Прем'єрний серіал "Школа" ("1+1") став одним із лідерів запитів у Google, приніс каналу в січневий прайм високий рейтинг. І викликав запеклі суперечки в середовищі вчителів, учнів та просто телеглядачів.
Щойно я розмістив на сторінці у Facebook наївне запитання: "Хто дивиться "Школу"? Думки і враження?", як миттю набігла сотня рецензентів. І в кожного - свої аргументи.
"Я дивилася серію чи дві. Не критично. Для цього жанру… Мова слухається нормально, не кострубато й не штучно… Нічого поганого сказати не можу. Є хороші сцени… Директор школи в них потішний", - пише Марина Анісович. "Сум, збентеження, подив. У нас стільки талановитих акторів, режисерів, авторів, а знову збирають команду з вулиці…" - пише Ольга Собко. "Ніхто ніколи не зніме то всьо, шо там робиться. Але треба з чогось стартувати… От про підвищення зарплати обіцяли - на ділі фіга. І жоден канал ніде не нявкнув. А ви тут про кіно - епопея ціла. У жоден формат не втиснеш", - пише Олена Мізинчук. "Що він Гекубі. Що йому Гекуба. Кіно і мистецтво розійшлися", - пише літературний критик Дмитро Дроздовський. "Це ж у нас перший такий приклад, правда ж? Не ризикує ніхто про школу - раптом не проскочить, рейтингів не буде. Ось про больничку завжди в топі. Хай і про школу подивляться. І рейтинги - це добре", - пише акторка Олеся Власова. "Діти в захваті, кажуть, що нарешті з'явився фільм, у якому правда про школу. Хіба що не вірять у шляхетних викладачів. Як я зрозуміла, нарешті довгождане кіно", - пише Ірина Десятникова. "Профанація, як і більшість того, що роблять наші канали. Раніше серіали призначалися для домогосподарок і бабусь, тепер узялися за підлітків. Рейтинги показують, що вони зробили свою чорну справу. Смаки нашого глядача зіпсуті остаточно", - пише кастинг-директор Алла Самойленко.
"Такі серіали треба знімати й показувати щотижня, чим більше будуть знімати, тим кращі будуть фільми, для початку - непогано", - пише Тетяна Кулицька.
І це тільки вибране. Так би мовити, голос народу.
Ця "Школа" - далеко не "Гра престолів", і навіть не "Міст" (схожого дочекаємося нескоро).
І цю ж таки "Школу" абсолютно не слід плутати зі "Школою" десятирічної давності на російському ТБ (сценарій писала український драматург Наталія Ворожбит, знімала модна Валерія Гай-Германіка).
Теми двох "Шкіл", взагалі-то, споріднені, близькі. Але засоби виражальності й авторські підходи до тематики доволі різні. Я б навіть сказав - різноманітні.
Нашу нинішню "Школу", яку ми обговорюємо, відрізняє від інших виключно українськомовне середовище. У цій обителі ума й розуму також помічений модельної зовнішності вчитель англійської Алекс (добре, очевидно, платять в українських школах).
І саме ця "Школа" - ніби любительський документальний зріз строкатої картини навчального й білянавчального життя з доволі наївним, а то й трепетним художнім підходом.
Місцями тремтяча камера й не завжди звично комфортна зйомка хай не вганяють перелякані маси в ступор: а раптом хтось подумає, що це новий малобюджетний експериментальний серіал Ларса фон Трієра?
І сам цей проект, і особливості його реалізації, на мій погляд, - не тільки результат відчайдушно креативного пошуку наших телевізійників, а ще й чинник мінімізації бюджетів на каналах-монополістах.
"Школа", яку багато народу аргументовано критикує, а багато - вперто дивиться, - такий ситуативний продукт чергового перехідного періоду на нашому ТБ. Коли олігархічних грошей справді менше, коли рекламний ринок не обіцяє перспектив, коли російський контент або "заборонений", або з інших причин недоступний.
Ось тут-то й залишається програмне запитання: то чим же латати мережеві дірки, особливо в праймі? Не "Кварталом" же єдиним...
У цьому плані "Школа", що опинилася в потрібний час у потрібному місці, стала предметом інтересу зовсім не з огляду свої виняткові творчі достоїнства. Просто саме така "Школа", швидше за все, не так кінематографічний, як соціально-психологічний телевізійний тренд сезону. Оскільки тут влучення не в естетичні очікування вельмишановної телевізійної аудиторії, а виключно в певну цільову аудиторію. Яку, здається, раніше мало хто всерйоз плекав на національних каналах.
Ця аудиторія - 15-16-17-18-річні, діти галактики й діти мереж. Але не діти телевізійного ящика. Вони зрікаються такого зразу ж, щойно починають усвідомлювати його безстидну брехливість, маніпулятивність та архаїчність. І миттю "ці" переселяються в галактичні простори мереж. Там є з чого вибирати.
І те, що "Школа" "плюсів" хоч на певний час, та все ж повернула до телевізора цих непокірливих підлітків, - чинник успішності точно прорахованої теми. Чинник ризику, без якого ніколи немає успіху.
Телевізійний інтерес до шкільної тематики, до ігор підлітків, у принципі, завжди виправданий. Невичерпне джерело історій і миттєве примноження аудиторії - за рахунок дітей і батьків, учнів і вчителів.
Такий розрахунок є і в "Школі". Хто мужньо дивиться проект із першої серії, той згадає, що, згідно з наскрізним сюжетом, пара молодих викладачів випадково опиняється в одному з українських освітніх закладів. Бізнес-леді на ім'я Катя потрапляє туди, щоб знайти спільну мову з донькою. Саме там і відбувається її подальша казкова зустріч - із учителем модельної зовнішності Алексом.
Фріндж-лінії, історії про школярів самі по собі багаті на насичені події. Чимало яких рогом уперті в теперішні інтереси підлітків - інтернет, гаджети, стосунки, травка, спроби політкоректності, вчитель-мучитель, батьки-не-розуміють.
Як виконані ті чи інші епізоди, неважко переконатися, натиснувши на планшеті кнопочку YouTube. Оскільки канал зразу ж після телепрем'єр викладає нові серії в мережу, додатково збираючи тисячі переглядів.
Але, на мій скромний смак, вимагати від цих епізодів чогось винятково художнього, означає свідомо грати в підміну понять. Художність, навпаки, звідси інколи намагаються витруїти дустом. Створюючи в підлітків відчуття навіть не паралельної, а якнайсправжнісінької реальності. Хтось у неї повірить. І чекатиме наступної серії. Хтось правильно й голосно реготатиме. Оскільки справжнє цікаве життя деяких шкіл (особливо в провінції) часом здасться армагедоном, порівняно з ось цим телевізійним раєм - земним і освітнім.
Те, що в проект запросили виключно непрофесійних акторів і підлітків, зразу ж стривожило мою бунтівну душу. А що коли такий рейтинговий успіх із акторами-аматорами (кажуть, їм менше платять) поставлять на лінійний конвеєр? І куди ж тоді подіти сотні-тисячі акторів із "корочками", які скоро вже загризуть одне одного - через непомірну кількість їх самих і замалу кількість проектів, у яких вони всі солодко мріють зніматися за великі гроші?.. Життя жорстоке, аматори підпирають.
Тим часом виконавців помітних ролей у "Школі" моментально почали впізнавати - Яніну Андреєву, Микиту Вакулюка, Єлизавету Василенко, Олександра Петренка, Ірину Кудашову, Анну Трінчер, Карину Чернявську, Богдана Осадчука та інших. Окремі з них, особливо активні підлітки, збагатилися сотнями-тисячами нових підписників у своїх мережах. А сьогодні - це показник. І мені здається, на таку інтерактивність якраз і ставка серіалу.
Тому ще раз підкреслю маркером одну думку. І ця "Школа", й інші схожі телевізійні установи - суто продюсерський проект, це не завжди навіть територія "мистецтва кіно". Це, швидше, полігон для спеціальних дослідів та важливих узагальнень із боку психологів, соціологів, інших фахівців.
Зрештою, і ця "Школа" - про наше майбутнє. Про дзеркало, в яке поки що дивляться підлітки. А скоро ж виростуть.
***
На кілька запитань DT.UA про резонансність "Школи" відповіла одна з продюсерів проекту - Ольга СЛІСАРЕНКО.
- Олю, як особисто ви поясните такий сплеск інтересу до українськомовного серіалу для підлітків, та ще й у праймі?
- Мені здається, дуже влучно поцілили в тему. Зараз - дітоорієнтоване покоління. Ніколи так багато грошей на дітей не витрачалося. Виник своєрідний культ дітей.
Що стосується української мови, то річ і в мові, звісно, але також і в самій історії, якої ми торкнулися. Виходить, що ніхто до нас у такому форматі цієї теми не порушував. І, по суті, дітям (підліткам) не пропонувалися такі проекти. А вже якщо починають дивитися діти, то за ними зразу батьки. Надя Дорофеєва спочатку стала кумиром дітей, потім її почали слухати тати й мами. На різних "мамських" форумах написано, що під Монатика засинають немовлята, а отже - слухають його всією сім'єю.
- Психолог бере участь у "прогнозуванні", хто і як дивитиметься такий продукт, присвячений дітям і з участю дітей?
- Спеціально психолога не залучаємо. Але коли беремо певну тему в розробку, то, безумовно, спілкуємося з психологом (він є в нас у штаті), обговорюємо, наскільки все це нове, свіже, як це поверне у бік актуальності.
- Що стосується "Школи", не уникнути порівнянь і асоціацій із фільмом Гай-Германіки й Ворожбит…
- Так, я дивилася той проект. Він успішний, свого часу його супроводжував резонанс. Але навіть за ці 10 років сталося дуже багато змін. І в системі шкільних взаємин, і в ціннісних та соціальних орієнтирах самих дітей. Ось наші діти зараз мріють бути популярними, успішними блогерами. І безліч часу вони проводять у соцмережах. Якщо в підлітка раптом забираєш телефон, то йому здається, що він випадає з цього соціуму, де треба постійно лайкати, щось відстежувати. Тобто в них уже сформувалися два світи - реальний і віртуальний. І у фільмі ми саме про це й говоримо. Ось у нас є героїня - дівчина-блогер. І, уявіть, не заради людини, а заради блогу вона готова переступити якусь межу! Ми зразу вирішили, що багато історій і конфліктних ліній будуватимуться саме навколо інтернету. Тому до "Школи" ми додали хештег.
- Ви, безумовно, читали як добрі, так і злі відгуки про фільм. Суворі критики "Школи" кажуть, що це треш, це погано, це старомодні зйомки, а актори наче не говорять, а вірші читають…
- Я скажу з приводу позитивного. Багато батьків, які дивляться цей фільм із дітьми, саме від дітей і дізнаються, що схожі історії часто трапляються не в кіношних школах - і торгівля травкою, і багато іншого. Хай там як, але цей момент упізнавання й ідентифікації дуже важливий. До всього, саме цей продукт відносно революційний для нашого телевізійного ринку.
- У чому ж його революційний потенціал?
- Як відомо, в нас і з економікою проблеми, і ТБ не вигідне, не самоокупне. У цьому плані, мало хто передбачав, що за маленький бюджет удасться зробити такий праймовий, за цифрами, продукт. Насправді це безпрецедентна історія, оскільки в праймовій лінійці все коштує набагато-набагато дорожче. Якщо серіал - то абсолютно інші гроші. Якщо актори - то зірки. А в нас актори - аматори. І запрошували їх у фільм не тому, що вирішили заощадити, а було таке завдання: запросити людей, котрі розуміють, про що розповідають. Власне, якихось професійних акторів і не може бути в підлітковому шкільному середовищі.
- Як шукали і як знайшли своїх акторів?
- Шукали через інтернет. Головна установка - мають бути гарні люди. Бо це ніяка не чорнуха. Водночас хотіли, щоб запрошені виконавці точно поціляли в образи, які вже були прописані. Побачили Микиту Вакулюка - і жодних сумнівів: красивий чоловік.
- Але він не драматичний актор?
- Він насамперед модель. 32 роки. У нас знялася чудова Яніна Андреєва - вродлива й незвичайна. Телеведуча, журналістка. Тему цькування в школі вона сама пережила колись. І, взагалі, школа для неї - завжди болісна історія, бо змінила чотири школи, були важкі стосунки з однокласниками. Виконавці інших ролей - підлітки 15-16 років. Наприклад, в однієї нашої юної акторки перед серіалом було 50 тисяч фаловерів у Інстаграмі, тепер у неї 140 тисяч фаловерів.
- Якщо умовно порівняти реалізм запропонованих вами історій і чистий вимисел, яке співвідношення?
- В основному, всі наші шкільні теми побудовані на реальних подіях. Я сама всіх своїх друзів інтерв'ювала - з-поміж тих, у кого діти шкільного віку. Отож сценаристи, так би мовити, звіряли годинник із часом.
- Серед закидів на адресу "Школи": мовляв, українська мова тут більш характерна для викладачів філфаку, а не для бешкетного середовища підлітків.
- Хотілося, щоб була жива українська мова. Щоб це була українська мова, якою, наприклад, легко, гарно розмовляють усім відомі телеведучі. Ось, скажімо, Катя Осадча, Руслан Сенічкін, Юра Горбунов, - у них прекрасна жива українська мова. Намагалися також використовувати багато живих зворотів, які у своїй мові використовують підлітки. Знаєте, якби це було не живе, а мертве, то навряд чи діти б це дивилися.