У столиці вже опустив завісу традиційний щорічний Міжнародний фестиваль «Київські літні музичні вечори». Жанрове розмаїття акції вражає: академічна й популярна музика, джаз і фольклор, театр і авторська пісня. Цього року вперше в рамках фестивалю проходили відкриті іспити випускників Київського музичного училища імені Глієра. На літній естраді виступав і знаменитий Оренбурзький хор. Про прагнення форуму до «універсальності» «ДТ» розповів його гендиректор Юрій ЗІЛЬБЕРМАН.
Літні музичні вечори |
Приблизно з 2000 року в програмах літнього фестивалю з’явилися так звані обмінні концерти. Адже головною нашою справою все-таки залишається конкурс Володимира Горовіца, тому нелегке завдання забезпечити лауреатів конкурсу виступами, бажано в різних країнах, змушувала шукати способи забезпечення таких концертів. От і придумали: ми підписуємо договір із директором того чи іншого музичного конкурсу (спочатку це була тільки Польща, конкурс Артура Рубінштейна, потім тбіліський, данський, норвезький, італійський конкурси) про обмін лауреатами. Потім переможців цих конкурсів запрошують до Києва, і вони виступають із концертом на нашому фестивалі, а наші (горовіцівські) лауреати грають там. Так, уже багато років лауреати конкурсу Горовіца виступають із концертами в Данії, Норвегії, Італії, Іспанії, Польщі, Грузії, Росії, інших країнах. Натомість кияни змогли насолодитися грою молодих талановитих музикантів із цих країн.
— Як ви вважаєте, чи стануть фестивальною традицією відкриті іспити випускників училища імені Глієра? Те, що ви розпочали в рамках фестивалю вже цього року?
— Хотілося б. Адже навіть у статутах навчальних закладів написано, що державний іспит має проходити публічно. Але сьогодні про це якось забули, і публіка на таких іспитах-концертах з’являється дуже рідко, а якщо й приходить, то суто фахова: педагоги шкіл, батьки випускників... Напевно, це відбувається ще й тому, що в нас дуже багато випускників. Наприклад, вислухати 30 піаністів, кожний із який представляє програму на 40—50 хвилин, на публічному концерті, природно, неможливо. Ми нині винесли на літню естраду ті іспити, програма яких є передусім яскравою та ефектною. Приміром, це відкритий державний іспит на здобуття кваліфікації «артист естрадного ансамблю», «диригент естрадного оркестру», «концертмейстер». Безперечно, відкритий іспит, та ще й за такої кількості публіки (майже тисяча сидячих місць, часом стільки ж стоять) — це величезна відповідальність. Зрозуміло, що молоді музиканти-випускники неймовірно хвилюються. Зате мине багато років, а він чи вона згадуватимуть цей іспит-концерт, може, як найурочистішу подію їхнього життя!
Слова Юрія Зільбермана підтверджують ще одну особливість «Київських літніх музичних вечорів». Вона зумовлена прагненням популяризувати музичну культуру не тільки в середовищі «обраних», музикантів-професіоналів, а й серед меломанів. Саме тому організатори особливе місце у фестивальній програмі відводять, приміром, джазу. Вечори пам’яті Володимира Симоненка є помітною подією — як у рамках фестивалю, так і в культурному житті столиці.
Цьому найбільш аншлаговому проекту на чолі з Олексієм Коганом вдається втримати свого слухача навіть під час злив, що, до речі, на джазових вечорах трапляється досить часто (цього року, на диво, обійшлося).
У цьому ж стратегічному напрямі вдало працює й феномен хіта в класичній музиці, а також поняття «рейтингового» композитора. До першого можна віднести Другий фортепіанний концерт Рахманінова, Перший — Прокоф’єва, Бетховена чи Шопена, що їх виконували й цього року. З поняттям же «композиторської рейтинговості» асоціюються передусім імена тих-таки Рахманінова і Шопена, Моцарта і П’яццоли. Показовий факт: люди, які цікавляться напередодні програмою концерту, запитують, не що гратимуть, а кого. Коли чують добре знайоме їм прізвище того чи іншого автора, у відповідь дякують. Натомість, приміром, почувши ім’я талановитого українського композитора-авангардиста Валентина Бібіка (його Перший концерт для фортепіано з оркестром під час однієї з фестивальних субот виконав Олег Безбородько в супроводі чернігівського симфонічного оркестру «Філармонія» під проводом Миколи Сукача), запитують «хто, вибачте?».
Ще один характерний аспект стратегії «Київських літніх музичних вечорів» — виконавський. Ідеться не тільки про якісну планку виконавців (приміром, пригадується блискучий виступ юного французького піаніста Огюстена Вожеле з Першим концертом Бетховена), а насамперед про «юний» вік учасників. Наприклад, учасникам так званих концертів Асоціації академічних конкурсів України, де виступають лауреати музичних конкурсів, — від дев’яти до 25—27 років. Утім, цього літа майже всі солісти фестивальних концертів були не старші. Не випадково в рамках фестивалю вже вісім років діють «Літня музична академія», система майстер-класів авторитетних зарубіжних та українських фахівців, частиною якої є рідкісна для багатьох учнів можливість зіграти з оркестром. Так, іноді незграбна й невправна гра дитини в супроводі симфонічного оркестру (тим паче якщо це вперше) для неї самої перетворюється на справжню хвилюючу подію, свято, яке, можливо, не часто траплятиметься в її подальшому творчому житті.