Від дитячих віршів, написаних літнім священиком, якось мимоволі чекаєш праведності, якщо не суворості. Все-таки вік і сан. Але з перших рядків Твардовського розумієш, що все зовсім-зовсім не так. Він не повчає і не проповідує — максимум, стримано щось порадить.
Твардовський пише просту, людяну й невимовно ніжну поезію про любов — до зеленої трави під ногами і до всього живого довкола. Він говорить про літній дощ і осіннє листя, про холодний струмок і ягоди на узліссі. Він говорить і про Бога — але зовсім не так, як звикли українські читачі: «Ти, що створюєш чорниці, кролика з морквою, літо з хрущами»... Досвід літньої людини концентрується в коротких, печальних і веселих, але незмінно світлих замальовках повсякденності, у вмінні цінувати будь-яку мить і будь-яке відчуття.
Назвати вірші, зібрані в «Гербарії», дитячими в чистому вигляді, власне, неможливо. Далеко не всі смислові відтінки будуть доступні дитині — навряд чи малюк зрозуміє, чому саме «нервує земля», коли на ній збирають квітучу материнку... Але водночас проста мова і яскраві образи роблять поезію цілком прийнятною для будь-якого віку.
Надзвичайно вдалим є оформлення книжки. Талановито зведені в одному макеті дитячі малюнки та сторінки старовинних ботанічних довідників творять видимий шматок світу Твардовського. Світу, де мудрість і латинська мова лягають на один аркуш із дитячими малюнками, зібраними з українських і польських дитячих художніх гуртків. Стримана, у медових тонах колористична гама дуже до вподоби юним читачам, і це зримо заперечує гасло прихильників художнього несмаку — «Дітям треба, щоб дуже яскраво!». Прикро, що саме яскраві «кислотні» барви стали нині стандартом для деяких дитячих видавництв.
До речі, назва «Гербарій» цілком виправдана. Вірші про кілька десятків рослин, у супроводі енциклопедичних та дитячих ілюстрацій, зможуть розширити ботанічні знання багатьох дітей, а можливо, й декотрих батьків. У будь-якому разі книжка Твардовського належить до видань, які хочеться бачити на власній книжковій полиці впродовж багатьох років.