Україна відзначає 160 років з дня народження видатного українського поета Павла Грабовського. Як у більшості українських митців, його доля була важкою, болісною, повною боротьби.
Незважаючи на те, що його вірші входять до шкільної програми, сучасні школярі, студенти, молодь дуже мало знають про цю людину. А був Павло Арсенович людиною непересічною, дуже освіченою, налаштованою на боротьбу за майбутнє України.
З біографією Павла Грабовського познайомив Інститут національної пам'яті.
11 вересня 1864 року у селі Пушкарне (нині Грабовське) на Сумщині (раніше Харківська область) в бідній сім’ї пономаря народився Павло Арсенович Грабовський, поет, лірик, публіцист. Вчився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем. За зв’язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабовський 1882-го був заарештований і виключений із семінарії, а потім висланий на 2 роки під нагляд поліції за місцем народження.
У 1885 році отримав дозвіл жити в Харкові, де став одним з керівників «групи революційних народників». У 1886 році вступив на військову службу, в тому ж році за образу офіцера був направлений в війська Туркестанського військового округу. По дорозі, в Оренбурзі, був заарештований за поширення політичної літератури і відправлений назад до Харкова для дізнання. На допиті визнав своє знайомство з членами революційної групи, факти зберігання і поширення заборонених видань.
У 1888 році з Московської пересильної в’язниці (Бутирки) відправлений на 5 років на заслання в Сибір. Поселений під нагляд поліції в Балаганськ (Іркутська губернія). Під час перебування у в’язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки.
У 1889 році взяв участь у складанні та розповсюдженні «Заяви російського уряду» проти звірячої розправи над ув’язненими. Після появи тексту заяви в зарубіжній пресі був заарештований і через два роки засуджений до позбавлення всіх прав стану і каторжних робіт на 4 роки. У 1892 р за рішенням Сенату каторга була замінена на заслання-поселення в «найдальші місця Сибіру». Поселений в Якутській області (Вілюйськ), з 1896 – в Якутську.
У 1899 році переведений до Тобольська. У Тобольську давав приватні уроки, працював коректором, служив у ветеринарному відділенні губернського управління. Продовжував займатися літературною творчістю, в 1899-1901 публікував статті в газеті «Сибирский листок».
Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші.
Помер в Тобольську 12 грудня 1902 року від туберкульозу. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами.
З 38 років свого короткого життя 20 Павло Арсенович провів в ув’язненні і засланні. Його особисте життя було теж трагічним - з коханою жінкою-революціонеркою Надією Сигидою вони вони були поруч дуже недовго і були розлучені назавжди. А потім жінка померла - після жорстокого (100 ударів) покарання різками у тюрмі.
Упродовж усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», у підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державіна, Жуковського, Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Полежаєва, Михайла Лермонтова, Федора Тютчева, Миколи Огарьова, Олексія Толстого, Курочкіна, Миколи Некрасова, Миколи Добролюбова, Михайлова, Минаєва, Плещеєва, Майкова тощо.
Павлу Грабовському належать переклади двох поем Джорджа Байрона («Шільйонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Роберта Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Персі Шеллі, Сауті, Вільяма Вордсворта, Теннісона, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Йоганна Ґете, Уланда, Генріха Гейне, Ленау, Фрейліграта, Георга Гервега, Леопарді, П’єр-Жана Беранже, Віктора Гюго, Дюпона, Анрі-Огюста Барб’є, Моріса Метерлінка тощо.
Тож, коли хтось бере в руки переклади цих відомих всім поетів, слід згадати, що до українського читача їх доніс українець родом з невеликого села, якого російська імперська влада засудила на вигнання і не дала повернутися до рідного краю аж до самої смерті.