У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків 4 червня розпочала роботу виставка «Григорій Гавриленко. Нове життя». Експозиція є першою за останні два десятиліття спробою комплексно репрезентувати та проаналізувати спадщину цього автора.
Відкриття виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UA Василь Артюшенко.
Проєкт об'єднав понад 100 графічних та живописних робіт із приватного зібрання мистецтвознавця Едуарда Димшица, значна частина яких раніше не демонструвалася широкому загалу.
Назва виставки відсилає до однойменного циклу ілюстрацій Гавриленка до твору Данте Аліг'єрі «Vita Nova», створеного у 1965 році. За словами організаторів, це формулювання також відображає творчі пошуки митця та символізує початок нового етапу актуалізації його імені в сучасному культурному дискурсі.
Кураторка проєкту Лізавета Герман відмовилася від традиційного хронологічного принципу побудови експозиції. Роботи розміщено таким чином, щоб глядач міг простежити внутрішню еволюцію художніх мотивів, взаємозв'язок між різними техніками та перетікання образів від лабораторних начерків до завершених полотен.
Паралельно з виставкою підготовлено до друку каталог, який містить репродукції понад 200 творів Гавриленка, що стане першим масштабним профільним виданням про художника за роки незалежності України.
Григорій Гавриленко (1927–1984) є одним із представників українського мистецького шістдесятництва та ключовою фігурою київського андеграунду другої половини XX століття.
Протягом 1945–1949 років навчався в Республіканській художній школі у Києві. Його викладачем був Володимир Бондаренко (учень Федора Кричевського та Михайла Бойчука), а серед однокласників — відома художниця-дисидентка Алла Горська.
Митець працював щодня, поєднуючи станковий живопис, графіку, книжкову ілюстрацію та мозаїку. Базовими темами його творчості були жіночі образи, пейзажі Києва та дослідження взаємодії кольору й світла.
Гавриленко створив три станкові мозаїки з характерною для нього жіночою іконографією, які були інтегровані у візуальне оформлення незавершеної кінострічки Сергія Параджанова «Київські фрески».
Художник регулярно малював жіночі портрети з натури, залучаючи як професійних позувальниць, так і представниць інтелігенції, зокрема поетесу Людмилу Скирду (процес створення цих робіт вона описала у вірші «Мене малює тихий чоловік»).
За життя Гавриленко належав до інтелектуального ядра столиці. Його найближче оточення складали художники Георгій Якутович, Валерій та Аліна Ламахи, режисер Сергій Параджанов, композитори Валентин Сильвестров і Віталій Годзяцький, диригент Ігор Блажков, письменники Іван Драч та Микола Бажан.
Попри авторитет серед сучасників, постать Гавриленка досі залишається недостатньо вивченою. Після його смерті у 1984 році в Україні так і не було сформовано цілісного критичного корпусу мистецтвознавчих праць, а більшість творів перебували поза межами публічного доступу.
Заступниця генеральної директорки Музею Ханенків, історикиня мистецтва Ганна Рудик зазначає:
Організатори розраховують, що поточний проєкт у Музеї Ханенків ліквідує цю дослідницьку лакуну та закладе основу для подальшої інтеграції спадщини Григорія Гавриленка в історію європейського модернізму.