На 34-му Московському міжнародному кінофестивалі головний приз отримав фільм «Покидьки» британського режисера Тінджа Крішнана. Разом з тим одна з найодіозніших картин недавнього ММКФ ішла, природно, в розділі спеціальних кінопрограм. Це - «Єврей Зюсс». Скандальний фільм (як гість із минулого), заборонений до прокату в Росії, Німеччині, багатьох інших країнах, у яких за пропаганду расистських ідей фашизму передбачено кримінальну відповідальність.
Проти показу картини, знятої 1940 року на замовлення Геббельса одним із провідних німецьких режисерів Файтом Харланом, заперечував президент ММКФ Микита Михалков. Відомий російський актор і режисер, який декларує свою відданість імперській самодержавній ідеї, побоявся обвинувачень в антисемітизмі.
Воно й зрозуміло: синові уславленого радянського поета неприємностей у Москві вистачає й без цього.
Проте одну з найодіозніших стрічок світового кінематографа все-таки включили у фестивальну програму. Завдяки зусиллям та особистим зв’язкам («Єврея Зюсса» не так просто отримати з Держфільмофонду) програмного директора ММКФ Кирила Разлогова. Авторитетний кінознавець узяв усю відповідальність на себе.
Історик за освітою, культуролог за родом діяльності, Разлогов упевнений: не можна вивчати історію, зокрема й німецького кінематографа гітлерівського періоду, тільки за чужими переказами і трактуваннями. Факти і документи часто бувають переконливішими за їхню найвитонченішу ідеологічну інтерпретацію.
Показу картини передувала демонстрація документального фільму Фелікса Мьоллера «Харлан: у тіні «Єврея Зюсса». Про своє ставлення до Харлана і його твору розповідають діти й онуки режисера, а також німецькі кінознавці.
З «уроку історії», яким і стала документальна стрічка Мьоллера, випливає: час рано чи пізно все розставить на свої місця; платити сповна доведеться не тільки тому, хто щодо інших чинить погано, а і його близьким.
Діти й онуки режисера (а їх у нього від двох шлюбів було чимало) досі несуть на собі каїнову печать посіпаки та ідейного натхненника Голокосту...
Щоб здобути підтримку расистській політиці в широких масах, «антисемітський фільм, який ми тільки можемо собі побажати» (як охарактеризував «Єврея Зюсса» сам Геббельс), широко демонстрували не тільки в Німеччині. Його показували й на окупованих територіях. Свого часу картину, яка зажила величезної популярності, зобов’язували дивитися німецьких солдатів та офіцерів! Дехто, отримавши короткострокову відпустку, не завжди навіть поспішали до рідних, а бігли в кінотеатр на популярний фільм.
…Ідея зняти пропагандистську стрічку (про безсердечність і підступність євреїв) спала на думку рейхсміністрові народної освіти та пропаганди Німеччини наприкінці 1939 року. Відразу після початку Другої світової війни.
У Третьому рейху, за свідченням істориків, навіть на той час антиєврейські настрої не були сильні. Тому їх (відповідно до планів очищення «арійської раси» від «неповноцінних») і треба було розпалити. Харлана, який виконав ідеологічне замовлення, двічі судили - в
1948-му і 1949 роках. Але він двічі уник тюремного ув’язнення. Зумів представити себе як «жертву фашистського режиму».
Цікаво, що режисер невдовзі сам опинився в шкурі Зюсса Оппенгеймера (який був придворним фінансистом Карла Александра Вюртемберзького).
Той теж, коли його судили, висував подібні аргументи: я всього лише виконавець чужої волі. Отож доля зіграла з Харланом, у якого, до речі, перша дружина була єврейкою (можливо, натхнення режисерові давало почуття помсти за те, що вона його покинула?), ще зліший жарт. У жилах онуків кінорежисера в результаті змішаних шлюбів його дітей потекла єврейська кров, а його племінниця вийшла заміж за Стенлі Кубрика. Метр кіно збирався, але так і не зняв фільм про життєву драму Харлана.
Харлан, уникнувши кримінального покарання, ще за життя заплатив за свій злочин дорогу ціну. В подальшій його професійній кар’єрі виникли проблеми… «Усе наше життя через «Єврея Зюсса» виявилося зруйнованим», - журилася дружина режисера Крістіна Зедербаум, яка зіграла у фільмі прекрасну Доротею, дочку добропорядного бюргера і жертву сексуальних домагань Зюсса.
Однак у присвяченій Харлану документальній картині не представлено якихось свідчень на користь того, що режисера «змусили» знімати антисемітську стрічку. Фердинанд Маріан, який зіграв роль демонічного, безжального Оппенгеймера, за свідченням істориків, котрі виступили після показу картини, намагався від ролі відмовитися. Але після того, як його викликали у відповідний кабінет, з усією силою таланту зіграв підступного, хитрого Зюсса.
…Коли в 1946-му актор, якому заборонили грати в театрі й кіно, загинув в автокатастрофі, багато хто вирішив, що це було самогубство. За іншою версією - випадковість: Маріан, який був алкоголіком, сів за кермо п’яним. Щось мучило його, раз він так пив.
Але про що ж, власне, цей фільм?
Стрічка Харлана - майстерна казка про боротьбу добра і зла. Перше втілюють німці, друге - євреї (на чолі із Зюссом Оппенгеймером). Отримавши, завдяки своїй спритності, величезну владу, Зюсс домігся для «своїх» права проживати в Штутгарті. Вже сама тільки сцена переселення іудеїв до міста, куди їм навіть вхід було заборонено, може викликати як мінімум ворожість до народу, який кочує містами й селами…
Довга вервечка обірваних, неохайних, похмурих людей, немов сарана, вповзає у зразкове німецьке місто (до слова, у цій сцені знімалися євреї з празького й інших гетто). Далі - більше. Зюсс, котрий встановив непосильні податки на дороги, наказує… повісити німецького коваля, який повстав проти податей. Нареченого вподобаної ним Доротеї він катує. Її батька за те, що той не хоче, аби його дочка «народила єврейських дітей», - відправляє до в’язниці. Саму дівчину ґвалтує. Після чого вона накладає на себе руки…
Список злочинів, за які Зюсса судять і вішають на міській площі, можна продовжити. Але екранний час, як відомо, обмежений.
До історії Зюсса Оппенгеймера письменники зверталися неодноразово. Серед них - і класик Ліон Фейхтвангер. Під забороною, зрештою, опинилося трактування, до якого вдалися німецькі націонал-соціалісти, котрі слідом за Леніним оцінили силу «найважливішого з мистецтв» й використовували його для виправдання своїх злочинів.