Як сумістити епохи?

Національний історико-культурний Києво-Печерський заповідник внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Водночас на території заповідника аварійні ситуації і незадовільний стан пам’яток, інженерних споруд, історичних ландшафтів давно стали звичним явищем. Аварійні деформації пам’яток і історичних ландшафтів мають не випадковий, а системний характер. Це пояснюється не тільки і не стільки складними інженерно-геологічними умовами (вплив зсувонебезпечних схилів, просадочних властивостей лесових ґрунтів), скільки іншими причинами. Передусім незадовільною експлуатацією водопровідних комунікацій і окремих проблемних ділянок заповідника, а також грубими помилками в проектуванні і здійсненні різних охоронних заходів, що призвели до безперервної ескалації і критичного посилення техногенного навантаження. Останнє виявилося в численних порушеннях гідрогеологічного режиму і підземного простору цінної історичної території. Та попри очевидність такого висновку, згубна для пам’яток тенденція зберігається і нині.

Що змінилося в Києво-Печерському заповіднику після аварії в Ближніх печерах (21.05.2005), яка, здавалося б, повинна була насторожити державні органи охорони історичної спадщини країни і міста? У саду Ближніх печер монастирем, як і раніше, обробляється город, а на всій його території викопано близько 200 ям для посадок молодих дерев і винограду. Після кожного дощу всі ці ями заповнюються водою, яка проникає під землю і фільтрується по шару глин униз схилом, замочуючи ґрунти над місцем провалу та іншими ослабленими зонами печер. У результаті вода потрапляє в провальну вирву на місці аварії. Між тим, ліквідація цієї аварії не потребувала державних грошей. Чиновники, які відають охо­роною пам’яток, повинні були всього лише направити на обстеження фахів­ців, переконатися в тому, що аварія відбулася з вини монастиря, і приму­сити його ліквідувати аварію за свій рахунок. І зробити це можна і потрібно було ще у червні 2005 року.

Сьогодні Києво-Печерським монас­тирем інтенсивно ведуться не тільки сільськогосподарські, але і будівельні роботи на території заповідника. Так, на ділянці колишнього госпподвір’я виростає вже четверта нова дво- три­поверхова будівля, на схилі вище за них зміцнюється могутніми контр­форсами висока підпірна стіна. Зрозуміло, всі ці будівлі — новоділи. Причому, це будівництво не узгоджене з дирекцією Києво-Печерського заповідни­ка — органом, який призначений дер­жавою контролювати й охороняти його територію. Тим часом, окрім істо­рич­ного й архітектурного обґрунту­вання, потрібно було обґрунтувати без­пеку такого будівництва. Експлуатація нових чотирьох будівель і підпірних стін, розташованих близько одна від одної, обов’язково призведе до підси­лен­ня обводнення ґрунтів на цій ділянці і, як наслідок, до підвищення ризику обвальних деформацій.

Небезпечна для збереження пам’яток Києво-Печерського заповідника ситуація складається нині і на іншій, західній його ділянці, прилеглій до вул. Січневого Повстання. Тут, усього за 40 м від кріпосної стіни Лаври, роз­почата реставрація історичної будівлі Арсеналу (1770—1803 рр.) з метою його пристосування під музейний комплекс «Мистецький Арсенал». Ще в 2005 році стрічкові фундаменти величез­ної (110х90 м) будівлі Арсеналу посилені з внутрішньої і зовнішньої сторо­ни масивними бетонними блока­ми, які спираються на палі завглибшки 24 м, тобто набагато ниж­че існуючого рівня ґрунтових вод, який знаходиться на глибинах 7–9 м. Одна ця підземна «огорожа» з 1200 паль уже здатна змінити існуючий гідрогеологічний режим. Усе це робиться без спеціальних повноцінних дослідно-розвідувальних робіт, наукового всебічного аналізу ймо­вір­них змін природно-техногенного середовища і їх впливу на споруди.

Між тим зміни гідрогеологічного режиму на гірше можуть ще більше активізуватися, якщо буде побудований підвал розмірами в плані 70х50 м у внутрішньому дворі Арсеналу. Під час будівництва підвалу відбува­тиметься спочатку зниження рівня ґрунтових вод, а потім його підйом на ділянці Троїцької надбрамної церкви. Причому можливі деформації ґрунтів фундаментів і будівель як у період зниження, так і в період підйому рівнів.

Набагато небезпечнішими серед заглиблених споруд стають витоки з водопровідних комунікацій: у обмежених такими спорудами умовах потоки техногенних вод набувають більшої енергії і чіткого напрямку — найімовір­ніше у бік Троїцької надбрамної церкви й інших пам’яток Лаври. Наші про­гнози, зрозуміло, мають приблизний характер і потребують уточнення.

Нам напевно відомо: виконані роз­відувальні роботи є недостатніми для надійних висновків і прогнозів щодо без­печного будівництва й експлуатації підземної частини Арсеналу стосовно Києво-Печерської лаври. Під час про­ектування об’єктів по сусідству з такими цінними пам’ятками історії та архітек­тури, як Києво-Печерська лавра, неприпустима практика кулуарних обговорень інженерно-геологічних досліджень, що плануються, і їх результатів без широкого залучення інжене­рів-геологів і гідрогеологів з різних організацій і відомств.

Будь-яке будівництво біля заповід­ника повинно не погіршувати його стан, а навпаки, супроводжуватися заходами щодо його поліпшення. Зокрема у процесі робіт зі створення музей­ного комплексу «Мистецький Арсе­нал» потрібно всі заглиблені приміщен­ня нового музею запроектувати на рів­ні 2 — 3 м вище від сучасного рівня ґрунтових вод. Окрім того, варто було би підготувати проект ліквідації купола ґрунтових вод на ділянці між вулицями Московською і Суворова. Це дозволить поліпшити гідрогеологічну і техногенну обстановку в районі і, зокрема, у Києво-Печерському заповід­нику. Також, на наш погляд, треба створити мережу режимних свердловин на території «Мистецького Арсеналу» і роз­почати постійні режимні спостереження в них.

Для того, аби надалі проекти побудови нового і збереження старого не вхо­дили у конфлікт, варто було би створити державну міжвідомчу лабораторію моніторингу історичних пам’яток України на базі Інституту геологіч­них наук НАНУ і Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій із залученням фахівців з інших організацій. Ця лабораторія мала би виконувати моніторинг історико-культурних заповід­ників, окремих ділянок історичного центру Києва зі складними інженерно-геологічними і техногенними умовами, історичних зон, заповідних територій і окремих пам’яток. А також створити науково-технічну раду з моніторингу й охорони українських історико-культурних та архітектурних пам’яток і на її розгляд в обов’язковому порядку виносити проекти заходів, які можуть вплинути на збереження пам’яток і історичних зон Києва.

Ситуація з системою охорони українських пам’яток має бути змінена. Головну роль в цій системі повинні відігравати не чиновники, а фахівці-патріоти, для яких українські пам’ятки і їх довготривале збереження не пустий звук.

Хроніка подій

1985 р. — будівництво так званого світлового прорізу для захисту від перезволоження настінного живопису в Хрестовоздвиженській церкві. При цьому над усіма трьома входами в Ближні печери був знятий на 4 — 5 м глинистий ґрунт, який багато сторіч служив для печер природним екраном. Світловий проріз став основним акумулятором поверхневих вод. Внаслідок інтенсивної їх інфільтрації відбулося замочування й обвалення ґрунтів на багатьох ділянках печер. У 1988 р. відбулася передаварійна деформація стіни центрального входу в печери. Довелося в терміновому порядку вживати захисних заходів: відведення поверхневого стоку, гідроізоляцію лотків, водовідведень, зміцнення центрального входу в печери. Роботи були проведені в 1989 — 1990 рр.

Важко не погодитися з відгуком відомого науковця І.А. Бріллінг на «Висновок про причини замокання стіни Хрестовоздвиженської церкви Києво-Печерського заповідника», що послужило підставою для проекту будівництва прорізу. Вона пише: «Найнесподіваніше і найдивовижніше під час знайомства з «Висновком» полягає в тому, що в ньому ані півслова не мовиться про наявність печер під підошвою запроектованої стіни. ...Критичний аварійний стан печер з’явився в результаті непрофесіональної, безвідповідальної і аморальної поведінки людей і відомств, причетних до спорудження світлового прорізу. Проріз побудований навмання, без жодного реального обґрунтування, оскільки він узагалі був непотрібний…».

1988 — 1990 рр. — аварійне замочування однієї з ділянок Дальніх печер у зв’язку з її перетином дренажною штольнею.

1991 р. — упорядкування території навколо церкви Спаса на Берестові. Унаслідок зняття шару ґрунту заввишки 1,5 м навколо церкви почала інтенсивно акумулюватися дощова і тала вода. До теперішнього часу спостерігається постійне перезволоження і додаткові деформації стін, погіршення мікроклімату і пошкодження цінного настінного живопису.

1992 — 2005 рр. — руйнівні деформації будівлі порохового льоху унаслідок погано організованої системи поверхневого водовідведення й обпливання ґрунтів на укіс.

1993 р. — провал асфальтового покриття й утворення відкритої вирви обсягом 50 — 60 м³ біля Трапезної палати унаслідок витоку з водопроводу і замиву пульпою ділянки підземного ходу до Успенського собору. Перед цим підземний хід був розчищений і укріплений збірними залізобетонними рамами з проміжками до 1 см. Останні могли утримати сухий лесоподібний супісок, але не ґрунтову пульпу.

1997 р. — обвал обсягом близько 300 м³ в саду Ближніх печер внаслідок тривалого витоку з водопроводу.

1998 р. — перед відновленням Успенського собору найдосвідченішим архітектором — реставратором В.І. Корнєєвою проведене інженерне обстеження ряду історичних будівель на Соборній площі. З 19 обстежених будівель 11 перебували у передаварійному стані або мали прогресуючі деформації. На думку В.І. Корнєєвої, головна причина — замочування технічними водами і просідання ґрунтів.

1998 — 2000 рр. — відновлення Успенського собору. Собор проіснував майже 1000 років і експлуатувався аж до вибуху 1941 р. Цей факт є найвагомішим доказом того, що собор міг і повинен був бути відновлений на своїх же стрічкових фундаментах за умови їх попереднього зміцнення. Методи останнього і потрібні розрахунки були детально викладені у висновку, підготовленому визнаним авторитетом української і радянської геотехніки проф. С.Н. Клепіковим. Проте собор був відновлений на палях фундаменту (проект інститутів Укрпроектреставрація і Київпроект), що ми вважаємо черговою грубою інженерною помилкою. Деформований найдавніший фундамент собору і культурний шар під ним (археологи не мали досить часу для повноцінного дослідження). Істотно ослаблений ґрунтовий масив під собором, створені передумови для інтенсивнішого винесення дрібнозему в штольневі дренажі і змін гідрогеологічного режиму, зумовлених баражним ефектом (ефект підземної дамби). Все це, поза сумнівом, сприяє погіршенню зсувного стану, почастішанню деформацій ґрунтів, будівель і споруд, що ми вже спостерігаємо останніми роками.

1999 р. — винесення ґрунту обсягом понад 100 м³ в дренажну штольню і підвал корпусу № 44 внаслідок витоку з водопроводу, самовільно прокладеного церквою. На поверхні утворилася провальна вирва діаметром 5 — 6 м, серйозно пошкоджені південний фасад корпусу №44 і теплокамера.

2000 р. — з північно-західної сторони Успенського собору утворилася провальна вирва розмірами в плані 7 х 8 м і завглибшки до 5 м, куди провалився трактор. Причиною послужив аварійний витік води з водопроводу.

Весна 2002 року — грудень 2003 року — через перезволоження відбулося обвалення склепінь у відгалуження Нестора Літописця в Ближніх печерах.

2005 р. — аварійне відшаровування штукатурного шару площею 4 — 5 м² на північному фасаді Успенського собору (через п’ять років після відновлення).

2005 р. — провал асфальтового покриття глибиною до 1м і площею близько 15 м² на оглядовому майданчику Верхньої Лаври. Аварійні відвали цегли з високої підпірної стінки, яка утримує схил нижче видового майданчика. Одна з можливих причин — посилення обводнення ділянки за рахунок формування бокового фільтраційного потоку біля пальової основи Успенського собору.

2005 р. — обвал ділянки Ближніх печер завдовжки 5 м. Це найбільша аварія за весь 1000-літній період існування Ближніх печер. Головна причина — інтенсивна сільськогосподарська діяльність церкви в саду Ближніх печер: полив городів, створення численних (понад 200) плодових ям, поверхневих поливних водопроводів і витоку з них, затяжна посадка молодих дерев, розарію. Слід також зазначити відсутність на цій пам’ятці гідрогеологічних спостережень.