30 років тому (на початку травня), повертаючись з Таллінна, загинув в авіакатастрофі над Золочевом, що неподалік Львова, унікальний український художник-графік, неперевершений майстер техніки офорту - Олександр Аксінін. Його ім'я - у пантеоні "загадкових художників", унікальних творців, у житті й мистецтві яких переплітаються фатум і надзвичайне натхнення.
Аксініна часто називають "львівським Дюрером", "Піранезі ХХ століття". Такі високі паралелі зайвий раз увиразнюють бездоганність його художніх пошуків. А з огляду на те, що художник загинув, коли йому було лише 35 років, загадка митця справді хвилює - і багатьох дослідників, і просто щирих шанувальників мистецтва.
Він народився у сім'ї військового картографа Дмитра Аксініна. Його бабця була репресована: після 10 років перебування на каторзі переїхала до Львова (до доньки). І саме Олександра Михайлівна, бабуся, надзвичайно вплинула на формування художнього світогляду майбутнього "львівського Дюрера".
У 70-х роках ХХ століття працював художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро. 1977-го залишив роботу, обравши для себе в часи брежнєвської стагнації позицію вільного художника. Коло його однодумців: Ілля Кабаков, Дмитро Прігов, Віктор Крівулін, Тиніс Вінт. Його вабив андеграунд. 1979 року Аксінін отримав почесну медаль на міжнародній бієнале "Малі форми графіки" в Лодзі. А 1981-го екслібрис, виконаний для бенедиктинського монастиря в Польщі, було визнано найкращим…
Дослідники кажуть, що надзвичайний вплив на його художню особистість мала творчість Достоєвського, Кафки, Свіфта, Борхеса. А серед художників, які його надихали, - Брейгель, Дюрер, Босх.
Творчий доробок Аксініна (а це загалом 500 робіт, майже 350 офортів, включаючи акварелі й малюнки) - предмет захоплення мистецтвознавців і колекціонерів. На жаль, широкому загалу митець не дуже відомий. Утім, професіонали вважають Аксініна одним з найбільш цікавих і найменш досліджених українських графіків ХХ століття.
Про Олександра Аксініна та його мистецький світ DT.UA розповів художник Богдан Пилипушко.
- Кожна графічна робота Аксініна - це не тільки взірець візуального мистецтва, а й філософська загадка, метафора у площині метафізичного, - вважає пан Богдан. - Адже Аксінін виразив себе не тільки як художник-графік, а й оригінальний мислитель, який утілював своє бачення світу і в художньому акті, і в щоденникових роздумах.
- Відомо, що Олександр Аксінін не лише інтенсивно працював у графіці, а й вів щоденник. Чим він був для нього?
- Можна лише припускати. Особисто я проводжу паралель між рефлексією на папері і самовираженням на офортній пластині. Напевно, щоденник міг слугувати своєрідним майданчиком, де він робив перші начерки й викладав думки стосовно майбутньої роботи. В інших випадках щоденникові записи Аксініна стають повноцінними філософськими роботами або критичними нотатками про опрацьовану літературу. До сфери інтересів Аксініна потрапляла вся доступна на той час культурна інформація. Якась її частина надходила з-за кордону, частину передруковував або копіював з дореволюційних видань, частина виходила офіційним друком. Аксінін знаходив натхнення у творах Платона, філософських працях Ніцше. З однаковим ентузіазмом опрацьовував наукові роботи з семіотики й знакових систем Хомського і художні тексти Свіфта, Борхеса, Гессе. Такою літературою в ті часи постійно обмінювалися. Друзі ділилися враженнями, обговорювали дефіцитний культурний матеріал.
- До речі, яким було коло знайомств Аксініна?
- У мистецькому Львові 70-80-х років існували "гуртки" за інтересами. Олександр Аксінін також входив до одного з них. Серед його друзів були художники, музиканти, письменники, психологи, як-от: Валерій Дем'янишин, Генрієтта Левицька, Володимир Онусайтіс, Іван Остафійчук, Богдан Пікулицький, Володимир Пінігін, Надія Пономаренко, Юрій Чаришніков і багато інших. Дружина Аксініна Енгеліна Буряковська (львівська піаністка, письменниця й художниця) підтримувала зв'язки з мистецькими колами Москви й близького закордону. Саме завдяки їй художник заприязнився з деякими знаковими постатями - Тинісом Вінтом, Велло Вінном, Стасісом Ейдрігявічюсом, Віктором Кривуліним, Іллею Кабаковим, багатьма іншими.
- Попри ореол самітника, Олександр Аксінін мав велике коло друзів. Якою він був людиною?
- За типом темпераменту, думаю, інтровертом. Це характерно для митця, особливо якщо він приречений реалізовувати себе в умовах внутрішньої еміграції в тоталітарній державі. Працюючи над магістерською роботою, присвяченою творчості Аксініна, я ставив подібне запитання львівському науковцеві Олегу Кошовому, бо знав про їхнє знайомство. За його словами, Аксінін був людиною зі своїми вадами, захопленнями і страхами. Як і кожен, робив помилки. Його не можна назвати замкнутим, скоріше - зосередженим на внутрішньому світі. Аксінін був людиною у повному значенні цього слова.
Звісно, моєму поколінню важко уявити ситуацію, коли художник не може виставляти своїх робіт через невідповідність нормам і канонам офіційного мистецтва. Але я дивлюся на його принципову позицію з великою повагою. Протягом більше ніж 10 років Аксінін працював над тим, у що вірив, хоча ця робота не могла повністю забезпечити йому безбідного існування. А якщо згадати суд над Бродським - можна зрозуміти, як дивилися держава і відповідні її органи на представників неофіційного мистецтва. Не дивно, що ним цікавилася "контора", а про виставки в Україні, зокрема у Львові, не могло бути й мови.
Більшість з його творів досі зберігалися у приватних колекціях. Частина - в картинній галереї й у фонді Аксініна у бібліотеці Стефаника. Роботи належать до різних періодів творчості художника, що можна відстежити завдяки їх композиційному, тональному і сюжетному вирішенню.
- Що зумовило періодизацію творчості Аксініна? Розкажіть про його "східний" період у графіці.
- Якщо провести паралель з короткою автобіографією митця, можна помітити, що є дати, які Аксінін виділяв з-поміж інших. Вони стосуються переломних моментів і в особистому, і в інтелектуальному житті художника, відображають еволюцію його поглядів. Починаючи з 1981 року Аксінін дедалі більше захоплюється східною філософією, у графіці - стримано й лаконічно користується засобами художньої виразності. Він і до цього практично всі роботи виконував за допомогою лінії і крапки. Проте на зміну повній структуризації змісту роботи, її щільному заповненню приходить лаконічна центральна композиція. Масивний чорний простір стає невід'ємною рисою його робіт. Самотні постаті в пустельному просторі залишають більше загадок, ніж дають відповідей. На відміну від візуального навантаження, трансцендентальний обсяг його робіт тільки збільшується. Я би порівняв їхнє звучання з тибетськими дзвонами.
Подача метафоричного зображення, що може трактуватись як одкровення, сон або притча, дає можливість дивитися на все від першої особи. Це сприяє проектуванню переживань художника на свідомість глядача. Глядач стає співавтором твору, бо образ розкривається в його свідомості й уяві вже інакше, ніж в уяві художника.
- Для сучасників і друзів Аксініна життя поряд з ним було цілою епохою. А чим є його ім'я для сучасної молоді?
- Нонконформізм Аксініна свого часу спричинився до того, що його ім'я було викреслене з історії радянської, а тепер фактично ігнорується й історією українського мистецтва. Сьогодні його часто називають "львівським Дюрером", але за життя Олександр Аксінін мав лише дві персональні виставки. І вони проходили не в його рідному місті. Я не бачу особливої потреби в тому, щоби мистецтво Аксініна стало предметом цікавості широких мас, і є низка об'єктивних причин, чому цього не станеться. Проте, на мою думку, він заслуговує більшої уваги з боку сучасних українських мистецтвознавців, з боку закладу, в якому здобув художню освіту. А молоді графіки можуть повчитися в нього художньої майстерності, принциповості й наполегливості.