Глобальна комп’ютерна мережа нашої планети змінюється. І річ не тільки в кількісних та екстенсивних показниках. Приєднуються нові мільйони користувачів, у африканських селах з’являються інтернет-термінали, і навіть українські чиновники лебедять щось рожевими губенятами про широкосмуговий доступ (поки решта громадян або чекає на цифрові телефонні лінії, або чіпляє на виділені канали локальну мережу масштабу «я-кум-і ще троє сусідів».
Проте поряд з кількостями нулів у статистичних показниках змінюються і далеко не такі помітні, майже невимірювані, але від того не менш важливі речі. З’являються та набирають популярності нові послуги та типи інформаційного наповнення (контенту). Змінюються можливості та проблеми користувачів. І, можливо, найважливішим є те, що інакшими стають і самі користувачі.
Динамічна історія Інтернету твориться на очах одного покоління. Ще в 1992 році практично увесь Інтернет був текстовим — не існувало навіть браузерів, які могли б відображати графіку. Перший браузер з підтримкою графіки з’явився наприкінці
1993-го року (NCSA Mosaic — його практично ніхто вже й не пам’ятає). Перші рекламні кошти від сторонніх компаній потрапили в Інтернет 1994 року. Загальний улюбленець Internet Explorer був створений тільки 1995 року.
Зі зміною технологічних концептів, що визначали обличчя Інтернету, змінювалися і сфери його використання, типи інформаційного наповнення, а як наслідок — і певний опосередкований соціальний портрет користувачів.
У середині 90-х Інтернет був переважно сукупністю гіпертексту (а не гіпермедіа); графічних зображень було небагато; анімації, чатів, пейджерів і навіть порносайтів не було взагалі. Головним типом контенту була наукова інформація, новини та архіви з програмним забезпеченням.
Тодішній користувач Інтернету був переважно із академічного середовища. Він мусив хоч трохи знати англійську мову, володіти комп’ютером на рівні «середнього користувача», більше того, часом могти ще й працювати в операційних системах, відмінних від Windows (так-так, в Unix або Solaris, і не треба робити налякані очі). Це був час, коли «справжні чоловіки» власноруч писали драйвери для своїх комп’ютерів. Ідеалізувати той період, звісно, не варто: повільні з’єднання, брак мультимедійного контенту, нескінченні проблеми з відображенням кирилічних літер, настройками апаратури і дещо дикуватими провайдерами висотували з ентузіастів чимало часу й сил.
Проте патетична фразеологія про Інтернет як грандіозне джерело знань у той період була значною мірою виправдана — люди виходили в мережу, щоби про щось довідатися. Заповнений текстом, — і, майже завжди, інформативним текстом — Інтернет був гігантською і швидкооновлюваною бібліотекою з електронною поштою, новинами і прогнозом погоди на додаток. Як певний релікт тієї епохи збереглась у просторах Рунету бібліотека Мошкова — із чорним текстом і синіми гіперлінками на білому екрані, та із запасом книжок більшим, аніж у найграндіознішій книгарні.
Проте невдовзі все змінилося. Спершу — технологія: з’явилось багато графіки і трохи анімації, потім прийшли чати з інетрнет-пейджерами, а разом із ними — формат стиснення звуку MP-3 і Flash-анімація, і ще багато-багато всього. Слідом за технологією рушив і контент — порносайти, чат-руми, портали знайомств, колекції музики. Не можна, та й не варто оцінювати такі зміни в термінах «добре-погано», просто Інтернет із механізму пошуку і розповсюдження знань обернувся на інструмент обміну інформацією, яка до знань не має жодного стосунку.
Відповідно, приваблені доступністю такої непересічної інформації й зниженням вартості підключення до Інтернету народні маси стрункими рядами рушили в мережу. Невдовзі вже не божевільні професори, завчені студенти й підступні хакери (не ті, що «ламали», а ті, що «будували») були основною інтернет-аудиторією; на зміну їм прийшли рядові «технарі», члени їхніх сімей, друзі їхніх друзів, а згодом — і просто «скучающіє мальчікі і девочкі». Наявність виходу в Інтернет стала звичним атрибутом повсякденного життя для багатьох людей — поряд з FM-радіо, телевізором та пральною машинкою. Модем зі спеціального комп’ютерного обладнання став побутовим приладом.
Природньо, що інформаційні запити обивателя істотно відрізняються від інформаційних запитів студента, вченого чи хакера. Новоприбулі користувачі, з одного боку, створили попит на масу специфічних послуг; з другого, як це зазвичай буває в суспільстві споживання, — самі перетворилися на об’єкти маркетингових маніпуляцій із боку бізнесових структур, що взялися цей попит вдовольняти.
Чого ж бажає сучасний користувач від Інтернету? Частково на це питання допомагають відповісти пошукові машини, які ведуть статистику шуканих слів. Глобальні пошукові сервери, первісно англомовні (хоч подекуди і наділені можливостями пошуку іншими мовами), відображають тенденції переважно англомовного сегмента мережі. Так, серед найбільш шуканих термінів статистика Google видає: імена поп-зірок (ну як же користувачеві без Б.Спірс, Дж.Лопес, і А.Курнікової...), імена зірок спорту та назви комп’ютерних ігор. Періодично в перший десяток найбільш шуканих слів потрапляють розкручені новинарні теми (Бін Ладен, іракська війна, Фортайн). Статистика Yahoo схожа. Поряд з тим, одними із найпопулярніших пошукових фраз є власне веб-адреси (cnn.com, той самий google.com). Здається, чимало сучасних англомовних корстувачів не до кінця упевнені, що адресу можна вписувати прямо в командний рядок броузера.
Найбільш шуканими словами в Рунеті, за даними російських провайдерів, на даний момент є «секс, порно, еротика», etc — воістину широке поля для спекуляцій довкола національного характеру, а також переконливе свідчення того, що масовий користувач таки потрапив у мережу. Буцімто стурбовані здоров’ям нації психологи рапортують про те, що 60 (64, 66) відсотків працівників витрачають частину робочого часу на перегляд порнографії. Після чого йде перелякане риторичне запитання: «А скільки ж часу вони витрачають на це вдома!» Зрозуміло, що ніскільки — або близько до того. Люди просто відсиджують робочий час — і розважаються притому, як можуть. А що жодних інших «красивостей» під руку не потрапляє — то розглядають «натуру». Колись автору довелося натрапити на сайт з надзвичайно симпатичними фотографіями тропічних жаб — і впродовж тижня більшість співробітників у робочий час отих жаб і розглядали. Чим би не тішитись — тільки б, не дай Боже, чогось не зробити. Ні, звичайно, є патологічні типи, що шукають «ягідку» за власні кошти, але відсоток таких невеликий.
На другому місці в Рунеті йдуть запити зі словом «реферат» — і найрізноманітнішими прикметниками. Студентство завжди було в авангарді прогресу, шкода тільки, що улюблений вид творчої і наукової діяльності — це, схоже, компіляція.
Український інтернет, за даними пошукового сервера «Мета», вочевидь, іще «молодший» — реферати тут є найбільш шуканим словом. Любителям поговорити про українську вченість слід пам’ятати, що реферати в Інтернеті шукають не для підвищення загальноосвітнього рівня, а для списування. Точніше, навіть не списування, а роздруковування під власним іменем; і тільки найстаранніші студіозуси завдають собі клопоту мінімальною рекомпіляцією. Далі за частотою пошуку йдуть географічні топоніми, а за ними — юридично-правові документи. І не слід радіти (чи навпаки — сумувати) з приводу того, що українці не шукають «ягідки». Вони, звісно, це роблять — але, найімовірніше, в Рунеті. Просто там більший вибір. А от реферати в університетах та інститутах вимагають україномовні. Як і закони слід читати українські. Тому хоча й здається, що є певний дисбаланс порівняно з північно-східним сусідом, але насправді — все так само. Прийшла, прийшла й у нас «широка громадськість» до Інтернету, хоч яку б там цифру — в один мільйон чи в три називали провайдери та Держкозв’язок.
Трансформація Інтернету сьогодні вже очевидна. Як на зміну фінансованим Пентагоном легендарним «прабатькам» із ARPANet прийшли вчені мужі із десятка-двох американських університетів, так і тепер, навзамін академічній спільноті, програмістам і просто любителям нового приходять якнайширші соціально недиференційовані кола. Із власними смаками, уявленнями про достойне часопроведення, зі вселенською тугою вічно невдоволених споживачів. Разом із «загальними масами» йдуть і комерсанти, а також PR-фахівці, які смакам цих «мас» загалом потурають, але при тому коригують у бажаному для прибутковості комерції напрямку.
Інтернет став обивательським. І біда не в тому, що теперішні «справжні чоловіки» вже не пишуть драйверів. Сумно, що цікавлять обивателя плітки, розваги певного сорту та інформаційне їдло, згодовуване малобюджетними PR-никами під баннерами типу «Найбрудніші політичні скандали! Найжахливіші кримінальні злочини!» І не захочеться йому, звісно, переглянути ні архіви наукових конференцій, ні усі фотографії з супутників NASA разом узяті, ані навіть просто почитати хорошу художню літературу.
Себто в «Інетрнеті для народних мас» відбуваються процеси, практично ідентичні тенденціям у інших медіа. Проте на відміну від радіо, телебачення чи газет в Мережі, завдяки інтерактивності, малій ресурсоємкості публікацій і можливості хоча б частково зберегти анонімність, висловити свою думку може кожен, і подекуди ця думка буває почутою. Приміром, як інтернет-щоденник (блог) невідомого іракського лікаря з охопленого війною Багдада, який читали люди, не задурені до кінця ні переможними реляціями з CNN, ні божевільними вигадками сколапсованої іракської пропагандистської машини. Чи врешті, як сайт загиблого журналіста з іншої країни, географічно від Багдада досить віддаленої. Що не може не тішити — оскільки потверджує, що нова технологія зіграла на руку не тільки комерсантам і любителям невибагливих розваг, а й тим, хто бажає говорити й слухати інших — без всюдисущих «достойних посередників».