Музикант і саунд-продюсер Євген Філатов - одна з ключових постатей сучасної української музики. Впродовж кількох останніх років він продюсує записи Джамали, Івана Дорна, гуртів ONUKA, Brunettes Shoot Blondes, SunSay та інших. У 2007-му Євген започаткував власний електро-поп проект The Maneken, який відразу здобув резонанс. Відеокліпи музиканта освоїлись у телепросторі низки європейських країн, а платівки успішно продавалися навіть у Японії.
З часом The Maneken із сольного проекту успішно трансформувався у повноцінний музичний колектив. Днями група презентувала свій четвертий альбом під назвою Sale.
В ексклюзивному інтерв'ю DT.UA Євген Філатов розповів про особливості нової платівки, поділився своїм баченням розвитку української музики, а також пояснив, чому безкорисливо допомагає молодим виконавцям.
- Євгене, днями вийшов ваш третій міньйон, який врешті сформував повноформатну платівку Sale. В альбомі є спільні композиції з Гайтаною, Софі Віллі, Натою Жижченко та іншими виконавцями. Чому вирішили піти на такі музичні колаборації?
- Намагаюся не обмежувати себе якимись рамками. Особливо - у творчості. Завдяки колективній праці моя музика стає різноманітнішою, багатшою. Тому не боюся експериментувати й запрошувати інших музикантів. Завжди хотів прикрасити творчість The Maneken розмаїтим вокалом. Мені дуже подобається, як співають усі запрошені виконавці. Своєю унікальною манерою співу вони додають неповторності кожній композиції. Таке рішення, звісно, значно ускладнює гастрольну діяльність. Зібрати всіх, хто взяв участь у записі альбому, і вирушити в тур - важкувато. Однак передусім я думаю про музику. Це для мене надважливе.
- Схоже, проект The Maneken уже вийшов за рамки звичайного колективу. Постійно з'являються нові обличчя, змінюється музична складова...
- Згоден. The Maneken не є сталим колективом. Це своєрідна музична платформа, що здатна трансформуватися. Зрештою, концепція проекту закладена у його назві: музика - це одяг, а я - манекен. Можу одягати шорти, плавки або ж вечірній костюм. Мій перший альбом First Look тяжіє до фанку і джазу. Другий - Soulmate Sublime - ближчий до інді-року. Третя платівка - Portrait - суміш перших двох робіт. У новому альбомі, який я розділив на три міні-платівки, ви можете почути диско, фанк, рок, інді, електроніку... Одне слово, Sale увібрав увесь музичний досвід, здобутий мною впродовж моєї дискографії.
До речі, над першими альбомами я працював абсолютно самостійно. Йдеться не тільки про створення музики, а й про оформлення обкладинок та афіш, створення логотипів, розробку фірмового стилю тощо. Мені здається, що зараз я доволі чітко можу побачити потенціал і талант в інших виконавцях. А тому взаємодія з музикантами дає мені неабияке задоволення.
- Чи можна очікувати, що український тур із новою програмою таки відбудеться?
- Дуже на це сподіваюся. Наразі відбувся тільки київський концерт. Ми презентували нову програму в повному обсязі - з усіма музикантами, які брали участь у запису платівки. На жаль, тільки в Києві можемо показати всі козирі. Грубо кажучи, я беру половину своєї студії і ставлю її на сцені. Це важкі й давні інструменти, які потребують надзвичайно дбайливого ставлення. Зате слухач отримує можливість почути композиції в такому вигляді, як вони записувалися. Звісно, на концертах в інших містах ми муситимемо трохи зменшити об'єм концертної програми.
- Артист на сцені і саунд-продюсер - абсолютно різні амплуа. Яке вам ближче?
- Це справді цілком різні енергії. Студія вимагає посидючості. Цілими днями ти слухаєш одне й те ж. Підчищаєш, вносиш правки, додаєш щось нове, змінюєш, видаляєш, починаєш усе спочатку... Попри те, що я веду доволі активний спосіб життя, почуваюся у студії впевнено й комфортно. Це приносить мені задоволення. Інакше не займався б цим упродовж п'ятнадцяти років. Студійна робота - постійна самоосвіта. Будь-які експерименти породжують нові знання, додають досвіду і впевненості. Що стосується виступу на сцені, то це миттєвий обмін енергією. Музикант має бути з аудиторією на одній хвилі, має впіймати її імпульс. Лише тоді публіка відзеркалюватиме його енергію. І коли це стається - коли відбувається цей незбагненний магічний контакт, - артист відчуває особливе задоволення, якого ніколи не вдасться досягти у студії.
Свого часу на концертах я мало приділяв уваги публіці, бо був зайнятий інструментами. Пізніше вирішив делегувати інструментальну складову запрошеним музикантам. Це розв'язало мені руки. Тепер я можу сконцентруватися на вокалі й аудиторії, бути відкритішим, відвертішим. Музика як була хорошою, так і залишилась. А ось концерти стали набагато кращими. Це головне завдання фронтмена - налагодити зв'язок із тими, хто прийшов на концерт, забезпечити їм задоволення від перебування в залі.
Насправді я дуже серйозно ставлюся до своєї професійної діяльності - як продюсерської, так і сценічної. Намагаюся зберігати баланс між ними. Ці сфери хоча й істотно різняться, та все ж мають чимало точок дотику.
- Про вашу співпрацю з Джамалою і групою ONUKA сказано багато. Знаю, що нині продюсуєте молодий колектив The Elephants із міста Суми. Бачив, як ви переживали за цих хлопців на фестивалі "Захід", що проходив улітку поблизу Львова. Здається, це був один із перших їхніх виступів...
- Слухайте, їм лише по 18 недавно виповнилося! Хлопці вперше приїхали на величезний рок-фестиваль, - я тільки роти встигав їм закривати (сміється. - Авт.). Самі розумієте важливість першого враження від артиста. Звісно, я хвилювався, чи вдасться хлопцям виконати програму, яку ми репетирували у студії. Не знав, як їх сприйматиме публіка. Чомусь саме молодим музикантам часто не щастить - рвуться струни, ламається техніка, зникає звук... Із цим важко боротися. З іншого боку -це колосальний досвід, який однозначно варто пережити. Якщо під час виступу щось іде шкереберть, артист може зійти зі сцени. А може й знайти вихід - зіграти на одній струні, проте доспівати свою пісню. Дуже ціную музикантів, які обирають другий варіант. The Elephants - саме з таких. Вони вчаться і, що найголовніше, хочуть учитися. Часто їм підказую, що варто зробити, а чого - ні. Відтак їм не потрібно наступати на ті граблі, які свого часу шкодили мені.
- Тобто у співпраці із The Elephants ви відповідаєте не лише за музику…
- Так, це мій перший продюсерський проект. Дуже трепетно до нього ставлюся: беру участь у режисурі кліпів (до речі, недавно хлопці презентували дебютне відео на пісню Friend), обираю логотип, розробляю обкладинку альбому. Тобто я не тільки відповідаю за саунд, звучання, а й загалом продумую концепцію колективу.
Віднедавна у The Elephants з'явилася адміністративна частина менеджменту. Незалежний лейбл Vidlik, який ми створили з моєю дружиною Натою Жижченко, потроху міцнішає. Хотілося б у майбутньому "підписувати" артистів, знімати їм кліпи, організовувати концерти. Поки що рано говорити, чи це до чогось приведе, але нам подобається цим займатися. The Elephants - наш перший досвід такої співпраці.
- Як ви знайшли цих скромних юнаків із Сум?
- Хлопці записали кілька пісень під гітару, виклали їх у соціальних мережах і почали слати листи всім, кому тільки можна. Їх помітила наша стиліст Леся Патока. Запропонувала послухати. Не можу сказати, що це моя музика, але спів Діми (Дмитро Циганенко, вокаліст гурту The Elephants. - Авт.) мене зачарував. Неповторна легкість, наївність у голосі… Я попросив хлопців приїхати до мене в студію. Хотів переконатися, чи справді вони записували ці пісні на айфон. Виявилося, так і було. Торік ми почали співпрацювати, а вже зовсім скоро вийде їхній дебютний альбом. Також готуємося до першого сольного концерту.
Направду, The Elephants - це звичайні хлопці з вулиці, яким пощастило. Вони мають змогу працювати у студії, в якій записував новий альбом "Океан Ельзи". Святослав Вакарчук згадує про них в інтерв'ю, тисне їм руку і слухає їхню музику. Про таке молоді музиканти можуть лише мріяти. У популяризації творчості цього колективу немає комерційного інтересу, якихось продуманих маркетингових ходів, бізнесових схем. Інтуїція підказує мені, що це чиста, світла музика, яку потрібно донести до ширшого кола слухачів. Попри те, що я відповідаю за репертуар, у жодному разі не нав'язую хлопцям своїх музичних зацікавлень. Намагаюся залишати пісні у такому вигляді, в якому вони їх пишуть. Композиції потребують тільки аранжувань, щоб альбом не здавався одноманітним.
- На початку своєї продюсерської кар'єри ви співпрацювали з багатьма "форматними" поп-зірками: Світланою Лободою, Ані Лорак, Наталією Могилевською, іншими. Зі стартом проекту The Maneken ви "перемкнулися" на роботу з альтернативними артистами. Чому?
- Власне, The Maneken з'явився як альтернатива тій діяльності, якою я займався впродовж 2004-2008 рр. Одного разу захотілося писати музику, яка мені подобається. Тому й перестав займатися потоковими аранжуваннями. Певний час писав альбоми тільки собі і Джамалі. Останніми роками в мене значно побільшало пропозицій. Зверталися не лише сформовані музиканти, а й зовсім молоді виконавці, які несли останні гроші, аби записати пісню. Інколи знаходжу можливості допомогти безкоштовно. Мені здається, таким чином я інвестую в музичну перспективу нашої країни. Дуже хочу, щоб нова українська музика не була даниною західним тенденціям чи нескінченними спробами, а стала прецедентом у світовому контексті. Аби стати помітним явищем - новим, свіжим, - потрібно якомога більше музикантів у різноманітних жанрах. Тоді з'явиться зацікавлення нашою музичною сферою, а фестивалі зможуть укладати повноцінні лайн-апи з українських виконавців. За це я борюся.
- У 2008-му, коли ви створили The Maneken, українська публіка не була готова сприймати англомовну музику. Тепер ситуація трохи змінилася…
- Скажу більше: істотно змінилася. Чимало молодих колективів співають англійською, щоб їхню музику почули за межами нашої держави. Радіостанції дедалі частіше ставлять в ефір англомовні композиції.
Свій перший альбом я видав у Франції й навіть гадки не мав, що колись ця музика буде затребувана у наших просторах. Помилявся. Ми з моєю командою все робимо для того, щоб не скотитися до кон'юнктурності чи так званої "форматності". Можливо, це звучить трохи самовпевнено, але я ніколи не зраджував свою творчу альтернативність. Продовжую створювати музику, не замислюючись над тим, чи буде вона зрозуміла широким масам.
- Не втомлюєтеся весь цей час бити в одну точку, можливо й не надто перспективну в контексті наших реалій?
- Якби не бачив перспектив - займався б чимось іншим. Не можу похвалитися докладно розписаним гастрольним графіком, зате маю змогу зосереджуватися на студійній роботі. Все, чим я займаюся, так чи інакше пов'язане з музикою. А це не може не приносити задоволення.
Довідка DT.UA
Євген Філатов - український музикант, композитор, аранжувальник, продюсер. Соліст гурту The Maneken, композитор і саундпродюсер гурту ONUKA. Народився 1983 р. в Донецьку в музичній родині. Батько закінчив консерваторію за класом ударних інструментів. Мати працювала викладачем у музичному училищі. П'ятирічним Євген навчився грати на барабанах, згодом - на інших інструментах. До 17 років грав на гітарі, бас-гітарі, клавішних, ударних, а також крутив платівки на DJ-мікшері, хоча академічної музичної освіти не мав. У 2002 р. переїхав до Києва, де почав працювати у студії аранжувальником і саундпродюсером. У 2008 р. випустив свій дебютний альбом First Look. Кожну з композицій альбому написав і записав самостійно, послідовно виконавши всі музичні партії. У січні 2009 р. Євген Філатов відкрив власну продакшн-студію Major Music Box, яка почала працювати з провідними українськими виконавцями та гуртами, комерційними брендами і телеканалами. Як саундпродюсер співпрацює зі співачкою Джамалою від її дебютного альбому For Every Heart (2011). Також працював над англомовними піснями її другого альбому All or Nothing (2013) та міні-альбомом Thank You (2014). Євген Філатов був аранжувальником одразу трьох пісень із шести, які потрапили до фіналу українського відбору на Євробачення-2016 (Джамала "1944", SunSay "Love Manifest", Brunettes Shoot Blondes "Every Monday").