Євгенія Аратовська бореться за… Європу в Україні. Хтось подумає: ну так, модно (особливо в контексті сучасних політичних подій). У її випадку — не зовсім. Бореться за… Україну без сміття (УБС) і заснувала організацію під такою назвою. У Києві працюють станції сортування. Першу було відкрито у 2017-му, коли сміттєві та кліматичні теми звучали в контексті зради.
В її доробках: екскурсії на УБС; колаборації з великим бізнесом; інформаційні кампанії і, що називається, практичні skills: online- та offline-продаж багаторазових чашок для кави, пляшок для води, шоперів і некульків, зубних щіток з бамбука, аби позбутися якомога більше одноразових речей.
Люди як Євгенія трохи випереджають час у такому — подекуди постсовковому — суспільстві, як наше. Водночас вони й генерують зміни.
— Євгеніє, 1 червня було ухвалено Закон «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України», який набере чинності з початку 2022 року. Чи можна назвати це маленькою перемогою, і чи реально це щось змінить?
— Є дві загальноприйняті думки щодо цього. Перша: оскільки провалили важливіші законопроєкти, для зняття напруги «протягнули» вищеназваний. Очевидно, вона має право на існування.
Друга: вся екоспільнота давно вболіває за цей закон. Він справді правильний, відповідає міжнародним трендам. І хоч на його адресу лунає чимало критики, однак, я вважаю, він змушуватиме ритейл шукати відповідальнішу альтернативу.
Наприклад, виробники почали виготовляти пакети з крохмалю. Буквально відкривається новий ринок, що означає: підприємства, які робили пластикові пакети, будуть переформатовуватися. Це — поступ уперед, на сходинку вище до відповідальності.
— Власне, про альтернативу. За цим законом, розповсюджувати тонкі пластикові пакети не можна буде в закладах роздрібної торгівлі, громадського харчування та надання послуг, причому і платно, і безплатно. Чи буде замінено пластикові пакети, наприклад, на паперові або екоторбинки? І як це позначиться на гаманці громадянина?
— Альтернатива вже є. І вона розширюватиметься. Наприклад, за кордоном дедалі більшої популярності набирає доставка без пакування. Згадати хоча б відомий проєкт Тома Закі у США та Канаді. (Том Закі — піонер переробки сміття зі Штатів, власне став мільйонером, створивши компанію зі збору сміття на переробку Terra Cусle. — Н.Т.). В нас теж є прецедент — один із великих ритейлів пропонує доставку в картонних коробках з переробленого паперу. Цікаво, що 80 відсотків покупців замовляють продукти й кулінарію саме в них, а не у пластикових пакетах, до яких усі звикли. Або ж із початком СOVID-19 відома київська кейтерингова компанія запустила екологічний ZeroWaste довіз їжі, використовуючи багаторазові контейнери.
Отже, є крохмальні пакети, екошопери, екоторбинки, мішечки-сітки, паперові пакети, згадані картонні коробки з переробленого паперу…
— Чи, на вашу думку, законодавство взагалі здатне стимулювати громадян до сортування чи це більше розраховано на виробників і розповсюджувачів продукції?
— Є люди, які самі змінюють стиль життя, розуміючи раціональність, доцільність цих змін. Їх небагато, вважаю, що не більше 15–20 відсотків.
— Із роками їх більшає?
— Ні, на мою суб’єктивну думку. Хоча опитування свідчать, що їх — 75 відсотків і більше. Я ж — раціональний оптиміст. (Сміється). Справді, людей, які дізнаються про сортування відходів, більшає, але чи всі з них переходять до дій і сортують — тут немає впевненості.
Не дуже вірю в опитування. Зазвичай людина не визнає, що вона «погана» й не сортує.
Більшість людей підхопили б цю нову модель організації побуту та поведінки, якби це було економічно вигідно. Викидати сміття будь-як має бути невигідно, натомість сортувати — вигідно. І за кордоном усе спрацьовує саме так.
— Зараз процес відвезення сміття на сортувальну станцію потребує грошей, часу і бажано власного автомобіля. Чи є альтернатива для громадян?
— Усе залежить від результату, який людина хоче отримати. Задоволення від нього вона може мати, коли буде впевнена, що немарно сортувала сміття, витратила час та гроші, умовно —закрила свій «гештальт».
Варіанти в неї є: викинути все біля домівки, не їдучи на сортувальну станцію, — пластик до пластику, папір до паперу, скло до скла… Доки не побачить, що приїхав сміттєвоз і все поскидав докупи… Подумає: не те. Або кине сортувати, або наступного разу поїде на сортувальну станцію. Або погодиться на такі реалії з надією, а раптом сміттєвоз справді довезе сміття до сортувальних ліній.
— То сортуй — не сортуй, а все потрапляє в одну машину?
— Мені важко сказати однозначно, бо перевізники вже навчилися збирати скло окремими автомобілями й везти його на завод — переробник склобою «Ветропак» у Гостомелі на Київщині.
Зі склом менше помилок, ніж із пластиком. Найбільша помилка — кинути до нього кераміку, яка під час процесу подрібнення розлітається й забруднює вторсировину.
Котрийсь із операторів може возити на свою сортувальну лінію, де відсортовується не більше 5–10відсотків. Так відбувається, по-перше, через помилки (чотири основні помилки: здавати на переробку брудну тару із залишками їжі; залишати етикетки-наліпки на пакуванні; сортувати «неправильний» папір, як, скажімо, чеки, стаканчики з-під кави, серветки; сортувати несортувальне, наприклад комбіновані пакування і пакування без маркування); по-друге, через неформальний сектор — безхатченків.
Один із бізнесменів, який збирає скло на переробку, вирішив з’ясувати, чому в його баках так мало назбирується скляної тари. Заплатив безхатченку і попросив «доповісти» про ситуацію. Виявилося, що цю територію житлового комплексу на чотири тисячі квартир «обслуговують» десять його «колег». Щодня кожен збирає в баках приблизно 100 кілограмів скла, а всі разом — одну тонну за день (бізнесмен вивозив менше трьох тонн на місяць)…
Раніше я обурювалася, що підприємці через це не можуть нормально заробити на роздільному зборі. Тепер же ставлюся до ситуації з розумінням: у нас погано працюють соціальні служби, тому люди без даху над головою бодай у такий спосіб можуть виживати. Правда, деякі країни були не такими толерантними — взяли і зробили розрахунки за здачу відходів безготівковими, прибравши таким чином безхатьків із процесу.
— Як реалізовується в Україні принцип «забруднювач платить»? Це стосується тільки підприємств і виробників чи й громадян також?
— Цей принцип не реалізовується. В ідеалі — це плата за наслідки, спричинені довкіллю через діяльність або споживання (викиди в повітря, воду, ґрунти…). Ще якось можна обрахувати юридичних осіб, у яких зазначаються обсяги виробництва і певний відсоток відходів. Але, правду кажучи, ця плата така низька, що жодним чином не може компенсувати заподіяну шкоду… Якщо говорити про бізнес, то, в контексті порушеного питання, він перебуває в тепличних умовах.
— Від яких речей можна відмовитись у господарстві чи щоденному житті, аби зменшити кількість відходів, які не переробляються?
— Я не є адепткою 100 відсотків ZeroWaste (це філософія зменшення продукування відходів, поряд зі вторинним використанням та переробкою, покликана зменшити екологічне навантаження на планету, коли сміття просто не утворюється. — Н.Т.). Проте несу відповідальність за свої відходи.
Якщо треба випити каву, а я без своєї чашки і в кав’ярню забігти нема змоги (наприклад, їду у швидкісному поїзді «Інтерсіті+»), цей стаканчик заберу з собою, щоб відсортувати його потім.
Під час локдаунів, працюючи вдома, купувала заморожені продукти, бо не встигала готувати. Звісно, їжа була спакована у пластик, який я сортувала або здавала на відповідальну утилізацію.
До речі, зіпсовані харчові відходи, коли їжі готується або купується надлишок, теж негативно впливають на планету. За даними National Geographic, близько 40 відсотків продуктів харчування витрачаються марно. Викинута їжа, зрештою, гниє й виділяє метан — парниковий газ, який, своєю чергою, сприяє прискоренню зміни клімату. У всьому світі харчові відходи є причиною близько восьми відсотків світових викидів парникових газів.
Харчові органічні відходи — теж ресурс. Їх можна використовувати для компостування і отримання корисного рослинного добрива.
Якби кожен узяв власні відходи під контроль, у нас не було б звалищ, натомість — корисні ресурси.
— Останні півтора року пройшли, що називається, у супроводі медичних масок. Однак медичні маски не переробляються. Чи є поради/ідеї, що робити з ними? Чи працює система утилізації та сортування відходів у медичних закладах (де є безліч предметів одноразового використання, які переважно не переробляються як одне ціле)?
— Медзаклади зобов’язані укладати договори з компаніями, які мають ліцензію на утилізацію медичних, небезпечних відходів. Правильна утилізація в такому разі — високотемпературний шлях. У кожній лікарні мають бути свої автоклави, де температурно знешкоджуються відходи. Після чого їх загортають у вакуумну плівку й віддають утилізатором на спалення.
Проте траплялися ситуації, коли медичні відходи опинялися на звалищах. За це навіть позбавляли ліцензій. Але ж знаєте, як у нас буває: відповідальні гравці на ринку коштують дуже дорого, а коли відбувається тендер — перемагає дешевша пропозиція.
А щодо масок — то я ношу багаторазову тканинну. Як свідчать дослідження, і одноразова, і багаторазова однаково добре захищають від вірусів.
— Євгеніє, які найуспішніші кейси у вашій практиці, що довели ефективність інформаційних кампаній стосовно сортування? Чи можна, взагалі, обмежитися тільки інформаційним складником?
— Ніколи не оцінювала інформаційних кампаній, не робила на них ставку. Ми не будували професійну комунікаційну стратегію, радше рухалися інтуїтивно. Були щирими в тому, що робимо. Коли переймаєшся чимось, наповненим життям та смислом, і прагнеш донести це до інших, не треба вигадувати нічого штучного.
Цікаво, що ЗМІ часто найпершими згадують і коментують нас, хоч я потім кажу, що в тій або іншій ініціативі діємо не самі, а в коаліції.
— Питання клімату, екології стають одними з ключових у порядку денному президентів, урядів багатьох країн, впливових міжнародних організацій, наукових інституцій. Для громадян їхніх держав, здебільшого цивілізованих, заможних, це «відлунюється» екотрендами — у стилі життя, організації побуту. Наприклад, іноземні ЗМІ пишуть, що Джилл Байден була на недавній зустрічі G7 у Великій Британії в сукні, яку вдягала під час передвиборних перегонів чоловіка. В контексті «одяг не на сезон» говорять і про Кейт Міддлтон. Таких та схожих прикладів можна навести чимало. Наскільки до нас доходять ці екотренди?
— Вочевидь, цивілізовані держави і великі бізнеси усвідомлюють, що без урахування викликів часу та відповідей на них, зокрема на проблеми клімату й екології, відбуватимуться не тільки економічна еміграція, а й екологічна, навіть нові військові конфлікти.
Часто бренди вже враховують стиль життя нового покоління молодих людей, які, маючи середній достаток, більшого не прагнуть. Цим хлопцям і дівчатам вистачає на дві пари джинсів та кілька футболок, самокати й каву з друзями. Вони хочуть якомога більше відпочивати і чотириденний робочий тиждень. У побуті — прості. Чимало їх ведуть здоровий спосіб життя. Й екотема — їм співзвучна.
До речі, я не вірю, що на Євро-2020 Роналдо просто так відсунув один зі світових брендів газованих напоїв, вибравши пляшку з водою… Просто бренди хочуть демонструвати нові цінності, тому що ЗСЖ (здоровий спосіб життя) зараз у тренді.
— Екозвички Євгенії Аратовської? Як вони формувалися? Як гадаєте, можна українцям пропонувати для щоденного користування календар корисних звичок: купувати те, що носитимуть не один сезон; ділитися одягом, якого вже не носять, із сім’ями у складних життєвих обставинах; витрачати менше води й не забувати вимикати світло, сортувати сміття?..
— З дитинства батьки привчали до ощадного життя. Відтоді це стало частиною мене. Вимикаю воду (приймаю виключно душ, а не ванну), світло… Тепер навіть напружуюся, коли, наприклад, у ресторані хтось довго намилює руки, а вода тече. Недавно одному молодику сказала, мовляв, ви так довго милите руки, що за цей час можна було би вже голову помити тією водою, яка вилилася. Я жартома сказала, правда він не зрозумів. (Сміється). Дивакувато глянув на мене.
По-друге, не викидаю продуктів. Не купую надлишку. Налаштовую продуктову логістику в холодильнику так, щоби продукти з коротким терміном не псувалися і я встигала щось із них приготувати.
По-третє, на 100 відсотків контролюю свої відходи й нічого не викидаю у смітник на вулиці. Шкірки з бананів навіть забираю з автомобіля — для компостування (перетворення органічного сміття на добриво. — Н.Т.).
По-четверте, перестала купувати одяг на один сезон.
Відома американська блогерка Беа Джонсон у книжці «Дім — нуль відходів. Гід до щасливого життя в сучасному світі без зайвих витрат» каже, що ми спершу назбируємо купу речей, а потім їх обслуговуємо.
Єдине, чого я багато купую, це — книжки. Не можу нічого з собою вдіяти.