В Ізраїлі пройшли Дні культури України — перші в історії українсько-ізраїльських відносин.
Весна в Галілеї — запашна й таємнича. В її особливій тиші, просякнутій свіжим подихом Галілейського озера, законсервовано час, дорогоцінний для кожного християнина, — час, коли по цій землі ходив Він. Контрасти природних барв ніби матеріалізуються з Євангелій. Саме так ти й уявляв собі ці ландшафти. Яскрава зелень — і пожовкла трава, випалена сонцем. Вкрита такою травою Гора Блаженств — місце Нагірної проповіді — здіймається серед зелених пагорбів. Кана, розташована неподалік Тверії (за часів Христа тут був палац Ірода Антипи), де було здійснено перше диво — перетворення води на вино, — так і залишилася невеличким поселенням. І Фавор усе так само вирізняється на блакитному обрії ідеальною напівсферичною формою. І всюди — відчуття вічності, але відчуття парадоксальне: вічність тут не здається застиглою, вона тут — жива, із чітко чутним серцебиттям. Інший парадокс породила вже історія: Галілея, земля Ісуса, Галілея з її Назаретом і Віфлеємом, сьогодні заселена переважно арабами.
Ізраїль узагалі країна парадоксів. Невеличка держава на південному заході Азії, сухопутні кордони котрої часто змінювалися від часу проголошення незалежності (14 травня 1948 р.), і досі вважаються не визнаними на міжнародному рівні. Держава, створена репатріантами. Населення — 7 млн. 150 тис. (на час утворення Ізраїлю воно становило всього 806 тис.). Євреїв — 76%. Арабів (мусульманського та християнського віросповідання) — 20%. Земля, котра не має визнаних кордонів і живе в стані перманентної війни, мусить викликати занепокоєння, вкрай неприємне в повсякденному житті. Але в мільйонів репатріантів ця земля не викликає ніяких інших почуттів, окрім гордості. А країни розсіювання, де починалися їхні життя, назавжди залишаються в пам’яті. Ми, громадяни однієї з таких країн — України, — змогли переконатися в цьому особисто.
Українська делегація прибула під час святкування Дня незалежності — єдиного нерелігійного свята в році. Урочистості почалися напередодні ввечері (в Ізраїлі відлік нового дня починають від першої зірки, що з’явилася в небі наприкінці попереднього дня). На вулицях — сила-силенна національних прапорів. Їх вивішують у вікнах і на балконах: ізраїльтяни сприймають День незалежності як своє особисте свято. Палестинці приготували до цього дня свій подарунок: 24 квітня представники воєнізованого крила Хамасу обстріляли південні міста Ізраїлю. А 25-го в м. Натанья, що за півгодини їзди від Тель-Авіва, відбувся перший концерт «З України з любов’ю».
…Дипломатичні відносини між Україною та Ізраїлем установлено 26 грудня 1991 р. Гуманітарне співробітництво розвивається від року до року. Але Дні культури України вперше відбулися тільки нині. Як виявилося, тут їх чекали довго і з нетерпінням. Український десант на Землю обітовану складався з двох делегацій — офіційної та творчої. До першої ввійшли заступник міністра культури та туризму Тимофій Кохан, депутат Верховної Ради Борис Дейч, художній керівник Національного театру української драми ім.І.Франка Богдан Ступка і художній керівник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки Михайло Резнікович. Власне культуру представляли фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина», вокальний квартет «Гетьман», скрипаль-віртуоз Олег Кульчицький, співачки Наталя Бучинська, Марина Одольська, Ольга Крюкова, Оксамита, актор театру та кіно Володимир Талашко і група
«Х-Президенти». Організовано Дні культури Міністерством культури та туризму України, за підтримки міністерства туризму та міністерства науки, культури та спорту Ізраїлю й активного сприяння зовнішньополітичних відомств обох країн.
Концерт у Натаньї нагадав нам, що ми прибули у воюючу країну. Міська влада весь день побоювалася терактів. Місце проведення концерту години за дві до початку було оточено озброєною охороною в радіусі цілого кварталу. Але наступного дня місцеве радіо повідомило, що на концерт «З України з любов’ю» зібралося близько 12 тис. глядачів. Те, як ізраїльтяни приймали наших артистів, не можна було спостерігати без сліз. І в Натаньї, і в Бат-Ямі, і в Нацрат-Ілліті (Верхньому Назареті) зал одразу підхоплював українські пісні, що стали естрадною класикою (коли єврейський дідусь співає «Червону руту» чи «Два кольори», це, як у нас кажуть, чогось та коштує). «Смуглянку» на прохання Володимира Талашка публіка виконувала самостійно. Вдячними вигуками вибухнула аудиторія, як тільки ансамбль «Калина» завів хорову «Шалом алейхем», а Ольга Крюкова — народну «Хава нагіла». Радісно зустрічали й «Х-Президентів» — гурт досить часто виступає в Ізраїлі. Пісні, не знайомі тутешнім глядачам, теж не залишилися без звукового супроводу — їм дружно плескали в такт. А під час фінального виходу артистів зал довго аплодував стоячи.
До речі, про артистів. Українські зірки й усі, хто зараховує себе до них, Дні культури України будь-де ігнорують: такі заходи фінансує Мінкульт, і грошей на зіркові гонорари не вистачає. А без грошей рекламувати матінку Вітчизну за кордоном не бажають. Хоча мати Вітчизна в цьому разі надає «зiркам» можливість безплатно прорекламувати себе, ненаглядних. Це ж яка благодать: розкрутився в чужій країні за рахунок рідної держави — і катайся потім по цій країні з комерційними концертами. Без розкрутки їхати небезпечно — наших «зiрок» тут знати не знають (це вам не Богдан Сильвестрович Ступка, котрого й у Назареті, і в Тель-Авіві перехожі на вулицях зупиняли). Трударі російської естради пасуться тут постійно (після нашого від’їзду, приміром, в ізраїльських містах одразу з’явилися афіші концертів «З Росії з любов’ю»). А сучасної української музики тут дуже бракує. Про це, між іншим, казали на зустрічі з нашою офіційною делегацією представники єврейського активу вихідців з України, до якого входять діячі культури, науки, журналісти та письменники. Ось так прямо і сказали: увімкнеш, мовляв, радіо — а там самі російські пісні. А коли ж, мовляв, наші зазвучать? Активісти, щоправда, самі без діла не сидять. Наприклад, Ігор Барах, автор тексту знаменитої пісні Ігоря Поклада «Коханий», разом із композитором Алексом Ческісом (народився в Житомирі) записали недавно диск українських пісень «Подаруй».
Сьогодні в Ізраїлі живуть близько 500 тис. репатріантів з України. Серед них 35 тис. етнічних українців — членів змішаних родин. Українським туристам практично в будь-якому ізраїльському місті можна без побоювання пересуватися поодинці: наших колишніх там так багато, що заблукати не дадуть. У розмову вступають, спілкуються наші колишні охоче, накриваючи теплою хвилею приязні та легкої ностальгії за залишеною країною. Живеться їм тут начебто й добре — але настільки, наскільки може бути добре у воюючій країні. «Дуже страшно?» — цікавлюся в однієї жінки з єврейсько-українського активу. «Хіба це можна передати словами? Ми тільки-но переїхали з України, оселилися в Єрусалимі — й одразу потрапили під обстріл. Один-єдиний обстріл повністю змінює твоє світосприйняття. Ось ти вчора сварив дитину, бо вона розбила вазу. А сьогодні — обстріл, ти притискаєш дитину до грудей і молишся: «Господи, нехай він розіб’є всі вази і все, що є в оселі, тільки б залишитися живими». Але вони все одно продовжують пишатися своєю неспокійною історичною батьківщиною (будь-які спроби покритикувати щось ізраїльське наражаються на чітку аргументовану відсіч), дуже енергійно трудяться, а дехто намагається облаштувати тут частинку покинутої країни. Євреї — вихідці з України створили Товариство єврейсько-українських зв’язків, Об’єднання українців в Ізраїлі, Асоціацію українських студій, до якої входять близько 300 учених, які займаються українською тематикою (проводять семінари українською мовою — наприклад, Шевченківські читання).
Зацікавленість ізраїльської сторони в розвитку співробітництва з Україною особливо помітна на прикладі зустрічей, проведених із нашою офіційною делегацією. Її представники зустрілися з віце-прем’єр-міністром, міністром стратегічного планування Ізраїлю Авігдором Ліберманом, із міністром туризму Іцхаком Ароновичем і міністром науки, культури та спорту Ралебом Маджаделе. Були зустріч у кнесеті, де обговорювали питання активного діалогу між Україною та Ізраїлем на парламентському рівні і необхідність подальшого розвитку двосторонніх контактів у культурно-гуманітарній і туристичній сферах. З мерами міст, де проходили концерти наших артистів, домовилися про встановлення побратимських відносин із українськими містами (а з мером Нацрат-Ілліта обговорили подальший розвиток відносин із містом-побратимом Чернівцями).
Тут справді все особливе. Як весна в Галілеї, як вогонь біля Гробу Господнього, що не обпікає долоні, як безліч біло-блакитних прапорів на фасадах житлових будинків (природне освідчення своїй неспокійній батьківщині), як радість при зустрічі з тобою тільки тому, що ти приїхав із країни, де багато хто з тутешніх провів частину свого життя, як вічний Єрусалим, де третю за значимістю мусульманську святиню, мечеть Аль-Акс, підпирає головна святиня іудейська — Стіна Плачу, за два кроки від якої — Голгофа й Оливова гора, звідки вознісся християнський Месія.