Якість філармонійного концерту досвідчений меломан передбачає з разючо високою точністю. Головні критерії, на які він зазвичай орієнтується, — авторитет виконавця, програма та її композиція. Обидва параметри в спільному концерті Державного камерного ансамблю «Київські солісти» й муніципального камерного хору «Київ», який відбувся в Колонному залі Національної філармонії, були на висоті. Іменитість виконавців — загальновідома; лише перелік їхніх численних регалій і блискучих перемог міг би скласти невелику енциклопедію європейських конкурсів і фестивалів, а опис гастрольних маршрутів — малий атлас світу. Про програму, дуже цікаву за складовими, за компонуванням, слід сказати особливо.
Перше відділення було віддане творам Антоніо Вівальді (1678—1741) — видатного італійського композитора епохи бароко. Музика Вівальді лунає нині всюди; теми його «Пір року» входять у золотий фонд сигналів мобільних телефонів, рекламних роликів і кліпів; ненав’язливо-рамплісажна мелодика концертів «рудого абата» (а створив він їх 465!) часто використовується як звукове тло, надаючи акції (прийому, фуршету, презентації й т.п.) рис вишуканості й солідної респектабельності. Але внаслідок такого, переважно фонового, «вживання» слухач звикне до полегшеного, поверхневого, неуважно-необов’язкового сприйняття цієї музики. І — хоч як це сумно визнати — найглибший сенс прекрасних творів для наших сучасників вивітрюється, стаючи чимось ефемерним і необов’язковим.
Тим паче важливі академічно-філармонічні виконання опусів Вівальді — стильні, які підкреслюють їхні барокові риси — приміром, «террасоподібний» тип динаміки. Адже відомі всім і ніби самі по собі зрозумілі підсилення й затихання звучності, крещендо й димінуэндо, з’явилися пізніше й ознаменували перехід до нових, класичних принципів відтворення людських емоцій (не фіксованих афектів, а процесу, руху). Інша барокова риса виконаних творів Вівальді — це концертність у широкому сенсі слова. Тут пригадувалися і роль Вівальді як основоположника жанру сольного інструментального концерту, і його численні оркестрові новації (саме він першим застосував дерев’яні духові інструменти як самостійні, а не дублюючі), і притаманна бароко гра щільністю звучання, яка ефектно організує в масштабне ціле мозаїчно-афектовану «Gloria». Концерт ля-мінор для двох гобоїв і струнних (солісти В.Бойко та В.Коваль) і «Gloria» (солісти В.Заболоцька, Я.Побережна, Т.Гаврилець, В.Бойко та Н.Баланко) були орієнтовані на виконання, що підкреслювало авторський задум і стильову приналежність виконуваного. Ці якості додали виступу «Київських солістів» і хору «Київ» рис інтерпретаційної коректності, виправдавши зацікавлення слухачів.
Дещо інші чинники обумовили, на мою думку, успіх другого відділення концерту. Говорити про геніальність і унікальної художньої цінності «Вдячного гімну Дружбі» Карла Філіппа Емануеля Баха, за великим рахунком, не можна. Твір, безумовно, «зроблений» із німецькою майстерністю і старанністю — починаючи від ідеально симетричної композиції (п’ять частин, вибудованих за принципом концентричних кіл — з обов’язковим хоровим обрамленням, кореспондуючими аріями сопрано й баритона) — і завершуючи цілком ординарним тематизмом. Говорити про ідеальність виконання було б явним перебільшенням. Судити про трактовку, оригінальність інтерпретації твору, який уперше пролунав в Україні, не доводиться. Тому констатую очевидне: озвучування опусу «берлінського» (чи «гамбурзького») Баха принесло в звукову палітру нашої країни новий штрих, тим самим збагативши її. А успіх виконання забезпечили невідомість твору й ореол провокаційності навколо історії з передачею «бахівського архіву» Німеччині (до речі, «гімн» — із цієї колекції, що досі так і не пролунала в Україні).
Апофеозно-кодовими стали в концерті різдвяні номери («З нами Бог» Турчанінова, «Щедрик» Леонтовича й «Бог Предвічний» Людкевича в обробці В.Степурка). Зрезонувавши також різдвяному концерту хору «Київ», вони додали атмосфері особливої святковості. (Утім, «посилені» запрошеними духовиками «Київські солісти» втратили свої камерні якості, а звучання — природність балансу груп.)
Відверто халтурною й самодіяльною на цьому тлі виглядала програмка концерту. Найгрубіші помилки (чого вартий лише переклад «Gloria» як «Слава у всевишніх Богу!»), примітивна верстка й непрезентабельний вигляд аж ніяк не сприяли естетичному враженню.
...Такі програми (барокова й ранньокласична музика, масштабні полотна, інструментальні концерти) звучать у Києві досить регулярно. Пригадаємо, приміром, концерти ансамблю ім. Лятошинського в Національному будинку органної та камерної музики або просвітницькі акції І.Блажкова в соборі св. Олександра... І те, що така музика лунає, що в неї є свій вдячний слухач, вселяє надію й оптимізм, навіть «побачивши те, що відбувається вдома»...