Завершився ХХVIII Київ Музик Фест, засновником якого є Національна спілка композиторів. Як і раніше, його готувала команда на чолі з Мирославом Скориком.
Розмаїття форм, стилів, жанрів, музика українських і закордонних авторів (вітчизняна займала левову частку, приблизно 90%), розширення слухацької аудиторії - стислий підсумок події.
Цього року фестиваль провів близько тридцяти концертів у десятці великих і малих аудиторій та церков міста.
На жаль, головний академічний зал столиці - Колонний зал ім. М.В. Лисенка - не надав своїх можливостей форуму. Зате слід дякувати ректору НМАУ ім. П.Чайковського Володимиру Рожку, який безкорисливо передав фестивалю великий концертний зал вишу, якому не так давно присвоєно ім'я Героя України співака Василя Сліпака, що загинув у боях за незалежність України.
Шанувальники української музики почули на форумі твори Олега Безбородька, Вірка Балея, Олександра Козаренка, Володимира Рунчака, Віктора Степурка, Михайла Шведа, Сергія Зажитька, Лесі Дичко, Ганни Гаврилець, Сергія Ярунського, Василя Пилипчака, Юрія Шевченка, Кармели Цепколенко, Людмили Юріної, Наталії Боєвої, Богдана Кривопуста, Юрія Іщенка, Валентина Бібика, Михайла Шуха, Богдани Фільц, Золтана Алмаші, Івана Небесного, Сергія Вілки та інших сучасників і українських класиків. Шанувальники мистецтва відзначили 75-річчя Євгена Станковича та 80-річчя Валентина Сильвестрова, насолодившись не одним концертом, складеним з їхньої музики.
Особливо багато народу побувало на симфонічних програмах, у яких твори наших корифеїв виконав НСО України. Прозвучала надзвичайно складна, багатошарова партитура
6-ї симфонії Сильвестрова та світові прем'єри його скрипкового концерту (солістка Богдана Півненко) і фортепіанного концертино (Олег Безбородько).
Високу оцінку отримали авторські вечори Євгена Станковича. У рамках лише одного з них метр вітчизняного симфонізму був представлений чотирма інструментальними концертами: для флейти (солістка Мирослава Сіренко, твір 2008 р.), №2 для віолончелі (соліст Олександр Пірієв, твір 2016 р.), №5 для скрипки (Соломія Сорока, США, рік створення 2017-й) і для альта (Андрій Війтович, Великобританія, 1999-й). Величезна робота солістів та оркестру під керуванням потужного маестро Володимира Сіренка викликала найбільш піднесені відгуки і
авторів, і публіки, і професійних музикантів, що були присутні в залі.
Особливо вразило виконання флейтового та альтового концертів. Молода флейтистка Мирослава Сіренко володіє гарним, рівним звуком, уміло вибудовує форму. А концертмейстер групи альтів Лондонського королівського оркестру Ковент-Гардена Андрій Війтович - артист світового рівня. Його зріле прочитання відомого майже 20 років твору Станковича нікого не залишило байдужим, сколихнуло світлі почуття.
Інтерес викликали проекти, складені з музики інших жанрів з активу ювілярів. У Лютеранській церкві святої Катерини хор Миколи Гобдича "Київ" проспівав "Цикл циклів "Майдан-2014" і хоровий триптих Валентина Сильвестрова на вірші Т.Шевченка.
У завершальний день фестивалю відбулися дві програми Євгена Станковича: хорова у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі, де вдень Літургію святого Іоанна Золотоустого, створену 2014 р., озвучив камерний хор Intermezzo під керуванням Вадима Яценка. Того ж вечора концерт-презентацію першого, що вийшов на Заході, компакт-диску скрипкової музики Станковича показав американський дует Соломії Сороки (скрипка) та піаніста Артура Гріна. І всі фестивальні зустрічі зі слухачами завершувалися оваціями, квітами й виходами авторів на уклін.
Форум включав кілька національних програм: польських, литовського композитора Арвідаса Мальціса, харківської композиторської школи.
Відбулися монографічні вечори Ігоря Щербакова, Геннадія Ляшенка. Даниною покійним колегам стало виконання їхньої спадщини: партитур Івана Карабиця (першого художнього керівника Київ Мюзик Фесту), Олега Ківи, Юрія Шамо, Юлії Гомельської, Геннадія Ляшенка, Ірини Кириліної (останні троє пішли за минулий рік)…
На жаль, буквально днями залишили цей світ композитор Вадим Храпачов, автор музики до доброї сотні українських фільмів, і диригент Федір Глущенко, який багато років стояв за пультом НСОУ…..
Були представлені оркестри духові, народних інструментів, камерні, багато хорової духовної та світської музики, вокальної, дитячої, електронної, прозвучав вітчизняний джаз. Левова частка творів були озвучені вперше, як світові чи національні прем'єри.
Джазовий концерт квартету Ігоря Закуса представив композиції, які ввійдуть до нового альбому. Ігорю допомагали клавішник Родіон Іванов, гітарист Денис Мороз, який не менш уміло імпровізує на губній гармоніці, і барабанщик Сергій Балалаєв. Зіграли десяток авторських п'єс Закуса - дуже міцного майстровитого музиканта, якого достойно підтримували партнери. Кожен показав чимало знахідок, але грали якось занадто рівно, без великих зльотів і спадів, забракло енергетики, груву. Академічність події і стін (Великого залу НМАУ), загальний мейнстрімовий тон не створили атмосфери джазового свята.
Святково-піднесениим став концерт-закриття "Простір звуку і тиші". Національним симфонічним оркестром диригував стриманий у жестах американський маестро Віктор Ямпольський, що віртуозно володіє динамічними й темповими градаціями, умілий інтерпретатор нових для себе та його підопічних творів. Два відділення промайнули дуже жваво. Виконали 6 зовсім несхожих і тому ще цікавіших творів. Усе сподобалося.
Розпочали короткою й виразною Motus Ігоря Щербакова (2017 р.). Автор присвятив новий опус для фортепіано з оркестром пам'яті львівського музикознавця Романа Стельмащука. Музика ясна, не помічено "ніякого модернізму, ніякого абстракціонізму", проте п'єса звучала цікаво, яскраво, насичено. Солірував львів'янин Йожеф Ермінь (анонсуємо: 6 грудня піаніст дасть у столичному Будинку актора речиталь).
Другим зіграли "Око" Сергія Пілютикова для баяна в супроводі оркестру. Композицію виконав українсько-німецький баяніст Роман Юсипей. Розгорнута форма включала чимало глибоких, трагічних мотивів. Контрастні епізоди автор уміло розвинув, використовуючи виразність духових та ударних. Динамічність посилилася під кінець, завершившись кульмінаційною кодою. Баяну важко було змагатися з оркестром, він, швидше, виступив як одна з його виразних барв, але, можливо, таким був задум. Композиція цікава, багатопланова, з різноманітним тематичним розвитком. І виконали хвацько, одне слово - сподобалася всім.
Завершенням першого відділення стала "Казахська рапсодія" Мирослава Скорика для скрипки з оркестром (соліст Марко Комонько, Львів). Яскраві національні образи, чергування наспівних і танцювальних тем, наслідування казахських народних інструментів, оазиси ніжної лірики (дует арфи й гобоя), стрімкі вихори, миттєві джазові ритми, інтонації радянських масових пісень і ремінісценції з "Половецькими танцями" О.Бородіна провели слухачів шляхом "скориковського" стилю. Але це прекрасний, хоча й упізнаваний, шлях. До речі, зовсім скоро, 10 листопада, в Національній опері відбудеться концерт "Три С", героями якого стануть три прославлені вітчизняні метри: Євген Станкович, Валентин Сильвестров і Мирослав Скорик.
Віктор Ямпольський присвятив виконання композиції поляка Станіслава Круповіча Stounehenge ("Стоунхендж") пам'яті свого друга, нашого композитора Геннадія Ляшенка, який недавно пішов із життя... Великий таємничий вступ ударних змінився величезними динамічними контрастами в стохастично-пуантилістичному дусі. Бурхлива течія закінчилася розталим надзвичайно ніжним піанісимо струнних та дзвонів і розчинилася в глибокій тиші завмерлого залу…
Наступними були американські Blue Shades 1997 р. Френка Тічелі. Безумовно талановитий, відомий композитор, професор композиції університету Південної Каліфорнії живе в Лос-Анджелесі і в січні відзначить шістдесятиріччя. Тічелі - автор безлічі різноманітних за жанром та стилістикою творів. Ця велика сюїта викликає точні паралелі із симфоджазовим стилем Джорджа Гершвіна 20-30-х років минулого століття. Велика джазована партитура майстерно копіює блиск американської музики епохи свінгу.
Після концерту-закриття Сергій Пілютиков дав невеликий коментар:
- Асоціювати баян з "гумцалками" - вульгарно. Цей інструмент, близький до органа, нині дуже популярний на Заході, але в нас мало сприймається всерйоз, швидше кажуть "ховали тещу, порвали два баяни". Насправді - це багатий інструмент, який поєднує можливості органа й ударних, що дає йому новітні можливості. У сучасній українській музиці концертів для баяна немає зовсім. І я вирішив заповнити прогалину. До того ж Роман Юсипей зробив замовлення. Ми вже співпрацювали, створили композицію "Сфумато" для баяна і струнного оркестру, назва якої походить від живописної техніки Леонардо да Вінчі - накладення фарби на фарбу, а в музиці - фактурних пластів. Відносно невеликі обсяги сучасних композицій викликані умовами нашого життя.
Час та інформація все більше "стискуються", і якщо публіка була готова слухати 30-40 хвилинні симфонії Бетховена 200 років тому, то Антон Веберн "стис" музику до "точки". Величезні форми зараз важко слухати, мозок сприймає інформацію 10-15 хвилин. А потім виставляє природній захист і закривається. Тобто тут, у невеликих формах, які звучали сьогодні, містяться професійні моменти. Мій досвід - а я працюю на каналі СТБ, 30 років викладаю і безпосередньо творю як композитор - підказує саме цю картину: 10 хвилин активного сприйняття, а потім - блокування нової інформації.
Зараз працюю над новим флейтовим концертом для Сергія Вілки й пишу твір для львівського фестивалю "Контрасти", пов'язаний із Т.Шевченком.
P.S. Днями стали відомі нові лауреати премії Міністерства культури України в галузі музики ім. М.В. Лисенка. Ними стали активні учасники ХХVIII фестивалю: у галузі композиції - Олег Безбородько, як виконавець нагороду отримав Йожеф Ермінь і як музикознавець - Тамара Невінчана. Бажаємо нагородженим тримати високу творчу планку і досягти нових злетів!