Коли вперше під ударом молота прогнувся розпечений метал, перед людством враз упали завіси всіх семи магічних брам. Хтось обирав шлях меча, інші — орала, але відтоді в руках коваля опинилися викувані ним ключі від багатства і щастя. На минулих вихідних до Івано-Франківська завітали ті, хто відкриває ними ще й світ творчості та краси. Можна сказати, справжні сини Гефеста й Афродіти.
Франківськ святкував День міста і вп’яте проводив Міжнародний фестиваль ковальського мистецтва «Свято ковалів», впевнено перетворюючись на Мекку володарів вогню і металу, що присвятили себе саме художньому куванню. Цього разу сюди прибули майстри з Угорщини, Фінляндії, Австрії, Канади, Грузії, Узбекистану. Бельгієць Герв ван Хоут гнав на своєму «Харлеї» через пів-Європи і потім усі ці святкові дні захоплено вигукував: «Я такий щасливий, що сюди приїхав! Зустрів багато давніх друзів і ще більше нових! А яке місто, які люди, яка країна!»
Кілька днів площа Шептицького виглядала як велика кузня просто неба, де майже 300 ковалів із 23 країн світу демонстрували свою майстерність, обмінювалися професійними секретами, досвідом і особливостями національних ковальських шкіл. Сицилійська делегація пригощала всіх страшенно кислими лимонами і чаклувала над дарунком Івано-Франківську — півтораметровою композицією, плануючи започаткувати нею дружні відносини між Прикарпаттям та Сицилією на рівні ковальства. Дивлячись на роботи художника-коваля екстра-класу, росіянина Володимира Маркова, очам не віриш, що з металу можна зробити щось подібне. Визнаний корифей ковальської справи, керівник голландської делегації Хуберт Сенсен, який у свої 68 років дає фору молодим колегам, проводив майстер-клас із техніки кування дамаської сталі, яку колись удосконалював у знаного майстра булату Юрія Саркісяна. А ще, як і торік, кілька днів викладав теорію і практику ковальства в одному з місцевих профтехучилищ та в Прикарпатському інституті мистецтв, де віднедавна готують професійних ковалів.
— Чудово, що молодь прагне опанувати це давнє ремесло і що сьогодні є де і в кого вчитися, — каже пан Сенсен. — Я сам 14-річним хлопчаком почав працювати помічником коваля в одній старій сільській кузні, яка дивом збереглася. Коли ж надумав здобути ґрунтовну професійну освіту, з болем пересвідчився, що таких навчальних закладів майже не залишилося. Ковальство вимирало, і не тільки в нас. Тож вирішив присвятити йому своє життя. Багато їздив світом, переймав усе найкраще, навчав інших. Ваш фестиваль — справжнє свято світового ковальства і шлях до його розквіту.
Одного разу у всесвітньо відому майстерню Хуберта Сенсена зайшла неймовірної вроди молода негритянка і заявила, що хоче бути ковалем. Взяла Шартелла Сантьяго молот і відтоді, багатьом на подив, не випускає його з рук, роблячи з металу гарні витончені речі. У Франківську Шартелла стала улюбленицею фестивалю, із задоволенням з усіма фотографувалася, роздавала автографи, встигаючи між тим вправно, з особливою, недоступною чоловікам грацією кувати.
Були свої ковалихи у делегації зі Львова. Але жінка в кузні — швидше, ексклюзив. Це суто чоловіча професія, страшенно важка і фізично виснажлива. За великим рахунком, у ній мало що змінилося з прадавніх часів. Один із організаторів фестивалю, голова франківської асоціації Всеукраїнської спілки ковалів Михайло Клочко люб’язно показав журналістам, який вигляд має сучасна кузня, котру він заснував разом зі своїм другом, відомим майстром ковальської справи Михайлом Зарицьким. Хоча вона називається майстерня «Гефест» і розміщена у просторому світлому приміщенні, в ній ті ж самі печі з вугіллям, де розжарюють до червоного метал, той самий специфічний запах і реманент, яким користувалися ще в сиву давнину, — ковадло, молот, безліч усіляких молотків, ножиці, що ріжуть сталь, щипці, держаки. Той самий пекельний жар від горна, металевий дзвін рівномірних ударів до сьомого поту і кривавих мозолів.
У сучасних кузнях використовують пневматичні преси і зварювальні апарати. Виключно для зручності і прискорення процесу кування, хоча прихильники збереження автентики професії цього не схвалюють. Однак загалом механізувати працю коваля неможливо. У кожен виріб він вкладав і вкладатиме силу та вправність рук, творчу уяву і тепло свого серця. Як ніколи не повторюється природний візерунок на дамаській сталі, так кожна кована річ є унікальною і зберігає індивідуальність свого творця.
Франківськ орієнтується саме на високого ґатунку мистецьку складову ковальської справи. Тому сюди приїздять як ковалі, вже визнані світом, чиї роботи увійшли в міжнародні каталоги, прикрашають сучасні палаци, музеї, міські парки і площі, так і ті, котрі лише заявляють про себе у цій царині, намагаючись навчатися майстерності в найкращих світових митців.
У цьому сенсі фестиваль в Івано-Франківську робить неоціненний внесок у вітчизняну культуру. Адже якщо, скажімо, ужиткове ковальство ще так-сяк жевріло по хуторах та селах, то художнє за радянський період, особливо в часи тоталітаризму, було винищене в Україні вщент. Зникли майстри, цілі школи, вікові традиції. Як зауважив мистецтвознавець Олексій Роготченко, сьогодні орнаментальне ковальство, наче фенікс, відроджується з попелу, а краще сказати — з розжареного горна.
Володимир Дейнека, що приїхав із Дніпропетровська, чи не єдиний із присутніх на фестивалі ковалів-орнаменталістів має певну сімейну традицію. Його дід був шанованим сільським ковалем, який так і помер у кузні в 105 років. З нинішніх же художників з металу майже ніхто не переймав професію від досвідчених майстрів. Училися самотужки, причому не юними, а попрацювавши інженерами, музикантами, вчителями. Проте дипломант багатьох міжнародних конкурсів, викладач знаменитої «Мухінки», відомий і неповторний художник-коваль із Пітера Володимир Сохоневич (до речі, колишній харків’янин) високо оцінив роботи ужгородця Сергія Тяска. На конференції-презентації учасників фестивалю, що проходила в день його відкриття, весь зал аплодував донецьким майстрам, які, як і франківські, впевнено формують свою школу художнього ковальства. Між іншим, завдяки місцевій владі.
Мер Донецька Олександр Лук’янченко, колишній міський голова Івано-Франківська Зіновій Шкутяк і нинішній — Віктор Анушкевичус, усіляко сприяючи розвитку ковальства, підтримують його морально й матеріально. «Букет майстрів» — спільна робота 200 ковалів із 17 країн світу, які на франківському «Святі ковалів-2006» виготовили декоративні композиції з улюблених кованих елементів і прикрасили ними спіральну колону заввишки десять метрів, — встановлений на одній із центральних площ столиці Донбасу, чудово гармонує зі знаменитим донецьким Парком кованих фігур. До цієї символічної осі, що простяглася із заходу на схід, приєднуються Крим, Полтава, Київ, Львів.
Цього разу учасники фестивалю кували «Великоднє сонце».
— Ще не визначилися, якому місту його віддамо, — каже голова Всеукраїнської спілки ковалів Сергій Полуботько. — Але точно знаємо, що його сяйво зігріватиме наше велике і дружнє ковальське братство.