Зокрема, виявляється, наша культурна спадщина приречена без нового центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Автори законопроекту обійшли питання назви такої установи, а головне - її підпорядкування. Однак примудрилися відзначити, що «територіальні органи центрального органу складають єдину систему органів охорони культурної спадщини України». Це, очевидно, можна трактувати так: МВС та інші органи не беруть участі в охороні.
Окрім того, обіцяють, що надалі забезпечення високої якості роботи буде гарантовано завдяки системі професійної кваліфікації та акредитації окремих осіб, підприємств та установ. Хто і як буде надавати право або акредитувати - невідомо. Але цей пункт відкриває простір для корупції.
В іншому пункті закону йдеться: «Дозволи та ув'язнення, передбачені цим Законом, надаються строком на один рік ... Дію дозволу може бути продовжено одноразово на той самий термін». У результаті може статися так, що право на земельні угіддя, на яких розміщується курган, доведеться переоформляти щороку.
На думку авторів закону, нам ніяк обійтися і без Міжвідомчої консультативної ради з питань охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини. Її буде створено «для координації роботи міністерств, органів місцевого самоврядування, наукових установ з виявлення, ідентифікації, документування об'єктів нематеріальної культурної спадщини, їх державної реєстрації». Чим порушується право громадянина створювати культуру, бути носієм культури, бути активним і незалежним у своїх конституційних правах. Наприклад, можна звернутися до цієї ради з проханням здійснити державну реєстрацію в центральному органі виконавчої влади тюремного фольклору України.
Детальніше про недоліки і недолугості даного законопроекту читайте у статті Богдана Радченка "Нездоровий переділ забутої культурної спадщини" у свіжому номері ZN.UA.
