Юрій Іздрик – живий класик української літератури, старт якого відбувся на терені постмодерну. На даний момент він складає збірку своєї вибраної прози. Про те, як йде процес складання збірки і про враження, яке справляють на нього власні твори, Іздрик розповів в інтерв'ю DT.UA.
Як заявив письменник, до нової збірки повинна ввійти вся його проза, для цього він її читає. За його словами, "я відчуваю тихий жах: хто і коли вирішив, що я вартий уваги письменник, кому спало на думку, що це добра література, навіщо і як це взагалі можна читати? За винятком кількох творів я не бачу там того, що сам вважаю доброю літературою".
На думку Іздрика, вносити правки в старі твори не можна, це є його точкою зору не тільки як письменника, але і як читача, оскільки він не любить помічати зміни в улюблених книжках. "Книжки - як діти, вони тобі не належать, їх треба відпускати. І давати можливість жити власним життям. Намагатися виправити щось у тексті, який живе собі в читацьких інтерпретаціях кілька десятків років, - це те саме, що припертися додому до дорослих дітей і вчити їх правильно жити. Не можна нічого виправляти. Треба "відповідати за базар" - що сказано, те сказано" - що сказано, то сказано", - заявив письменник.
Читайте повністю інтерв'ю Катерини Паньо з Юрієм Іздриком "Від "Четверга" до "щодня"" у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".