Інколи правда про нашу ж історію приходить до нас доволі покрученими стежками. Так, написав було дніпропетровець Савочкін правдиву сагу про донбаських шахтарів, і вийшов цей бестселер у відомому російському видавництві. Та сама історія з киянином Володимиром «Адольфичем» Нестеренком, який настільки прославився на чужих теренах із тією ж таки правдою про історію українського криміналу 90-х років, що, кажуть, права на кінопостановку його бойовика «Чужа» були продані за 100 тисяч доларів. Фільм, звісно, вийшов, виглядає не гірше за «Бумер» чи «Бригаду». Утім, жорстке твориво Нестеренка, який не з чуток добре знає бандитське життя, - це зовсім інакший жанр.
Означений як road action, твір «Чужа» у принципі відкидає кримінальну романтику, притаманну вищезгаданій кіношній темі про благородних бандитів. Сюжет у таких крутих екзерсисах із самого дна субкультури, як правило, не дуже важливий, хоч колізії з психологією Нестеренкові ох як не позичати. Ну, заарештували бандита на прізвисько Бабай, і тепер є небезпека, що він почне давати свідчення. Ну, боїться цього кримінальний авторитет Рашпіль, тому й посилає з України до Праги чотирьох молодих бандюків, щоб розшукали сестру заарештованого - Анжелу на прізвисько Чужа. Звісно, у неї - свої власні плани, які видаються звичайнісінькою помстою. Але суть цієї «аморальної» історії, яка не має особливої «моралі», не в сюжеті, а в колориті. Сленг, арго, тюремна феня - як не назви балачку героїв, у житті вона все одно буде інакша, чи не так? І річ тут навіть не в матюках, панове. Просто є «живе» життя, що не дуже до вподоби наським редакторам, вихованим на «Хрещеному батькові», і животіє мертвим баластом купа псевдобандитських романів, автори-журналісти яких пару разів проїхалися з міліцейським патрулем і вже готові писати «за кримінальну романтику». Злобна і непідкупна Чужа в книжці Нестеренка - це не якась екстремальна фурія з голлівудського бойовика типу «В» означає «Вендета». «А» в її імені Анжела означає повний «абзац» будь-чиїм уявленням про жінку. Так само жорстко її радикалізм, загартований змалечку у спілкуванні на рівних із мужиками, руйнує гангстерську ієрархію в рідному місті, куди Чужа нарешті прибуває. Бандити-романтики неспроможні вижити з таким абсолютним Злом, яке плюється кров’ю з цих сторінок. І будь-яка екранізація не в змозі передати цю «жагу до життя».
До речі, саме редакторам, котрі леліють біля себе вищезгаданих «домашніх» авторів-криміналістів, належить думка про те, що «Чужа» раз і назавжди закриває тему бандитського епосу. Будь-який епос - хай навіть про буремні 90-ті, з якими нібито все ясно, - з часом потребує ревізії, оскільки ще не вся правда про цей буремний час втілена в літературному форматі «живого» життя.