Недавно бойовий телеканал "1+1" закликав суспільство до важливої дискусії (і навіть до конкретних кроків). Як далі жити, коли українське ТБ заполонили серіали, що прославляють військову потугу сусідньої держави, яка несподівано стала недружньою? Бурхливої дискусії на цю тему не вийшло. Все обмежилося вилученням із мережі кількох спірних одіозних картин. В іншому - кіномеханік крутить ручку далі.
У чому суть проблеми? Півтора десятка серіалів (виробництва РФ) усе-таки зняті з українського ефіру. З таким мотивуванням: "Вихваляння спецпризначенців та збройних сил РФ в умовах, коли нашу країну намагаються розділити, використовуючи всі можливі важелі інформаційного та емоційного тиску".
У заборонену обойму потрапили телефільми "Спецназ", "Солдаты", "Десантура", "Мужская работа", "Псевдоним Албанец", "Группа "Зета", "Кодекс чести", "Оперативный псевдоним", "Покушение", "СМЕРШ", "Майор Ветров", "Мужской сезон", "Обратный отсчет", "Туман".
Як далі жити без цих творів, ми навіть уявити собі не можемо...
…Безперечно, у якісь моменти буття Бог буває милостивий. І, уявіть, ніколи раніше я цієї мури в очі не бачив. Оминаючи і канали, котрі її пропагують, і саму муру, яка окупувала телепростір. Але робота критика - не тільки заочно мудрувати, а й осмислювати процес, ґрунтуючись на вже вивчених незаперечних художніх "фактах".
Одне слово, довелося дивитися. І ночі були без сну.
Зрозуміло, умовно "заборонені" сьогодні в нас серіали "художньої цінності" як такої не мають і навіть не передбачають. Оскільки не в цьому їхні бойові заслуги-завдання. Завдання - тут уже взагалі немає ніякої таємниці - на лобі відпечатані у виробника й замовника. Це пропаганда тих образів, тем, проблем та ідей, на які держава-замовник не шкодує грошей, виходячи зі своєї ідеологічно-пропагандистської мілітаристської доктрини. Всім усе давно зрозуміло.
Скажу навіть більше. Якщо перевдягти всіх цих білявих спецпризначенців у форму будь-якої іншої військово-активної країни - в американську, скажімо, - загальний "сигнал" навіть у зв'язку з рядовим Райаном (який випадково замінив рядового Іванова) не дуже зміниться. Суть сигналу-послання непорушна для всіх видів і підрозділів мілітаристської кінопродукції. Наступати, прославляти, пудрити мізки.
Мілітаристське кіно, повторюся, і не передбачає інших функцій, крім цих: оспівувати надсилу одних, мочити у вбиральнях інших, пустити скупу чоловічу сльозу (у фіналі). Ось і вся технологія мілітаристського кіно "на замовлення".
У РФ за мілітаристську кінолінійку відповідають в основному НТВ, "СТС-медиа", "Студия 2В", "Централ Партнершип", "Первый канал" (Ернст).
З активних режисерів на цій-таки ділянці 66-річний Андрій Малюков. Він, наприклад, зняв і "Спецназ-1", і "Спецназ-2", а ще "Диверсант", серіал "Грозовые ворота" (чомусь обійдений нашими дослідниками мілітаристського кіно). На рахунку пана Малюкова також популярний провокаційний фільм "Мы из будущего". А раніше був "Я - русский солдат" (1995 р.). А ще раніше, у роки оксамитового радянського застою, цей режисер зняв супермілітаристський кінохіт "В зоне особого внимания". Де Міхай Волонтир і Борис Галкін всерйоз грали військові навчання, посилаючи в тил ворога шкідницькі диверсійні групи. Знайшов чоловік магістральну тему власної "творчості", наркоманськи підсівши на потрібну сьогодні в РФ мілітаристську виробничу лінію.
Як опівнічний свідок деяких його творчих проб зізнаюся, як моджахед на допиті. Той-таки "Спецназ" (2002) знятий помірно майстерно. Добір акторів адекватний (О.Балуєв, В.Галкін, І.Ліфанов, М.Пореченков). Ну, а "історична правда" трактована так, як вигідно замовнику. Озброєні орли, яких країна не знає в обличчя, примушують до "миру" всіх незадоволених, хоч би де вони перебували: у Косово, Таджикистані, Афганістані. Одне слово, куди занесе. Тут-таки, для підсилення емоційності, потужний саундтрек "Любэ", який ще сильніше підкреслює ідеологічне завдання. Людський світ у цьому телекіно очікувано розпанаханий навпіл. На хороших спецназівців і не завжди хороших "інших". І це зрозуміло. Не Олексій же Герман знімає своє трагічне кіно про війну ("Проверка на дорогах"), гірко осмислюючи приреченість перед обличчям катастрофи - і своїх, і чужих.
Жорсткий мілітаристський серіал пана Малюкова - "Грозовые ворота" - теж переносить на Північний Кавказ. Там теж - війна. Не на життя, а до останньої краплі. Війна - під дулом автомата режисера - подана не як суцільне трагічне поле безглуздої різанини, а якось більш хитренько. Як простір, котрий зближує навіть дуже різних людей, інколи об'єднуючи різні національності. І хоча "в огне брода нет", герої цієї телекартини - "ті, хто пройшов крізь вогонь", бо термінатори.
Ідеологічний "цимес" цього й інших аналогічних мілітаристських шедеврів - двоїстий, мені неприємний. Мовляв, тільки на війні й можливе таке "очищення душ", посилення "духовних скріп", пізнання якихось гірких і високих істин... Одне слово, пропагандистський спекулятивний мотив! Який для мене як пацифіста і далекого родича матері Терези абсолютно неприйнятний. Оскільки в пеклі - на війні - живе тільки горе. Інших мешканців там не буває.
Напевно можна з деякою настороженістю поставитися до рішення наших каналів засунути подалі кіно мілітаристського формату (мовляв, чи немає тут привиду цензури?) Але коли в будинку траур - солдатськими підошвами не гуркотять.
Колись, ще на початку ХХ ст., знаменита Теффі написала дуже точні слова, які пояснили жах і неприйнятність громадянської війни і війни взагалі. "Побачена вранці цівка крові біля воріт комісаріату, цівка, що повільно повзла впоперек тротуару, ПЕРЕРІЗАЛА ДОРОГУ ЖИТТЯ НАЗАВЖДИ. Переступити через неї не можна. Іти далі - не можна. Можна повернутися й бігти!". Так і тут, тепер. Уже не цівка крові, а потоки її - на Сході - перерізали для нас якусь "дорогу". І переступити через це... Дуже важко.
Однак - у зв'язку з відомими подіями - є кілька серйозних запитань і до наших, нібито праведних, телеканалів. А скажіть бога ради, ось цю муру, яку ви закуповували оптом і вроздріб за копійки всі останні роки, хіба не бачили раніше? Хіба ваші менеджери-фільтри, які відповідають за кінопокази й отримують зарплати за це у тищі долярів, випадково осліпли від замилування мурою, даючи їй зелену вулицю? Бачили ж очі, що купували! Вищенаведений мною список тепер уже "забороненого" кіно - все це фільми п'яти-, десяти-, п'ятнадцятирічної давності! Тобто макулатура, яка пилюжилася на складах НТВ, СТС, а потім за безцінь була "згодована" українському ТБ.
Не Пушкін і не Путін винні в тому, що так бездарно і безглуздо облаштовують свої телевізійні мережі практично всі наші телеканали. З яких давно вигнано, просто-таки витруєно телекіно - людське, освітнє, просвітнє, тобто - художнє. Дешева мура, яку знімають під Києвом, а затверджують у Кремлі, забила всі діри. Пролізла навіть під плінтуси. Від неї немає спасу. Той чи інший олігарх, прикупивши п'ятірко телеканалів "про всяк випадок", уже, мабуть, не знає, чим затрамбувати на них ефіри! Ось заборонили на "1+1" мілітаристське кіно про спецназ. Гаразд. Але тут-таки - на радість ідіотам - показали абсолютно безумний байопік "Кураж", присвячений життю та творчості "російської Піаф". Взагалі, ви хоча б спочатку продивляєтеся те, що потім купуєте? Агресивно бездарна й демонстративно брехлива версія життя талановитої жінки, виконана якоюсь закомплексованою людиною... цікаво, для кого? Для якої адресної аудиторії? Хто в змозі осилити цю пургу, де всі артисти дерев'яні, сюжет безумний, а совість знищена? Якщо раніше в телевізійних байопіках нахабно брехали хоча б про покійних чудових людей... То тепер добралися вже й до тих, хто при здоров'ї, процвітає!
Це десь там, у великому таємничому світі, творчі люди шукають і знаходять нові жанри, несподівані форми, цікаві теми. Вивчіть, наприклад, продукцію ВВС. Чи підсядьте, як я, хай на ураганний, але хвацько закручений серіал "Послідовники". Чи оцініть яскраві телекартини, як те-таки "Абатство Даунтон", де артисти грають, відчувають епоху й костюм, а не кривляються за 5 тис. євро в один знімальний день, як окремі наші багатоверстатники. Навіть поява С.Маковецького в різного рівня серіалах уже помалу перетворюється на катування: невже найубогіший російський актор із українським корінням? А вивчення в кадрі таких серіальних фантомів як С.Астахов чи Т.Арнтгольц може породити в голові різні думки (гонорар, особисте життя, зовнішній вигляд), але ніколи їх присутність не викликає людського духу в художньому образі, котрий вони покликані втілити... От жах.
Продовжуючи тему, якщо зовсім відверто, треба говорити не тільки про кризу мілітаристського серіалу, а й про кризу інших жанрових відгалужень. Здувається кримінальний серіал. Від якого за версту несе дурістю, вульгарністю, брудом. 100-серійні love story про "попелюшок" відштовхують злочинно неталановитим виконанням поставлених завдань (якщо такі взагалі бувають). Ще недавно ряд СНДшних серіалів ("Бандитский Петербург", "Каменская", "Тайны следствия", "Адвокат", "Мастер и Маргарита", "Ликвидация", навіть "Бригада") перебували в умовних координатах масової культури. Нинішня серіальна мура - виключно масова макулатура. Відрив від будь-якої творчості - катастрофічний. Відсутність художньої оригінальності - клінічна. Жанровий тупик - тайговий.
Нинішню повсюдну серіальную муру перетворюють на таку і аномальні масштаби її виробництва, і надзвичайно жорстокий ідеологічний пропагандистський пресинг, і божевільно роздуті гонорари формальних статистів (справжніх артистів у такому "кіно" не бачив уже давно). Буквально щойно читаю жахливу новину. "Український режисер Любомир К. запропонував російській акторці Світлані Х. невелику роль у своєму черговому проекті, але роль здалася їй маленькою, тому роль спеціально роздули, а один знімальний день цієї акторки коштує 8 тис. у.о., але все-таки вона виявила поблажливість і трохи уступила... Отож, у цій новині огидне все! І акторка Х., котру інший неінтелігентний режисер давно послав на букву, з якої починається її прізвище. І безглузді "тарифи", які мають оправдати саме тільки клацання її порцелянових зубів за три знімальні години. І все інше. Безглузде, нетворче, несамовите, захланне. Все те, що об'єдналося під грізною наступальною вивіскою - МУРА.
Чи можливий якийсь репертуарний вихід із цього творчого тупика? Чи вистачить сміливості й креативності нашим "продюсерам" для удобрення серіального ґрунту іншими продуктами, вищої якості, виконаними не тільки в РФ, а й на інших територіях? І як скоро наші умільці спроможуться рентабельно знімати і свої бойовики чи байопіки, наприклад про тяжке життя І.Фаріон у комуністичному підпіллі на одній із кафедр львівського вишу? Нікому поки що сіє невідомо. Хоча деякі спеціалісти й стверджують, що власними зусиллями тут, у нас, усе-таки можна спромогтися зняти кіно прийнятної якості серій на 10 приблизно за 4 млн. гривень, якщо їх відстібне канал із розрахунком на рекламні доходи... І ось нарешті щось головне у цих злобних нотатках. Доки "серіал" - тут, у нас, сприйматиметься виключно як "прокладка" між рекламними паузами (бюджетами), а не як вид творчої діяльності бажано обдарованих людей, доти й житимемо - у МУРІ.
Статистика
Купівля українським телеканалом уже готового закордонного серіалу "під ключ" може обійтися покупцю від 5 тис. до мільйона доларів (за одну серію): залежно від формату і класу проекту. Наприклад, одна серія "Пепла" з Євгеном Мироновим, за оцінками деяких ЗМІ, тягнула до 1 млн дол.
Одна серія турецького серіалу, аналогічного "Роксолані", українському ТБ може обійтися лише у 5 тис. дол.
Одна серія телефільму, знятого власними силами в Україні, за бюджетом може потягнути до 30-
50 тис. дол., а то й більше.
Тільки один знімальний день російського актора "завищеної категорії", як-то К.Хабенський чи С.Гармаш, тут, в Україні, може бути оцінений до 10 тис. дол. Дехто знімається за "дешевше". Наприклад, М.Башаров може отримати в день 6 тис. дол., А.Заворотнюк 3-
4 тис., С.Ходченкова - від 4 тис. дол. і більше.
Середньомісячна зарплата українського шахтаря - близько 5 тис. грн.