UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЯВЛЕННЯ МУЗИКИ

Йогану Себастьяну Баху приписують слова про надзвичайну простоту і легкість гри на клавірі. «Потр...

Автор: Юрій Чекан

Йогану Себастьяну Баху приписують слова про надзвичайну простоту і легкість гри на клавірі. «Потрібно лише вчасно і потрібними пальцями натискати потрібні клавіші», — нібито відповів великий музикант одному сановному вельможі. Змінилися часи, камерно-витончені, негучні клавікорд і клавесин поступилися місцем демократичнішому й гучноголосому роялю, а піаністи, яких безліч і які буквально сприйняли бахівський жарт, вчасно натискають потрібними пальцями потрібні клавіші — дедалі швидше й інтенсивніше. Часто за майстерністю — зовнішньою бравурністю і гідною всілякого подиву швидкістю звучання — криється значеннєва порожнеча. Відсутність щирого почуття. Дефіцит мистецтва. Тим цінніші хай і поодинокі в поточному концертному житті, але справжні явлення високої Музики. Таким став недавній клавірабенд московського піаніста Михайла Аркадьєва в рамках абонемента «Мистецтво фортепіанної гри» у Колонному залі Національної філармонії.

Михайло Аркадьєв — унікальна особистість. У сфері академічної музики, де домінує вузька спеціалізація, він — гідне всілякого замилування втілення універсалізму. Широким слухацьким колам найбільше відома його концертмейстерська діяльність: ось уже восьмий рік Аркадьєв — постійний музичний партнер Дмитра Хворостовського. Виступи з Хворостовським у найбільших залах Західної Європи та США, запис кількох компакт-дисків, що мали шалений успіх у меломанів, створили Михайлу Аркадьєву справжній авторитет у музичному світі.

Однак сказане — лише одна іпостась Аркадьєва-музиканта. Вчені-музикознавці знають його солідну монографію «Часові структури новоєвропейської музики» (Аркадьєв — доктор мистецтвознавства, професор Російської академії музики, член Міжнародного товариства вивчення часу; він викладає в Московському університеті курс із майже езотеричною назвою «феноменологія музики»). Твори Аркадьєва-композитора звучать на фестивалях сучасної музики в Росії і за кордоном, а сам він із 1989 року — директор фестивалю «Russiche Abende» у Німеччині. Нарешті, Михайло Аркадьєв — диригент, який виступає з різними колективами — від Симфонічного оркестру Бразилії до Красноярського та Волгоградського симфонічних оркестрів (до речі, торік М.Аркадьєв став головним диригентом і музичним керівником Волгоградської опери)...

Після блискучого виступу перед киянами наприкінці минулого сезону (бахівські концерти, виконані тоді, стали справжньою окрасою філармонійних програм), Аркадьєв — бажаний гість у Києві. А програма, яку піаніст запропонував цього разу (російська фортепіанна музика), підвищила і без того високий інтерес слухачів до аркадьєвського клавірабенду.

Отже, Чайковський — Мусоргський — Стравінський. Відомі усім зі шкільних часів «Пори року», хрестоматійні «Картинки з виставки» і фрагменти оригінальної транскрипції «Петрушки». Яким різним і водночас яким цільним став М.Аркадьєв у цій програмі! Дивовижна кантилена, «співаюча» фактура, найтонші градації динаміки, вишукана педалізація — і водночас дуже точна стильова диференціація. Чайковський (із «Пір року» було виконано шість номерів — усі «зимові» і по одному з інших «сезонів»; принцип компонування циклу базувався на контрасті сусідніх п’єс) традиційно інтерпретувався як романтичний композитор: з опорою на міську романсову культуру — головне «живильне середовище» авторського стилю. Мусоргський (його «Картинки з виставки» склали друге відділення концерту) — також композитор-романтик, але зовсім інший, який орієнтується на сюжетно-літературну програмність, на фольклорні джерела селянського походження. Звідси — кантиленність не романсового, а пісенного типу (як це робить Аркадьєв — незбагненно; описати цього не можна — це треба чути), звідси — домінування колористичного начала. Фрагменти з «Петрушки» Стравінського відкрили ще одну грань Аркадьєва-піаніста, також пов’язану з романтичною традицією, — віртуозну концертність…

…Наступний вечір у філармонії знову продемонстрував універсалізм Михайла Аркадьєва — в ансамблі з Київським камерним оркестром Романа Кофмана піаніст перенісся зі століття ХІХ у століття ХХ. Але це — тема для окремої розмови.