Історія цієї виставки пов’язана з мандрами художниці 2005 року давніми духовними центрами Японії. Ольга Петрова відкрила для себе країну надзвичайних фантазій... Нара, Кіото, Осака, фортеці самураїв, старе каміння в похованнях архаїчної Японії. А ще священні бамбукові гаї, рисові поля... І, звісно ж, храмові комплекси з їхніми символічними садами та водоймами. Здається, наймудріші й найласкавіші боги Японії тут зустрічають мандрівників.
Багатовікова історія Японії лише за один місяць перебування художниці в цій країні перетворилася з книжкової інформації на конкретні художні образи... Так народжувалася експозиція «Сестра самурая», а також текст «Японія. Щоденник туриста в рожевих окулярах». Сама Ольга з цього приводу навіть іронізує: повсякденність нині погано римується з романтичною захопленістю... «Хай я для декого залишуся лише туристом у рожевих окулярах. Та я справді приїхала побачити країну з дитячих снів. І, уявіть, зуміла її знайти». Енергію сучасної Японії та потужність її культурної минувшини Ольга Петрова втілила в колористичній потужності своїх полотен. Виставка і сюжетна, і фігуративна. «Рисове поле», «Бамбуковий ліс», «Стара сакура» — це образи-архетипи. Вони так само успадковувані й вічні, як в Україні образи калини, хліба, рушника. Про велику культуру свят народу Японії — полотна «Койнорбі — свято хлопчиків» і «Свято вогню». Особливе місце в експозиції займає образ самурая. Петрову, до речі, приймали в сім’ї потомственого самурая, який визнав нашу художницю сестрою.
Автор чудово розуміє, що вона все-таки «інша» в цьому просторі, інша в контексті традицій Японії. Однак при всьому цьому є якісь усесвітні мости між нашими культурами й відчуттями, мости, завдяки яким ми можемо чути, бачити й відчувати одне одного.