Про роботу над картиною розповідає її художник-постановник Влад Одуденко, що називає цей проект наймасштабнішим в історії українського кіно.
Про художника. На рахунку Влада Одуденка понад 30 робіт у різних кінопроектах, серед найгучніших - "Плем'я", "Сторожова застава", "Брати. Остання сповідь", "Поводир", "Дике поле". Владу - 43. В 1999-му він закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Серед його педагогів - великий театральний художник Данило Лідер. У театрі Влад теж не новачок, він брав участь у створенні першого українського мюзиклу "Екватор", у Севастопольському театрі 2007-го працював над українською комедією "За двома зайцями".
Про фільм. "Захар Беркут" - історичний екшн, знятий за мотивами однойменної повісті Івана Франка. Події перенесуть глядача у 1241 р., коли монгольська орда доходить до Карпатських гір. Слоган картини - "У свободі моя сутність". Ще рік тому компанія Kinorob підписала договір із FILM.UA Group про надання пакету послуг на спеціальних умовах для виробництва, промоції та дистрибуції "Захара Беркута". Консультант проекту - Міжнародний фонд Івана Франка, який очолює внук письменника Роланд Франко. У головних ролях - Роберт Патрік (Захар Беркут), Томмі Фленаган (Тугар Вовк), Алекс МакНіколл (Максим Беркут), Роккі Майєрс (Іван Беркут), Поппі Дрейтон (Мирослава), а також українські актори Андрій Ісаєнко (Петро), Олег Волощенко (Гард), Віктор Жданов (Хорун), Олег Стефан (Левко), Марина Кошкіна (Устя), Аліна Коваленко (Росана), Станіслав Лозовський (Сокіл) та інші. Бюджет проекту - 113,2 мільйона гривень.
- Владе, повість Івана Франка - дуже благодатний матеріал і для режисера, і для художника. Все це досить образно, емоційно. І дуже далеко від нас. Як дотриматися балансу - між історією й творчим вимислом - у процесі створення художнього кіносвіту на основі "Беркута"?
-Починаючи працювати над фільмом, ми відштовхувалися від повісті Івана Франка і сценарію, написаного за її мотивами Ярославом Войцешеком та Річардом Ронатом. Головна складність для мене як художника-постановника в даному випадку полягала в тому, що історично це дуже далекий від нас період - XII-XIII століття. І збереглося вкрай мало відомостей про архітектуру, про предмети побуту в тому регіоні Карпат. Але, готуючись до зйомок, я переглянув доступну літературу з архітектури того періоду, цікавився, як жили люди і яким був устрій їхніх поселень. Ще на етапі читання сценарію спільно з оператором Юрієм Королем та режисером Ахтемом Сеїтаблаєвим ми проговорювали всі можливі ризики й сумніви. І в процесі таких обговорень зрозуміли: Франко створив таку собі легенду. Адже ніде немає історичних підтверджень, що тоді було саме так.
Тому ми й вирішили не заглиблюватися в музейність, у певну реконструкцію, а показати на екрані свій світ, хай і чарівний. Використавши для його створення шкури, кістки, глину, кераміку, дерево, мох, ми візуально наблизилися до естетики диких племен. Так, ззовні - це дикі племена, але з певними своїми моральними цінностями, які й нині актуальні. І нам хотілося ці цінності - чесність, відданість - зіставити з цінностями сьогодення. Щоб глядач зрозумів, заради чого люди здійснюють подвиги, заради чого, власне, батько готовий жертвувати своїми синами тощо. І всі, хто працював над картиною, підтримали цю ідею. Наприклад, голлівудський актор Роберт Патрік сказав, що, мовляв, "Захар Беркут" - це майже як українська "Гра престолів".
- Якраз для створення чарівного світу на екрані треба не менше, а то й більше зусиль, ніж для створення світу реального.
-Ви маєте рацію. Нам навіть довелося побудувати свою "ущелину" на натурному майданчику FILM.UA. Ми об'їздили всі Карпати вздовж і впоперек у пошуках відповідної натури, але саме такої ущелини, як описав Франко, ми не знайшли, її просто немає: щоб з одного боку - долина, а з двох інших - високі величезні скелі. І цю ущелину нам довелося створити: частково - побудувати, частково - намалювати з допомогою комп'ютерної графіки.
Якщо ж говорити про декорації, зокрема про маєток Тугара Вовка, то ми знайшли доволі незвичайне рішення. За аналогією з філософією "Мій дім - моя фортеця", побудували вертикальний зруб (тобто уклали колоди вертикально, а не традиційно горизонтально) і обгородили його старовинним частоколом. Вийшло доволі незвичайно!
- Якщо говорити докладніше про декорації "Захара Беркута", про костюми...
-У моїй кінопрактиці це, мабуть, найграндіозніші декорації. Колеги теж кажуть, що схожих масштабів в Україні ще не було - і за період нашої сучасної кіноісторії, та й, мабуть, за весь час незалежності України.
Практично, все, що глядач побачить на екрані, створено спеціально для фільму. Тобто ми не знімали в якихось готових приміщеннях. Ми побудували і маєток Тугара Вовка, і Тухлю, і два табори монголів. Одне слово, створювали всі інтер'єри й екстер'єри, де відбувалася дія. Тільки на побудову споруд пішло понад тисячу кубів колод і мільйони скоб. На зйомках постійно працювало 50-60 постановників-робітників, було задіяно близько двох десятків художників-декораторів. А це найкращі фахівці в Києві!
І навіть 80% посуду, який глядач побачить у кадрі, теж створено для фільму. Щось, звісно, взяли в реквізиторських цехах на кіностудії Довженка, та це тільки мала частина. Після "Захара Беркута" залишиться набагато більше. Також спеціально для зйомок виготовляли зброю, причому у двох варіантах - металеву й пластикову (для безпеки каскадерських трюків). Зокрема, під каскадерів виготовили щити й мечі, які, можливо, не зовсім відповідають історичній правді, але з ними зручно працювати.
Над "Захаром Беркутом" трудилася просто фантастична команда. Це і сильна каскадерська команда Паші Авілова та Дмитра Рудого, постановників каскадерських трюків та бойових сцен, і художник із костюмів - Тоня Бєлінська, і оператор Юра Король - один із найкращих в Україні, з яким ми не перший проект знімаємо разом. А ось із Ахтемом Сеїтаблаєвим я працював уперше, хоча ми давно знайомі. І особисто мені було дуже комфортно, у нас збіглися творче бачення та задуми. Природно, попереду постпродакшен, комп'ютерна графіка. Але, зі свого боку, ми зробили все можливе, щоб фільм вийшов супервидовищним.
- Ви, звісно ж, дивилися фільм Леоніда Осики "Захар Беркут", знятий 1971-го. Як оцінюєте ту картину, з погляду художнього вирішення?
-Ми дивилися фільм Осики всією творчою групою. Це ж українська кінокласика! І я особисто багато чого почерпнув звідти. Адже художник-постановник у кіно - це не просто оформлювач. Він стежить, щоб усе відповідало реаліям - інтер'єр, розташування предметів за смислом сцени: чи то це конфлікт двох старійшин, чи людей різних племен. Для мене це все дуже важливо. Через візуальну частину я намагаюся посилювати художні контрасти. І Леонід Осика зі своїм "Беркутом" виступив для мене як учитель. Адже в тому фільмі працював художником приголомшливий Георгій Якутович. Це близька мені родина, його сина Сергія Якутовича я теж вважаю своїм учителем, тим більше що в мене була приголомшлива практика попрацювати з ним у співдружності над фільмом "Поводир". Жаль, що нікого з цієї сім'ї вже не залишилося...
- А які були особливі складнощі на підготовчому етапі, у процесі роботи, адже в проекті задіяні і українська, і американська сторони?
-Звісно, були певні труднощі, переважно пов'язані зі складними графіками американських акторів. Але довелося під них підлаштовуватися й навіть переробляти якісь частини декорацій...
- А чи був мовний бар'єр на майданчику між американцями й українцями, учасниками однієї знімальної групи?
- Знаєте, ми працювали по-багатому, в кожного іноземного актора був свій асистент, який одночасно виконував і функцію перекладача. Це світова практика. На знімальному майданчику основною мовою була англійська. Особисто я володію англійською недосконало, але в певний момент звик, влився в середовище й почувався як риба у воді. Одне слово, було комфортно, за два-три дні всі шорсткості зникли. Всі працювали з усмішкою, зацікавлено й натхненно.
- Як вам здається, голлівудська сторона у всьому перейнялася українською специфікою "Захара Беркута"?
-Це, звісно, більше запитання до режисерів. Але, мені здається, Роберт Патрік і Томмі Фленаган сприйняли "Захара Беркута" як таку собі біблійну притчу. Адже у творі є мотив самопожертви. І самі актори уже в доволі філософському віці. Американським акторам, як, утім, і українським, завжди цікаві ролі, в яких є конфлікт батьків і дітей. Адже Тугар Вовк втрачає доньку, а Захар Беркут, по суті, приносить у жертву життя своїх синів, а сам наприкінці помирає... Гадаю, у фільмі буде прекрасний діалог на вічі між головними героями - про вічні цінності, про принципи життя.
- "Захара Беркута" з часом чекає і світовий прокат. Отож, як сприйме цей сюжет на основі української класики міжнародна аудиторія?
-Як я вже зазначив, у сюжеті Франка закладено вічні, близькі всім теми - любов і зрада, батьки і діти. Практично, це історія про Ромео і Джульєтту, бо це діти з ворогуючих родин, і вони закохуються одне в одного. Іван Франко написав свій твір досить швидко, письменника вочевидь надихнула світова класика. А вже ми, своєю чергою, намагалися в наших українських умовах, із нашими бюджетами домогтися досить високого рівня візуальних ефектів, краси декорацій та каскадерських трюків.
У цьому фільмі багато боїв, коней, падінь, вогню, одне слово - екшну. І цей екшн теж працює в найкращих традиціях голлівудських блокбастерів.
- До речі, голлівудські зірки не дуже ризикували? Трюки виконували за них каскадери?
-Так, складні трюки виконували каскадери. Але американські зірки досить підготовлені. Вони універсальні актори! Я думав, що вони приїдуть до нас балуваними хлопцями. Але вони влилися і професійно віддавалися цій роботі: не йшли з майданчика, не скаржилися, що їм холодно чи спекотно. А ми працювали і в спеку, і в дощ, було багато нічних зйомок. І вони так професійно відпрацювали, що я знімаю перед ними капелюх.
- У процесі зйомок, можливо, виникали непередбачувані, непрогнозовані ситуації, які надають процесові роботи особливого драйву?
-Форс-мажори виникали часто. Ось, наприклад, була одна приголомшлива зміна, коли запланували нічну сцену з безліччю спецефектів, вогню й величезною масовкою на триста людей зі співом та ходінням по розжареному вугіллі. Природно, центр дійства - Роберт Патрік (Захар Беркут), який цього ж дня після зйомок відлітав. Він відкривав свято. І ось Патрік підпалює арки з колод, відкриває свято, волає до богів. Починаються веселощі, одне слово - Тухля гуляє, адже ще ніхто не знає, що прийшли монголи, і буквально через кілька днів почнеться війна. І ось Роберт відзнявся, оголосили невелику перерву. Зробили фото на пам'ять, актор поїхав. І раптом - буквально через 15 хвилин - починається страшна гроза, блискавка, грім, дощ ллє стіною. Все заливає, неможливо знімати! Ми вже жартували, що це Роберт Патрік під час зйомки викликав справжніх богів, а сам поїхав у Голлівуд! Отож зйомку тоді перенесли, дознімали в інший день. Але всі були впевнені, що це зробив Патрік, звернувшись до вищих сил.
- Зараз у прокаті чимало нових українських фільмів. Про них сперечаються критики і глядачі. Які з цих картин найцікавіші для вас як для художника, кінопрофесіонала?
-Я багато працюю в українському кіно. І мені цікаві і сучасні сюжети, й історичні. Із задоволенням працював над "Рівнем чорного" з Валентином Васяновичем. Прекрасна робота "Плем'я" з Мирославом Слабошпицьким. Після "Захара Беркута" я був художником-постановником фільму "Додому" режисера Нарімана Алієва. Це картина на сучасну тематику - війна, Крим, втрата близьких. Дуже чекаю цього фільму.
Торік працював у фільмі "Крути 1918" з режисером Олексієм Шапаревим. Мені сподобалася картина "Вулкан" Романа Бондарчука - режисурою, грою акторів. Вважаю, що це справжнє якісне кіно.
Працював і над картиною "Дике поле" Ярослава Лодигіна, знятою за мотивами роману "Ворошиловград" Сергія Жадана. Знову ж, скоро ми побачимо новий фільм Васяновича "Атлантида", він вийде 2019-го, - це антиутопія, таке собі умовне майбутнє, 2025 р.
- Після картини "Плем'я" ви стали членом Європейської кіноакадемії?
-І це дуже приємно. Приємно вдвічі, бо всю творчу команду фільму "Плем'я" прийняли в Європейську кіноакадемію. Нам надіслали лист, мовляв, ви зняли приголомшливий фільм, тому й хочемо, щоб ви вступили в лави нашої організації. Це був подарунок.
У кожному разі, "Плем'я" - один із найкращих українських фільмів за останні роки. І, мабуть, у світі від України очікують, швидше, не "Захара Беркута", а картини на кшталт "Племені". Однак, я впевнений, наша історія Захара Беркута припаде до душі іноземним глядачам, вони оцінять цей проект.