Як Гері Мур приборкував «Україну»
Король білого блюзу Гері Мур дав приголомшливий концерт у палаці «Україна» (після пожежі в Кобзона і тривалих умовляннях відвідати нашу країну). А ще напередодні вильоту з Лондона, спілкуючись телефоном із кореспондентом «ДТ», Гері Мур зізнавався, що абсолютно нічого не знає про Україну, окрім того, що тут є футбол. Трохи згодом, правда, він «реабілітувався», виявивши «глибокі знання про нашу країну», про що й повідомили майже всі телеканали.
«Навчити блюзу неможливо»
— Скажіть, будь ласка, а з чим було пов’язане ваше колишнє небажання приїжджати в Україну? У нас є інформація, що протягом 10 років спроби запросити вас до нашої країни завершувалися нічим.
— Правда? Я про це нічого не знав!
— Ви — ведучий авторської передачі на британському радіо. Коло ваших інтересів обмежується музикою, чи ви розповідаєте ще про щось?
— Власне, я не є професійним ведучим радіопередач. Я підготував цикл із шести передач, присвячених виключно блюзу — його історії, еволюції, трансформації. Зокрема тому, як він змінився під впливом розвитку музичної техніки. Адже з самого початку блюз виконували взагалі без жодних музичних інструментів, у кращому разі — використовуючи для супроводу найпростіші підручні засоби: камені, металеві предмети тощо. Потім настала черга акустичних музичних інструментів. Цей період, напевно, ми й сприймаємо як епоху розквіту блюзу. З появою електроінструментів чистий блюз почути стало значно складніше. Я, наприклад, і сам граю в основному рок-блюз та інші модифікації блюзу (прикметно, що свою «енциклопедію блюзу» на британській радіостанції Planet Rock Мур ілюструє саме з допомогою акустичної гітари, хоча на сцені віддає перевагу електроінструментові. — О.П.).
— А українські музиканти ставали героями ваших передач?
— Ні, я, на жаль, українських музикантів не знаю.
— Відомо, яку роль відіграв у вашій творчості Пітер Грін, якого називають вашим вчителем і хрещеним батьком. А чи є у вас учні, послідовники?
— Немає. Я взагалі вважаю, що навчити блюзу неможливо. Це приходить із роками, з життєвим досвідом. Саме тому, як я вважаю, підлітки грати блюз просто не можуть (сам Мур, як відомо, «захворів» на блюз у
15-річному віці. — О.П.).
— А що таке взагалі для вас блюз? Це просто один із музичних стилів чи, якщо можна так висловитися, стан душі?
— Ну що ви, звісно, це не просто музичний стиль. Блюз, я вважаю, універсальний. Він має унікальну історію, і неможливо зрозуміти блюз, якщо не знати її. Якщо не мати уявлення про людей, котрі створили цей музичний напрям. Про тих, хто грає його тепер.
— Ви вважаєтеся одним із дуже небагатьох білих неамериканських виконавців блюзу, котрі здобули визнання на батьківщині блюзу, з боку чорних американських блюзменів.
— Мені дуже хотілося б сподіватися, що це справді так.
— Як вам вдалося цього домогтися?
— Я просто намагався щиро і чесно грати блюз. Я грав із дуже багатьма виконавцями як білими, так і чорними. І при цьому у мене залишається враження, що біла людина ніколи не зможе грати блюз так, як це робить чорний блюзмен. Але це не означає, що хтось грає краще, а хтось гірше. Просто кожен грає по-своєму!
В Україні оцінили хорошу музику?
Нагадаю, що неодноразові спроби заманити до Києва (як, утім, і до Москви, і до інших міст СНД) культового ірландського гітариста робилися протягом багатьох років. Успіхом ці зусилля увінчалися тільки недавно, і нинішній київський концерт нарешті з’явився у графіку гастролей на офіційному сайті музиканта. Правда, відмова Мура від травневих гастролей у Софії та Белграді (через хворобу) знову примусила хвилюватися його українських шанувальників. Хоча це хвилювання не йде в жодне порівняння із шоком, який вони відчули, коли легендарний блюзмен благополучно приземлився в аеропорту «Бориспіль». Адже незадовго до концерту Мура під час виступу в палаці «Україна» Йосипа Кобзона спалахнула пожежа — на сцені загорілися декорації. На щастя, вогонь вдалося загасити, близько трьох тисяч глядачів благополучно евакуювати. Щоправда, при цьому добряче залили водою як сцену, так і глядацький зал.
Мур дізнався про цю НП буквально за кілька годин до концерту. Причому вже після того, як працівники палацу «Україна» завдяки величезним зусиллям повернули головний концертний майданчик у робочий стан.
Справжній бій із водою та кіптявою тривав усю ніч. Але до початку концерту Мура про пожежу вже ніщо не нагадувало. Зате незгладиме враження справила червона килимова доріжка, розстелена перед входом у палац. Припускаючи, що призначена вона для легендарного артиста, кілька десятків його шанувальників утворили з її боків живий коридор. Однак, як пояснили працівники «України», постелили її саме для наших глядачів.
Таке шанобливе ставлення до своєї аудиторії вирізняє Гері Мура із сонму інших знаменитих музикантів не меншою мірою, ніж його унікальна манера гри на гітарі.
Зал на київському концерті Гері Мура був переповнений (попри цінову політику — до 1800 грн. за квиток). Публіка прийшла досить різношерста — якщо в партері середній вік глядачів не дотягував і до 30, то балкон обживали люди значно поважнішого віку (але при цьому менш високих статків). Однак і ті, й інші півгодини не відпускали зі сцени легенду відразу кількох поколінь, вигукуючи назви своїх улюблених хітів різних років. І Гері Мур відповідав київській публіці взаємністю. Основним підтвердженням цього Сергій Галузін, президент промоутерської компанії Euroshow, вважає той факт, що легендарний ірландець виконав на біс повну версію свого культового синглу 1979 року Parisienne Walkways, із усіма його фантастичними соло та програшами. Що, як стверджує менеджер видатного артиста, відбувається на його концертах украй рідко. І справді, було дуже важко зрозуміти, хто в залі відчуває більшу насолоду — публіка, що вслухається в цілком фантастичні звуки, чи ж музикант, який їх видобуває.
А ще — концерт приніс рекордні обсяги продажів ліцензійної версії нового, випущеного у квітні нинішнього року, альбому Гері Мура Close as You Get. На підтримку якого, власне, й було організовано нинішній тур музиканта. Вартість диска у фойє палацу «Україна» була не такою вже й малою — 80 грн. І цілком навіть порівнянною з тією, що вказана на офіційному сайті Мура, — 11 фунтів стерлінгів. Зате абсолютно непорівнянною з ціною, «встановленою» стихійним ринком на Петрівці. Правда, там останній диск незрівнянного ірландця, за словами Галузіна, купити вже неможливо, — всю завезену партію розкупили моментально. А в магазинах — ще неможливо: замовлення на великі партії поки що не зроблено. А ще є можливість скачати або замовити цей диск через Інтернет — за якихось два-три долари. Наївно припускати, що всі, хто купив цей диск на концерті (причому активність у точках його продажу після концерту значно перевищувала доконцертні показники), не знають про всі ці широкі можливості. Інакше кажучи, така тенденція свідчить, що в Україні вміння цінувати гарну музику і можливість власним гаманцем засвідчити її цінність поступово перестають бути альтернативою. А це означає, що в найближчому майбутньому на нас чекає справжній зорепад. Просипатися якому не завадять ні вогонь, ні вода, ні мідні копійки.