У столичній галереї мистецтв "Лавра" до 29 листопада триватиме арт-проект Зінаїди Ліхачової, присвячений українським жінкам -учасницям Євромайдану.
Темний прохолодний простір галереї "Лавра" - як символічний чорний квадрат. Точніше, навіть чорний кабінет. У ньому поціновувач-відвідувач цього арт-проекту й має роздивитися світло всередині тунелю. Не в кінці його! (Хто там знає, коли той "кінець"). А саме "всередині" - в умовно герметичному чорному просторі, потятому серпанком повітряних екранів.
Проміння світла (кілька світлоустановок) пронизує, розриває і, образно кажучи, "гаптує" примхливі візерунки на повітряній тканині, на безтілесному "серпанку", який колись служив для Мавки (з "Лісової пісні" Лесі Українки) царственим убранням.
На кількох таких екранах-серпанках народжується український національний візерунок. Унікальні лінії: розірвані і сплетені. Художниця "видивлялася" їх у різних куточках України. І в цьому її арт-проекті - всередині чорного квадрата "Лаври" - самі візерунки, породжені світлом, нагадують візерунки різних жіночих доль. То вередливі, то суворі. То вітіюваті, то фатальні.
Пані Ліхачова так і назвала свою відеоінсталяцію - Flow ("Перетікання").
Саме тут промінь світла, наче голка на полотні долі, вишиває такий собі обрядовий символічний візерунок. Це світло проходить крізь час, події. Крізь долю України. І, звісно, крізь окрему жіночу долю. Запікшись, як кров, на туманній матерії життя, цей візерунок уже не блякне й не стирається, бо не можна стерти світло.
Сама художниця симультанно співіснує всередині простору - з примхливим промінням світла. Вона модерує цей світ. Вона ж створює свій особистий світловий непокірний візерунок. У якому кожен відвідувач, можливо, розшифрує не тільки її таємний шифр, а й щось своє, особисте.
У малому залі галереї "Лавра" - відео-арт "Не тільки", ніби розвиток основного сюжету (тобто "Перетікання"). Художниця позиціює своє "Не тільки" як громадянський перформанс (у рамках відкриття виставки). До цього проекту написаний авторський епіграф: "Українська жінка… Вона не тільки жінка… Вона не тільки дарує тепло… Любов та ніжність… Вона - як рушійна сила еволюційного духу, як філософ, митець, соціальний діяч, борець, солдат… Вона - слабка і ніжна… Іноді буває стійкою та сильною…"
Загалом, зважаючи на все, це збірний образ української жінки, яка поруч. Жінки, яка - мати, дружина, сестра, волонтер. Яка, попри всі нинішні напасті, бачить світло навіть "всередині" тунелю.