Сцена зі спектаклю |
Режисер Андрій Крітенко вдруге звернувся до п’єси Олександра Ірванця про наших співвітчизників і найближчих сусідів, які зустрілися вночі на безлюдному польському майдані. Спочатку, ще в січні, він поставив спектакль під назвою «Брехун (и)» в Академії мистецтв Schloss Solitude (Штутгарт, Німеччина), а тепер — у Театрі драми і комедії на Лівому березі (Київ). В обох випадках постановка претендує на сценічне дослідження менталітетів — східно- і західноукраїнського, а до всього — ще й польського та російського.
Загалом, зустрілися два «човники»: вона — колишня вчителька з Дніпродзержинська, він — львів’янин. Крім того, що герой на ім’я Юрій уродженець другої (чи першої?) столиці України, глядачі по ходу спектаклю так більше нічого й не довідалися. Ще, правда, те, що він спокійний, іронічний і добре розмовляє польською мовою. Потім до громадян України приєдналися місцевий охоронець порядку та російський порушник його. Отже, попутно в спектаклі досліджувалися польський і російський менталітети, причому про другий думка в глядачів склалася невтішна. А жаль...
Якщо не брати до уваги претензії на етнографічне дослідження, то «Брехун» в інтерпретації Театру драми і комедії на Лівому березі — спектакль веселий і жвавий. Слід сказати, скидається він на вокзальну замальовку — герої незабаром роз’їдуться і навіть поговорити як слід не встигають. Юра (Андрій Самінін) так і не знімає своєї спокійно-іронічної маски і залишається, швидше, передмовою до героя, ніж власне героєм. Оксана (Тетяна Комаровська) говорить забагато, але теж у фіналі не договорює, а росіянин на ім’я Гриша (Сергій Петько) — швидше, карикатура на наших найближчих сусідів, ніж справжній персонаж.
Благородний поляк-поліцейський тягне просто на ідеального охоронця порядку — цитує Канта й дозволяє порушникам візового режиму посидіти на дорогу. Втім, таких глянсових поліцейських не буває навіть у благополучних західноєвропейських країнах, не кажучи вже про сумнівно благополучну Польщу. Проте Олександру Ірванцю й Андрію Крітенку вдалося такого «рожевого» персонажа придумати й навіть проілюструвати з його допомогою польський менталітет. Втім, режисер з автором сильно підлестили полякам, як і Святослав Бернацький, виконавши роль «поліціянта».
У програмці спектакль був позначений як «інструктаж поведінки українців за кордоном», а до слова «брехун» додана буква «и». Брехуном виявляється приємний і мовчазний львів’янин Юра, а не балакуча Оксана, що розмовляє суржиком. Юра й Оксана схожі на парочку з нашумілого фільму «Тоталітарний роман» — у неї в голові жахливе місиво «совкових» штампів, він спочатку підсміюється над «темною» героїнею, а потім зацікавлюється нею. Проте «Тоталітарний роман» — історія договорена, а в «Брехуні» (або «Брехунах») герої розходяться, так, за великим рахунком, і не зустрівшись.
У чому ж, власне, полягає визначений як підзаголовок «інструктаж»? Чи в тому, що, познайомившись уночі з гарним поляком, потрібно спершу попросити в нього паспорт, — а що як виявиться співвітчизником? Чи в тому, що жителям Дніпродзержинська і Львова не зрозуміти одне одного, і в нас дві країни, а не одна? Втім, Оксана — широка душа, і жоден інструктаж не перешкоджає їй відкрити душу першому зустрічному. За умови, звичайно, що цей зустрічний виявиться іноземцем.
Якщо автор п’єси і мав намір зробити Оксану одіозним персонажем — учителька цитує «Як гартувалася сталь» і т.п., — то в трактуванні двох Тетян, Комаровської і Круликовської, ця героїня постає зворушливо безпорадною й наївною. Отож, якщо й віддавати комусь перевагу, то вже ж не Юрі, який насміхається зі східноукраїнської «щирої душі». Втім, не слід шукати в цій постановці достовірних портретів жителів Східної чи Західної України. Це просто дружній шарж на нас із вами. І не завжди вдалий.