслі Південного Бугу перебуває в зміненому стані у зв’язку з затопленням. Відбулися безповоротні зміни в рослинному та тваринному світі».
Цікаво реагує на цю ситуацію Миколаївська обласна рада — мовчазно спостерігає за знищенням частини земель парку, який створили за її рішенням 1994 року. Окрім того, пан Артамонов повідомив, що «на замовлення Південно-Української АЕС у листопаді 2003 — січні 2004 р. Вознесенське державне лісове господарство (ДЛГ) провело рубки природної рослинності по берегах Олександрівського водосховища в Арбузинському та Доманівському районах. Лісорубний квиток виписано Вознесенським ДЛГ. При цьому повністю вирубані дерева на островах, що входять до складу парку, між селами Бузьке та Виноградний Сад, а також на ділянках лівого берега нижче Гардового острова, що також є частиною заповідного об’єкту. З дирекцією парку рубку ніхто не узгоджував і навіть не довели до відома».
Не зайвим було б згадати й розробку ґрунту на лівому березі балки Великий Ташлик, яку проводили також без узгодження з дирекцією парку. А також незаконне заповнення водою Прибузького водосховища (з 1996 року вже втретє) невідомими особами — рішення про це ніхто не приймав. Причому землі водосховища з гідроспорудами належать ПУАЕС. Будівельна готовність водосховища — 95 відсотків. На сьогодні з цього водосховища витікає вода через трубу діаметром 1 м. Воду заглушили з верхнього б’єфа невідомим способом. Ніхто не знає, який тиск маси води може витримати ця заглушка. Прорив може спричинити техногенну катастрофу на Олександрівській греблі. Хто відповідатиме за це?
Хотілося б торкнутися ще однієї суттєвої проблеми — невизначеності в земельних питаннях, викликаної протиріччями у законодавстві, відсутністю проекту організації території парку. Багато земельних ділянок, які належать парку «Гранітно-степове Побужжя», розпайовують. Якщо до цієї невтішної ситуації додати типові проблеми, які стоять перед адміністрацією парку ( а це —браконьєрство, випалювання сухої рослинності, перевипас, стихійні звалища й засмічення території парку), то над Побужжям нависла небезпека повної руйнації.
Творці гідротехнічного комплексу на р. Південний Буг цим проектом переслідували економічні та соціальні вигоди, які мають розв’язати проблему відключення струму, забезпечити впровадження в аграрне й промислове виробництво регіону високоінтенсивних технологій. Але чи треба при цьому руйнувати природу? Ніякими потребами суспільства таке варварство не виправдовується.
Ситуація, що склалася в Миколаївському регіоні, вкрай складна й делікатна. Тут не можна діяти наосліп. Адже занадто багато фактів говорить не на користь пуску гідротехнічного комплексу. Офіційна інформація за матеріалами семінару, проведеного в рамках проекту ГЕФ щодо збереження біорізноманіття в Україні, свідчить, що реалізація проекту призведе до негативних наслідків. Це й затоплення родючих ґрунтів, у тому числі багатих чорноземів. У водосховищах на один-два порядки зросте вміст солей, біогенних елементів і органічних речовин. Домінуватимуть процеси гниття. Через сморід і токсичність повітря у теплу пору року водойми будуть малопридатними для відпочинку та купання.
Буде підірвано кормову базу риб, погіршаться умови їх розмноження й нагулу. Інтенсифікуються процеси утворення донних осадів, у яких накопичуватимуться пестициди, важкі метали та радіонукліди. Зросте обсяг випаровування води в атмосферу (особливо при використовуванні водойм для охолодження вод ПУАЕС), що змінить місцевий клімат, негативно позначиться на врожайності й вимагатиме затрат на районування нових сільгоспкультур. Підтоплення ґрунтів призведе до відмирання коріння дерев байрачних і заплавних лісів, екологічне значення яких на півдні України неможливо переоцінити.
Не менш важливим документом є висновок Причорноморського регіонального геологічного підприємства Міністерства екології та природних ресурсів України від 5.03.2001 р. щодо сейсмічних досліджень території «Гранітно-степового Побужжя». Ось деякі цитати з цього документа: «Проммайданчик ПУАЕС розташований в межах Вознесенської зони розломів, яка розділяє два великі блоки земної кори. По цій зоні можливі локальні сейсмічні розвантаження, особливо в умовах роботи Ташлицької ГАЕС.
Додаткове навантаження на геофундамент (створення Ташликського та Олександрійського водосховищ, двох додаткових котлованів на лівому схилі р. Південий Буг, переміщення через них значних обсягів води зі значними змінами НПУ), можливо, призведе до неминучої активізації гравітаційних та ерозійних процесів підтоплення...
Вважаємо за потрібне звернути увагу на токсичність вод ставка-охолоджувача й станції біоочистки (с. Новоселівка), які містять високі концентрації тритію (до 400—500 ТЕ), і води котрого призвели до забруднення підземних питних вод в районі як м. Південоукраїнськ, так і м. Вознесенськ».
Екологічно жахлива ситуація, що склалася в Побужжі, ніяк не вписується в Закон України «Про загальну державну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки». Цей закон передбачає створення національного природного парку «Гранітно-степове Побужжя». Термін виконання цього проекту — 2003—2005 рр. Але донині в цьому відношенні нічого конкретного не робиться, а події, які розгортаються довкола цієї території, носять характер боротьби.
Проти реанімації проекту розбудови Ташлицької ГАЕС і Олександрівського водосховища масово виступає населення Миколаївщини: 210 тисяч підписів під листами з протестом проти цього проекту зібрано 1988 р., та 250 тисяч — 1990 р. Проти рішуче виступила переважна більшість учених, природоохоронців, екологів, у тому числі Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Українська спілка краєзнавців, учасники другого Всесвітнього форуму українців, Українська православна церква в особі патріарха Київської і всієї Руси-України Філарета, Національний екологічний центр України, члени Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Українська річкова мережа». А минулого року Верховна Рада прийняла рішення (237 голосами) про направлення депутатського запиту до Президента України Леоніда Кучми щодо вжиття термінових заходів для відвернення загрози від РЛП «Гранітно-степове Побужжя». Звернення до Президента підтримали 175 народних депутатів, практично з усіх фракцій Верховної Ради України.
Законодавством нашої країни визначено, що природно-заповідний фонд є національним надбанням українського народу, який знаходиться під особливою опікою держави. Ці землі, згідно зі своїми міжнародними зобов’язаннями, має зберегти для себе й усього людства Україна, щоб показати світовій громадськості, що ми обираємо європейський шлях розвитку, що ми — європейці за своєю сутністю.