У межах державної ініціативи “Тисячовесна” подано один із перших кінопроєктів — спортивну драму про олімпійську чемпіонку Ольгу Харлан, повідомила у Facebook віцепрем'єр-міністерка з питань гуманітарної політики та міністерка культури Тетяна Бережна. Стрічка розповідатиме про кар’єру та особисті випробування спортсменки.
Команда фільму позиціює його як байопік та спортивну драму про українську фехтувальницю, яка приймає складні рішення також поза межами спорту. У центрі сюжету — історія вибору, витримки та боротьби за гідність у ситуаціях, що можуть коштувати кар’єри.
“Моя історія не тільки про спорт чи боротьбу — вона про вибір, про витримку, про моменти, які ламають, і про силу, яка дозволяє піднятися. Я хочу, щоб ми разом передали це максимально чесно, без прикрас, але з великою вірою в те, що правдиві історії можуть надихати”, — заявила Ольга Харлан.
Сценарій до фільму пише Марія Ткачук, сценарним супервайзером виступає Стів Каплан. Проєкт реалізують UnitedContentHUB та Starlight Media за підтримки Національного олімпійського комітету України (НОК), дистриб’ютором визначено B&H Film Distribution Company.
Співпродюсерка Марія Костіна зазначила, що стрічка є частиною ширшого тренду в українському контенті — переходу до особистих, але універсальних історій. Президент НОК Вадим Гутцайт підкреслив, що фільм покаже не лише спортивні перемоги, а й складні рішення та відповідальність, які стоять за ними.
Програма “Тисячовесна” від Міністерства культури України — найбільша в історії незалежності ініціатива фінансування культурного продукту. Вона передбачає створення тисячі годин контенту та бюджет у 4 мільярди гривень із сімома конкурсними напрямами.
Водночас, як пише Петро Катеринич у статті “Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди”, заявлена модель породжує дискусії щодо ефективності використання коштів і якості майбутнього продукту. За розрахунками, середня вартість години контенту може становити близько 76 тисяч доларів, що ставить під сумнів можливість виробництва конкурентного ігрового контенту.
Крім того, програма концентрує розподіл ресурсів у межах нової вертикалі управління, де остаточні рішення ухвалює Міністерство культури. При цьому чинні інституції, зокрема Держкіно та Український культурний фонд, отримують обмежену роль у процесі відбору.
Окрему критику викликає модель, за якою майнові права на створений контент належатимуть державі. Це відрізняється від усталеної європейської практики, де права залишаються за виробниками, і може вплинути на участь незалежних авторів у програмі.