UA / RU
Підтримати ZN.ua

Заборонені телеканали в Україні: міфи та легенди Національної ради

Нацрада з телебачення і радіомовлення нині дуже дохідливо пояснює, які канали транслювати «можна», а які — «ні»...

Автори: Володимир Масарик, Олена Бондаренко

ВІД РЕДАКЦІЇ. Не вщухають розмови навколо ситуації з «регулюванням ретрансляції зарубіжних каналів в Україні». Безперечно, ці пристрасті — з якимось дивним присмаком. Бо «смертю хоробрих» у багатьох кабельних мережах України полягли досить популярні телеканали — «Первый. Всемирная сеть», «РТР-Планета», TVCI, РенTV. Нацрада наполягає: це рішення зумовлене «диктантом» українського законодавства. Багато телеглядачів обурені: за наші гроші — нас же й позбавляють улюбленого телевізійного задоволення (при цьому абонплата за «кабель» невпинно зростає!).

Не оминути в цьому питанні й політичних підтекстів. Оскільки в «зоряному» списку «викреслених» — російські мовці. З цього приводу заступник голови Нацради України з питань телебачення й радіомовлення Ігор Курус у своєму матеріалі для «ДТ» (№40 від 25 жовтня 2008 р.) «Бути чи не бути... російським каналам в Україні» спробував зняти політичне підґрунтя з заданої теми. «ДТ» — своєю чергою — тоді ж запропонувало одному зі спікерів Партії регіонів, Ганні Герман, прокоментувати позицію Нацради й прояснити, якою мірою вона співвідноситься з демократичними завоюваннями в нашій країні, з питаннями свободи слова, свободи вибору. Однак реакції від пані Герман так і не вдалося дочекатися. Зате з деяким запізненням — на продовження теми — ми отримали текст від народного депутата України Олени Бондаренко та експерта Володимира Масарика, який і пропонуємо увазі читачів.

За цей час, правда, намітився й певний прогрес у спірному телевізійному питанні. Популярні телеканали «Первый. Всемирная сеть» і «РенТV» недавно знову з’явилися в деяких кабельних мережах — але поки що «тимчасово», про що поспішила повідомити населення Нацрада. Генеральний директор ЗАТ «Первый. Всемирная сеть» (Росія) М.Дубовий, виявляється, недавно подав у Нацраду звернення з пропозицією передбачити комплекс заходів із адаптації програм «Первого канала» до трансляції на території України, а також розглянути питання ліцензування програм «Цифрового телесемейства» («Дом Кино»), «Музыка Первого», «Время: далекое и близкое», «ТелеНяня», «Телекафе» в Україні й дозволити їх трансляцію.

Нарада, своєю чергою, ухвалила рішення прийняти пропозицію «Первого канала» розглянути питання про ліцензування юридичної особи, уповноваженої на трансляцію програм у телемережах України, і дозволити тимчасову трансляцію до прийняття остаточного рішення. Яким буде це «остаточне» рішення — поживемо й побачимо... У власному телевізорі.

Більшість читачів, ознайомившись у «ДТ» (№ 40 від 25 жовтня 2008 р.) із статтею першого заступника голови Національної ради з телебачення та радіомовлення пана Куруса, можливо, подумали: «І тільки це? Знову політики роздмухали скандал навколо російських телеканалів в Україні…» Проте навряд чи так вважають мільйони громадян України, які не можуть знайти улюблені передачі у своєму телевізорі...

…І вже точно так не подумали кабельні оператори (ті самі провайдери програмної послуги), яких нещодавно ультимативно змусили виключити популярні канали і на яких обрушився шквал дзвінків від абонентів. І вже зовсім точно так не вважають оператори, яким доведеться незабаром переоформляти в тій самій Нацраді ліцензію та викреслювати «неадаптовані» (читаємо — російські) телеканали зі своєї програмної концепції — без чого заповітну ліцензію не одержиш.

А вже коли викреслив — то й транслювати ці канали права не маєш, тому що у додатку до ліцензії їх немає.

А порушиш: відберуть ту саму ліцензію, без якої працювати не смій. Адже за законом діяльність провайдера програмної послуги ліцензується. Ким? Правильно, тією самою Національною радою з телебачення і радіомовлення, що нині дуже дохідливо пояснює, які канали транслювати «можна», а які — «ні». Правда, не пояснює, чому... Зате вустами свого представника всіма силами намагається «прояснити ситуацію» та «розвіяти міфи». Створюючи при цьому новий, ще більш неправдоподібний міф… Уже навіть легенду про те, нібито Нацрада діє відповідно до законодавства та здорового глузду.

Отож — про міфи.

Вісім чиновників «адаптують» законодавство України

Міф перший. Звісно ж, ніхто не «винищує» російську мову. Просто «неадаптованим» каналам, більшість із яких родом із Росії, Нацрада пропонує... отримати ліцензію. Можливо, своїм рішенням Нацрада самовільно і ввела якісь нові ліцензії (що навряд чи когось у телевізійній сфері вже здивує)? Однак на сьогоднішній день Закон України «Про телебачення та радіомовлення» припускає тільки один вид ліцензії для телеканалу: на мовлення. А оскільки стаття 23 того самого закону прямо ЗАБОРОНЯЄ ліцензування мовлення закордонних телерадіоорганізацій, то каналу потрібно створити місцеву компанію (положення закону про «українськість» ліцензованої юридичної особи ніхто не скасовував), яка повинна своєю чергою створити новий український канал. А це означає, що 75% мовлення каналу має здійснюватися якою мовою? Угадайте з першого разу...

Плюс вимоги до походження програм: не менш ніж 50% місцевого продукту.

Тобто «Першому каналу» доведеться перевозити все «Останкино» в Україну, тому що «Поле чудес», зняте в Москві, ну ніяк не підпадає під визначення «національний аудіовізуальний продукт»?.. Ну а пан Курус, гадаю, особисто умовить Леоніда Якубовича переїхати до Києва зі всією знімальною бригадою, барабаном, чорним ящиком і огірочками з Іванова?..

Хотілося б окремо зазначити, що йдеться зовсім не про російську чи українську мови — ця тема і так до діла й не до діла мусується вже котрий рік... Йдеться про здоровий глузд.

Так уже склалось історично, що в Україні (здебільшого) зрозумілі обидві мови. Тож навіщо викорінювати з ужитку одну з них? Адже нація, яка володіє двома мовами, культурно багатша.

Міф другий. Тут доводиться цілком «погодитися» із паном Курусом. Нацрада жодним чином не забороняє і ніколи «не забороняла» показ провідних російських телеканалів… Вона просто… не видає ліцензію тим компаніям, які при подачі документів у своїй програмній концепції зазначають ці канали або відмовляються «добровільно» їх звідти викреслити.

Подивіться будь-яке рішення про видачу ліцензії, люб’язно розміщене цим демократичним органом на своєму сайті, починаючи з квітня цього року! І знайдіть бодай в одній програмній концепції якийсь із провідних російських каналів — «Первый» чи «РТР-Планета».

Можна сказати й більше. Нацрада, навпаки, ДОЗВОЛЯЄ трансляцію телевізійних каналів! Проте тільки тих, які вона сама внесла до потрібного списку. У цьому списку — 83 канали з понад 250(!) наявних у наших кабельних мережах (і це не рахуючи загальнонаціональних і регіональних українських телеканалів).

Хто й на яких підставах надав право восьми чиновникам визначати, відповідає канал законодавству України чи ні? Адже це може зробити тільки суд!

Виходить, що припинити мовлення українського телеканалу Нацрада може тільки у разі порушення каналом законодавства, та й то після трьох письмових попереджень і тільки за рішенням суду, а «закрити» в Україні будь-який міжнародний канал — кулуарним рішенням, яке можна й не аргументувати! «Неадаптований» — і все тут, розумій як знаєш… і йди собі з миром.

Європейська конвенція про транскордонне телебачення в нас не діє

Та не все настільки однозначно. Певна логіка у «внесенні» у заповітний список тих чи інших каналів у Нацради все-таки є. Це — територіальна приналежність.

Легко вносять канали з країн ЄС або країн, які ратифікували Конвенцію про транскордонне телебачення.

І в цьому поталанило телеканалу «НТВ-Мир», який довів панові Курусу (з товаришами), що насправді це не міжнародна версія російського каналу «НТВ», а звичайний... шведський телеканал («Шансон-ТВ» родом із Великобританії, а канал «Совершенно секретно» таємно робиться... на Кіпрі).

Хотілося б поцікавитися в Нацради: а чи ратифікувала Україна ту саму конвенцію, якої вона закликає дотримуватися?

Ні, не ратифікувала. Тільки підписала.

А це означає, що Євро­пейська конвенція про транскордонне телебачення на території України НЕ ДІЄ. Чому ж тоді Нацрада вважає за потрібне використовувати законодавчі «новели», базуючись на документах, які не перебувають у правовому полі України?

Давайте тоді вимагати від телеканалів, щоб їхні програми відповідали... законодавству Гондурасу! Або ще краще — Китаю. Ото привілля Нацраді буде: знай, перекладай собі ієрогліфи як хочеш, і нехай канали під твій переклад «адаптуються»...

При цьому Нацраду, яка, за словами пана Куруса, днями та ночами дбає про дотримання каналами вимог нечинної в нас Європейської конвенції, абсолютно не хвилює, чи дотримуються багато інших каналів, внесених до списку «дозволених», українського законодавства?

А цікавився хтось із чиновників — чи була реклама, що виходить на дозволених ними Euronews, Eurosport, Discovery, TV1000, британських RTVI і «Наше кино», шведському «НТВ-Мир» чи російському «РБК-ТВ», оплачена юридичній особі на території України? Зважаючи на все, навряд чи. Проте ж закон вимагає, щоб УСЯ реклама оплачувалася в Україні.

Пан Курус обурюється, мовляв, незрозуміло звідки взята ним сума в 20 млн. дол. «вимивається» за межі України... А от гроші від реклами, які з порушенням законів України до країни взагалі не потрапляють (ні у вигляді доходів рекламних компаній, ні як платежі до бюджету тощо), його зовсім не хвилюють... Адже йдеться про «адаптовані» Нацрадою канали! Тим часом потрібно пам’ятати: вся реклама на російських каналах «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» оплачується офіційно й у повному обсязі (за законом демпінг у цій сфері не допускається!) українським юридичним особам, і з цієї суми сплачуються всі податки, включаючи податок на рекламу. Причому рекламу розміщують не якісь формальні «юридичні особи» (у вигляді ПП), а провідні українські рекламні агентства, які розміщують рекламу на найбільших загальнонаціональних каналах — «Студії «1+1», «Інтері», «Новому каналі», СТБ, ICTV. Список можна продовжувати. Тобто ці рекламні агентства дотримуються і вимог законодавства в галузі реклами.

Заради справедливості слід зазначити, що до «заповітного списку» Нацради усе-таки були чомусь внесені 17 телеканалів із Російської Федерації... Однак як тоді розуміти заклик пана Куруса «Усі по ліцензію!», коли, за його ж словами, ліцензію отримав тільки ОДИН канал (ставши при цьому українським): «MTV-Украина».

Отже, 17 каналам із країни, яка не входить до ЄС і не ратифікувала конвенцію, ліцензія не потрібна, а решті потрібно вишиковуватися в чергу?!

Якщо вони ліцензію не отримували, тоді на яких підставах ці канали потрапили до списку? Де критерії, процедура та перелік документів, необхідних для внесення до заповітного списку Нацради?

Чому канали «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» усі без винятку юристи галузі, які проводили аналіз, визнають відповідними, повторюся, нелегалізованій Конвенції про транскордонне телебачення і, найголовніше, вимогам законів України, зокрема у частині статей, що згадуються паном Курусом? А для Нацради їх ще потрібно й «адаптувати»? Де зрештою визначення поняття «адаптація»?

Інформпростір хочуть узяти під контроль

Тепер коротко про відповідність російських телеканалів «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» вимогам законодавства України, ЄС і тієї самої конвенції.

1. Закон України «Про авторське право і суміжні права». Правовласники телеканалів за договором гарантують наявність усіх необхідних прав для ретрансляції каналу на території України і передали всі обумовлені законом права дистриб’ютору цих телеканалів. Протилежне може довести тільки суд. На сьогоднішній день немає не тільки рішення суду чи позову, а навіть аргументованої претензії з боку Нацради або когось іще. Про позови НТКУ щодо «Євробачення» йтиметься нижче.

2. Закон України «Про захист суспільної моралі». На телеканалах є пропаганда війни, національної та релігійної ворожнечі? Може, їхні програми містять порнографію, насильство, жорстокість і щось, що може завдати шкоди суспільній моралі? Ні, нічого такого канали не містять, а протилежне — знову ж — доводиться в суді. Ані Нацрада як головний борець за суспільну мораль, ані будь-яка інша особа або орган до суду чомусь не зверталися.

3. Закон України «Про телебачення і радіомовлення». Хтось бачив на каналах заклики до силової зміни конституційного ладу України, розв’язання війни, необгрунтований показ насильства? Може, канали не дотримуються вимог об’єктивності поширення інформації та поширюють інформацію, яка могла б заподіяти шкоду фізичному, психічному чи моральному розвитку дитини? Це знову-
таки доводиться в суді.

4. Закон України «Про рекламу». Уже згадувалося вище, що реклама на каналах розміщується та оплачується провідним українським агентствам, які перебувають у правовому полі України та дотримуються її законодавства: демпінгові тарифи не застосовуються, до дер­жавного бюджету сплачуються всі податки. При розміщенні реклами ті самі агентства стежать і відповідають за її зміст, мову, порядок розміщення, обсяги та тривалість рекламних блоків. Особливо пікантний вигляд на «неадаптованих» телеканалах має реклама українською мовою, водночас на «адаптованих» вона чомусь виходить російською, англійською або німецькою.

5. І, нарешті, Європейська конвенція про транскордонне телебачення, яку Україна так і не ратифікувала, проте про неї потрібно сказати. Зміст цих каналів цілком відповідає вимогам конвенції. Крім того, для поширення телеканалів «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» використовується французький супутник Eutelsat W4. Франція є повноправною стороною конвенції, а відповідно до п. 4(b) статті 5 конвенції телеканал підпадає під юрисдикцію сторони у разі, коли він використовує можливості супутника, який належить стороні. Понад те, дані телеканалу вже не перший рік ретранслюються в різноманітних телевізійних мережах на всій території Європейського Союзу, і за весь цей час до них не висувалася жодна претензія стосовно змісту телеканалів, а тим паче, будь-яка вимога щодо його «адаптації».

Ці докази, а також численні запити учасників ринку щодо критеріїв, порядку і документального підтвердження адаптації телеканалів нічого не дали: Нацрада продовжує «викреслювати» канали з програмних концепцій кабельних операторів, у такий спосіб виключаючи провідні канали з мереж і поступово витісняючи їх з українського медіапростору.

Трансляцію телеканалів «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» під тиском Нацради змушені були припинити 67 операторів у всіх регіонах України! Думаєте, це все? Ні... Нацрада, маневруючи, намагається максимально прискорити цей процес. При цьому робиться зарозуміла поступка — «тимчасово дозволяємо…»

Усе це свідчить лише про одне: проблема «адаптації» каналів лежить не в юридичній площині. На обрії — позачергові парламентські та чергові президентські вибори. І комусь дуже хочеться взяти під контроль український інформаційний простір.

Безперечно, інформаційна політика деяких телеканалів далеко не завжди буває вивіреною, оцінки та висловлення найчастіше гострі... При цьому давайте не забувати: відповідно до всіх соціологічних опитувань, більшість українців довіряє саме місцевим новинам. І нашим телеглядачам поки ще(?) є з чого вибирати та які новини дивитися чи слухати. Фактично ліквідуючи провідні сусідські канали, Нацрада порушує базові принципи плюралізму думок, свободи слова та конституційного права громадян України на вільний доступ до інформації.

При цьому абсолютно ігноруються інтереси телеглядачів. Адже «Первый канал. Всемирная сеть» і «РТР-Планета» для наших співвітчизників не тільки і не стільки «новини», а передусім культурологічні, розважальні та соціальні проекти. Частина з яких, між іншим, виробляється разом із місцевими продакшн-студіями в Україні. А Нацраді замість того, щоб боротися з чужим продуктом, непогано перейнятися б виробництвом національного, конкурентоспроможного. І більше уваги приділити розвитку державного телебачення. Зокрема й якості міжнародного мовлення.

Чому дотепер рейтинг Першого національного каналу (при найбільшому в Україні ефірному покритті і 100-відсотковій присутності в телевізійних мережах!) нижчий за поширювані тільки кабельним способом іноземні канали?

Чому він піднімається «вище плінтуса» тільки під час чемпіонату з футболу чи «Євробачення»?

«Адаптація» — як метод інформаційної стерилізації

До речі, про «Євробачення». Пан Курус заявляє: конкурс транслювався на каналі «РТР-Планета» легально, але, на лихо, дистриб’ютор цієї програми виявився неспроможним «його адаптувати», що призвело до порушення провайдерами програмної послуги законодавства та завдало збитків Національній телекомпанії.

На жаль, не зазначається, яким чином слід «адаптувати» пісенний конкурс «Євробачення» і як би подивився на таку адаптацію Європейський мовленнєвий союз.

Утім, непевність вимог з «адаптації» уже стала візитною карткою Нацради.

Щоправда, «чомусь» Нацрада забуває про історію, пов’язану з «Євробаченням-2007», жирну крапку в якій 21 жовтня цього року поставив Вищий господарський суд України.

Якщо пам’ятаєте, фінал і півфінал пісенного конкурсу 2007 року транслювався на «Первом канале. Всемирная сеть». І комусь там не сподобалися коментарі... Результатом став позов дистриб’ютору телеканалу з боку Національної компанії України — на 460 тисяч гривень. НТКУ вирішила, що тільки вона має право радувати українського глядача «Євробаченням».

Однак при цьому жоден із десяти(!) юристів юридичного департаменту НТКУ не спромігся заглянути в правила пісенного конкурсу «Євробачення». А там чорним по білому написано: не тільки всім мовцям-учасникам Європейського мовленнєвого союзу (якими є і НТКУ і «Перший канал») надається ексклюзивне право на мовлення півфіналу та фіналу, таке саме право надається ще і головним міжнародним телеканалам, 100 відсотками яких володіють ці мовці-учасники (яким повною мірою є «Первый канал. Всемирная сеть». Лютневе рішення Господарського суду на користь дистриб’ютора не остудило запалу метрів юриспруденції, не зупинила їх і липнева постанова Київського апеляційного господарського суду, яка підтвердила рішення суду першої інстанції. Певне, щиро вірячи у свою справедливу справу, НТКУ подала касаційну скаргу у Вищий господарський суд України. Останній знову популярно пояснив: ні законодав­ство, ні священні права «Першого національного» порушені не були!

Начебто на цьому можна було й заспокоїтися. Однак бунтівний дух НТКУ так просто не здолати! Тепер каталізатором стала та сама Нацрада, яка 10 червня люб’язно поінформувала НТКУ про те, що цього разу її права грубо поправ телеканал «РТР-Планета», який «прямо транслював» пісенний конкурс «Євробачення-2008» і який (увага!) «не має іноземної версії свого ефіру для трансляції на території України»! До цього листа Нацрада додала список із понад 500 (п’ятисот!) кабельних операторів, у ліцензії яких був прописаний цей телеканал. Для зручності Нацрада навіть додала СD-диск, на який цей список теж записали.

І юристи НТКУ, вихопивши шаблю, знову ринули в бій. Нікого не засмутив той факт, що «РТР-Планета» справді не має, та й не може мати «іноземної версії», оскільки сама є 100-відсотковою міжнародною версією(!) каналу «Россия», який на біду теж виявився членом Європейського мовленнєвого союзу.

Не зупинило НТКУ ні вже ухвалене рішення першої ін­станції щодо абсолютно аналогічної справи 2007 року, ні офіційний лист директора департаменту юридичних і державних справ Європейського мовленнєвого союзу, в якому начальникові юридичного департаменту НТКУ пояснили, що телеканал «РТР-Планета» цілком законно транслював фінал і півфінал конкурсу, і жодних претензій ЄМС ні до каналу «РТР-Планета», ні до каналу «Россия» не має і мати не може. Усе було за правилами й у відповідності з усіма європейськими законами!

Миші плакали, кололися, але продовжували їсти кактус...

У результаті НТКУ вибрало з усього списку Нацради 24 великих оператори, кожному з яких спрямувала претензії на різні суми десь так близько тисячі гривень, причому був застосований індивідуальний підхід, і суми заявленого збитку з незрозумілих причин різнилися. Чому кабельний оператор із Одеси завдав шкоди «Першому національному» більше, ніж такий самий зі Львова, так і залишилося загадкою.

Далі — більше: із 24 «обраних» вибрали сім «показових» (заради справедливості слід відзначити — із усієї території України — Одеса, Ужгород, Кривий Ріг, Харків, Львів), на яких подали позови в господарські суди. При цьому юристи, які за родом діяльності займаються правами інтелектуальної власності, так і не дочитали в законодавстві положення про те, що при подачі позову щодо прав інтелектуальної власності держмито в розмірі 1% від суми позову не сплачується, у результаті чого НТКУ «влетіла» у середньому на 5 тис. грн. на кожному позові. І це не рахуючи інших витрат, зокрема добових на відрядження.

Доходило до смішного. Юристи НТКУ в ході судових засідань подавали листа Європейського мовленнєвого союзу, який підтверджував, що НТКУ є учасником-мовцем даної організації, датованого... 2005 роком! А на резонне запитання суду, чому ж немає листа, що підтверджував би членство НТКУ в 2008 році, її представники відповідали, що для його отримння потрібно надіслати запит в ЄМС, на який у НТКУ немає грошей!..

Результат не забарився: п’ять судів першої інстанції (Одеса, Львів, Кривий Ріг і Ужгород) ухвалили рішення на користь кабельних операторів і підтвердили правомочність ретрансляції каналом «РТР-Планета» конкурсу «Євробачення-2008».

Знаючи стратегію НТКУ йти до кінця, у подачі апеляцій можна не сумніватися.

От вам і «суспільне телебачення»!

Замість того щоб створювати цікавий конкурентоспроможний продукт, марно витрачаються державні кошти. Адже команду «зверху» потрібно виконувати! А хто це колись у нас рахував гроші платників податків?!

Що ж далі?

Уявляєте собі в майбутньому багатотисячні або мільйонні позови у відповідь від операторів до НТКУ за моральну шкоду унаслідок необгрунтованих позовів?

Уявіть тепер, що вони задоволені.

Ділитимемо «олівець» чи будинок на Хрещатику?

Резюмуючи вищесказане і не з чуток знаючи ситуацію на телевізійному ринку, зокрема з українськими ефірними телеканалами, напрошується лише один висновок: «адаптації» — це привід для інформаційної стерилізації українського народу.