Наприкінці минулого року на гуманітарній раді при президентові України постало тривожне питання: доля «приватизованих» старовинних українських палаців. Ішлося, зокрема, про відомий палац Лянцкоронських, який перейшов до рук бізнесменів (раніше - Дениса Копилова, нині власник змінився) і нібито втратив прадавні цінні експонати…
Коментуючи ситуацію для DT.UA, культпатріарх Борис Возницький зазначив, що львівські палаци сьогодні взагалі суцільно руйнуються і перепродаються, а державна служба охорони пам’яток архітектури не працює.
Представники колишнього власника палацу Лянцкоронських заявили, що зниклі раритети «у нашій власності не перебувають…».
Тепер - про все докладніше.
Якихось 45 кілометрів, що відділяють Старий Розділ від Львова, рейсовий автобус долає за півтори години. Мета подорожі - палац Лянцкоронських.
Ще по дорозі повідомили, що палац ось-ось розвалиться. Всередину нікого не пускають, але там і дивитися нічого - усе давно розікрали!
Справді, біля входу до пам’ятки архітектури - табличка з написом: «Стій, приватна територія!». І жодного слова, що це унікальна пам’ятка архітектури XVIII-XIX ст., якою могло б пишатися будь-яке місто світу…
* * *
Колись розкішний палац сьогодні вражає занедбаністю. Огорожа в багатьох місцях відсутня. На території - купи сміття, на стовпах - поламані ліхтарі. Проте галереї все ще прикрашає фриз з медальйонами, в центрі яких голови олімпійських богів. Відразу видно: місцевий господар кохався на антиках. Але милуватися ними нікому - туристів у палаці практично не буває. У перші роки незалежності його продали як звичайний колгоспний об’єкт. Тепер це - приватна територія…
Найкращі часи маєтку пов’язують з останнім власником - доктором права Каролем Лянцкоронським (1848-1933), меценатом і колекціонером. Йому вдалося зібрати справжні скарби. Колекція вважалася третьою за величиною в Австро-Угорщині. Серед найцінніших - кілька десятків античних скульптур. Їх К.Лянцкоронський привіз до Старого Роздолу з археологічних розкопок у Туреччині 1884 року. Побілив вапном, і ніхто не знав, що це мистецькі цінності часів Давніх Греції і Риму… Це виявив директор Львівської галереї мистецтв Борис Григорович Возницький.
Наприкінці свого життя донька графа Кароліна Лянцкоронська викладала історію мистецтв у Львівському університеті. Всі цінності вона передала двом польським королівським замкам - Краківському і Варшавському. Але й того, що лишилося від роздільського палацу на час входження радянських військ до Львова, було більш ніж достатньо для облаштування найкращого музею.
Радянська влада не оцінила спадщини Лянцкоронських. Керівництво дитячого будинку, який у 1940-х роках було влаштовано в палаці, багатьох речей вирішило «позбутися».
- Тоді в музеї творилося щось страшне! Продавали мистецькі цінності направо й наліво, - розповідає Борис Возницький. - У числі інших речей Дрогобицький музей вивіз з палацу зо два десятки античних скульптур. Але в Дрогобичі їх зараз немає. Кажуть, передали археологічному музею в Одесі. Я перевірив: в Одесі їх немає. Вже пізніше деякі портрети XVIII ст. було передано у Львівську картинну галерею.
Якось заїхав туди по дорозі. Думаю, придивлюся ближче до гіпсових скульптур, бо після продажу палацу вже не зможу. Глянув - а це мармурові скульптури. Питаю сторожа: а де ділася невеличка бронзова фігурка, яка стояла на фонтані? Каже: вкрали вночі, мабуть, здали на металолом! Тоді санаторний лікар узяв міліціонера і пішов шукати. Знайшов, хоча й дещо пошкоджену. Це була фігурка роботи скульптора-живописця, вчителя Леонардо да Вінчі Андре дель Вероккіо, 1462 рік.
З допомогою заступника глави держадміністрації В.Герича вдалося забрати її в наш музей. Так у нас з’явилася антична скульптура. Бо все, що колись мали, було вивезено до Москви і Ленінграда.
Довершила справу приватизація палацу. В березні 2004 року його продали київській фірмі ТзОВ «Мережа відпочинку» всього за 467 285 грн.
Нині пам’ятка тримається на чесному слові: дах протікає, деякі вікна забиті фанерою. Підлога гниє, подекуди навіть провалилася, стіни голі, обшарпані.
Ще донедавна в палаці на постаментах стояли справжні античні фігури. Лише деякі з них нині зберігаються у Львівській галереї мистецтв. Зокрема мармурова фігурка античного бога Марса (II ст.), античні фігури жінки з чашею та юнака з книгою (II ст. до н. е.). Бронзова скульптура «Ерос з дельфіном». Ці роботи Андре дель Вероккіо звеселяли фонтан палацу.
Стіни палацу прикрашали великий портрет Данте (поч. XVII ст.), унікальні мармурові рельєфи. Правда, про це дізналися лише тоді, коли споруду було вирішено продати. Саме ці рельєфи, вартість яких мільйони доларів, нібито демонтував власник палацу Денис Копилов.
* * *
- Палац завжди був окрасою селища. У дендропарку росли рідкісні дерева: гінго, тюльпанове дерево, багряник японський, вікові кремезні дуби. Тепер з такої краси зробили сміттєзвалища, - розповідають селяни.
- Тривалий час пам’ятка архітектури стоїть без догляду, жодних робіт не ведеться, - каже голова селищної ради Старого Роздолу Марія Рогуля. - Тому у квітні 2010 року від імені селищної ради ми підготували листа на адресу власника: хотілося б знати, коли палац ремонтуватимуть і як будівля використовуватиметься…
А тим часом споруда з кожним роком руйнується більше й більше! Хто відповідатиме за її знищення? Якщо не отримаємо відповіді, змушені будемо звертатися до президента України, голови уряду з проханням повернути пам’ятку в державну власність.
* * *
Начальник Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації Василь Івановський небагатослівний. Він повідомив, що продаж відбувся без відома обласних органів охорони культурної спадщини і без дотримання чинного пам’яткоохоронного законодавства. І йому не відомі плани власників пам’ятки щодо її майбутнього.
- Управління охорони архітектурної спадщини взагалі ніяк не пов’язане з продажем, каже В.Івановський. - Коли в 2005 році було створено наше управління, палац уже перебував у приватних руках. За словами власників, вони не бачать можливості подальшого використання пам’ятки і готові продати її.
Що ж до мармурових барельєфів, які мали велику мистецьку цінність, то їх передано на зберігання до Центрального державного архіву. Коли їх повернуть на місце - і чи взагалі повернуть - цього ніхто не знає.
* * *
А от директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький вважає, що проти палаців в Україні сьогодні ведеться неоголошена війна.
- Львівщина належить до тих областей, - розповідає Б.Возницький, - які ніяк не опікуються своїми палацами. У нас вони продаються, передаються приватним власникам, руйнуються. Палац Лянцкоронських кінця XVIII - поч. XIX ст. у Старому Роздолі лише один з прикладів.
Граф Лянцкоронський був меценатом, володів великими цінностями. Він - один з організаторів археологічних розкопок у Туреччині в 1884 році, звідки привіз до Старого Роздолу кілька десятків античних скульптур. Побілив їх вапном і до цього часу ніхто не знав, що це мистецькі цінності часів Давньої Греції та Риму.
Колись античні фігури стояли на постаментах. Одна з них, білий лицар, насправді був скульптурою античного бога Марса (II ст., Рим). Усередині приміщення серед гіпсових копій виявили три цінні мармурові рельєфи і великий портрет Данте (поч. XVII ст.). А через деякий час дізнаюся, що палац таки продали. Купив його киянин Денис Копилов. Крім палацу, було ще й
12 гектарів парку.
Про те, що новий власник почав демонтувати ці рельєфи, мені повідомив прокурор з м. Миколаєва. Коли я приїхав туди, мене не пустили - приватна власність. Повертаюся до Львова, беру з собою представника управління архітектури, і знову нас не пускають. Тоді прокурор викликає з Києва представника власника. Коли ми нарешті потрапили до палацу, то побачили, що все стоїть у ящиках запаковане для вивезення. Вивозити прокуратура заборонила, але де тепер ці рельєфи - невідомо!
- Були спроби повернути їх?
- Це повинна робити служба охорони пам’яток. Але не робила!
Згідно із законом про охорону пам’яток в Україні палаци і замки можуть належати державі, приватній особі, установі. Але якщо власником стала приватна особа, вона не має права там нічого перебудовувати, змінювати форму вікон, дверей тощо, а лише використовувати і доглядати все в первісному вигляді.
Якщо ж власник нічого не робить, на нього можуть накласти штраф до двох тисяч мінімальних окладів. Не подіє - служба охорони пам’яток подає на власника до суду і повертає об’єкт у державну власність. Проте попри наявність відповідного закону чомусь досі в державну власність не повернуто жодної пам’ятки. Якщо власник демонтував унікальні барельєфи з палацу Лянцкоронських, то із цим потрібно розібратися… Проте мені невідомо про відкриття жодної справи проти порушників пам’яткоохоронного законодавства.
Найбільше турбує, що на Львівщині немає державної служби охорони пам’яток архітектури. І це на Львівщині, де зосереджено 30 відсотків усіх пам’яток України! Саме ця служба повинна слідкувати за збереженням пам’яток архітектури. Звідси всі проблеми.
У селі Оброшиному, що поблизу Львова, був палац єпископів католицької церкви XVIII ст. Зараз там усе руйнується! Всього таких палаців на Львівщині близько 15. Ніхто ними не опікується.
Два роки тому продали палац у Тартакові, який горів іще за радянських часів, - тепер він стоїть у руїнах. Новий власник звідти родом, за освітою реставратор. Я сподівався, що він бодай покрівлю зробить, але марно. Палац ось-ось завалиться. Ще один маєток-напівруїна доживає віку в селі Судова Вишня. У ньому знаменитий Фредро писав свої п’єси. У радянський час там був жіночий гуртожиток. І цей палац теж горів...
Втім, є надія, що буде збережено замок у Старому Селі, який узяв у концесію бізнесмен зі Львова пан Риба. Він освічена людина, закінчив художню академію.
Якщо не взятися за відновлення палаців, скоро їх в Україні взагалі не залишиться. За президента В.Ющенка відбудовано палац останнього гетьмана України (який при Катерині II був президентом Російської АН) Кирила Розумовського в Батурині (майже 200 років простояв він у руїнах!). Але виникла проблема - там не було чого показувати! І тоді директори львівських музеїв спільно зробили експозицію. Тепер стоять величезні черги, щоб потрапити в палац.
Багато що стосовно палацу Лянцкоронських міг прояснити тепер уже колишній власник палацу пан Копилов. Отже, саме йому DT.UA адресує запитання.
- Ви володіли пам’яткою з 2004 року. Що вам завадило її відремонтувати?
- Палац у Старому Роздолі вже не наш. Ми продали його ще рік тому. Навіть якщо й було бажання відреставрувати будівлю, то криза різко все перекреслила.
Катерина Філінова, юрисконсульт ВАТ ІК «Інеко», представник колишнього власника:
- У нас була ілюзія, що, маючи достатньо активів, зможемо привести пам’ятник архітектури в адекватний стан. Але з нашою бюрократичною системою зрозуміли, що кошти, які розраховували вкласти в реконструкцію об’єкта та облаштування парку, нам не по кишені. Особливо, коли почалися переговори щодо виготовлення проектної документації з Українським регіональним спеціалізованим
науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Його послуги - нереально дорогі. Державне підприємство «Укрзахідпроектреставрація» - монополіст, який здійснює роботи з проектування таких реконструкцій. Це з одного боку. А з іншого - єдиний орган, який має право затверджувати ці проекти.
За проект готові були взятися інші проектні організації, але в інституті нам сказали, щоб навіть не сподівалися: вони його ніколи не затвердять. От якщо замовите в нас, тоді інша справа.
Цінова політика цієї установи, м’яко кажучи, не по зубах навіть інвестиційній компанії, яка 2004 року входила до списку 100 топ-компаній в Україні. Ціну, яку нам заправили за проект реконструкції, була незіставна навіть із ціною реалізації проекту. Зверталися до різних інстанцій. Намагалися отримати допомогу від держави бодай у частині технічної документації. На нас не реагували…
Також мали проблеми з місцевими правоохоронними органами. Уклавши з ними договір про охорону палацу, ми фактично не отримували охоронних послуг. Змушені були найняти приватну охорону.
Тому зрозумівши, що не діждемося від держави жодної допомоги, ми фактично змушені були визнати провал цього проекту. Також зрозуміли, що потрапили в дуже глибоку бюрократичну яму.
- Скільки ви були готові вкласти коштів у реконструкцію пам’ятки?
- Необхідну для реконструкції суму. Розуміли, що проект коштуватиме не менше ніж 20 відсотків вартості робіт. А нам виставили кошторис, згідно з яким вартість проекту дорівнювала вартості робіт.
- Знаю, що ви вели переговори про оренду додаткової земельної ділянки навколо палацу. Але сільська рада вам відмовила...
- Так, вели. Бо, як ви розумієте, пам’ятку архітектури ми не могли використовувати як прибутковий об’єкт. Ми бачили її головним чином об’єктом, який приваблював би туристів. Тому потрібна була земельна ділянка для будівництва житлового корпусу, інших потреб.
- Ваш досвід «неуспіху», напевно, міг би бути корисним для інших інвесторів?
- Вважаю, що нашим шляхом підуть лише ті, хто має відповідні зв’язки в «Укрзахідпроектреставрації». Бо економічно це невигідно. В ринкових умовах інвестор рахує, за скільки часу він зможе повернути вкладені кошти. Людям, які беруть в управління пам’ятки архітектури, не тільки не надається ніякої підтримки, з них, м’яко кажучи, вичавлюють усе.
- Що сталося з історичними барельєфами, які були в палаці? Де вони зберігаються і кому сьогодні належать?
- Цікаве запитання… Настільки мені відомо, в нашій власності вони не перебувають. Коли виникло питання про їх зберігання (як і зниклої кованої чавунної химери з воріт палацу), ми неодноразово зверталися до міліції. Надали висновок фахівців, що це не просто «шмат заліза», а мистецька цінність. Проте нас не почули. Тому змушені були подбати, щоб хоча б не пропало все інше: передавали барельєфи туди, де могли забезпечити їхню цілість. На даний момент правовий статус пам’яток нам невідомий.
- Чи можете назвати нового власника палацу?
- Прізвище нового власника є комерційною таємницею в будь-якому договорі.
- Але ж ідеться про пам’ятки національного значення. Принаймні за кордоном ім’я не є таємницею.
- За кордоном це не загрожує такими збитками, як у нас. З іншого боку, там існує адекватна законодавча база, що регулює порядок переходу прав власності на такі об’єкти.
* * *
Привабливими палаци роблять їхні господарі. Без них будівлі - лише купа каміння, хоча й цінного. Судячи з усього, в Україні поки що справжніх приватних власників не існує. Час і негода завдають набагато меншої шкоди, ніж люди, які беруть їх в оренду, купують у власність, нехай і з добрими намірами.
І допоки не зрозуміють, що національне надбання - не приватна територія, пам’ятки архітектури повинні перебувати у державній власності. Інакше мине небагато часу, і українці, які поки що мають чимало пам’яток архітектури та історії, змушені будуть їздити до сусідніх країн - аби на власні очі побачити «живий» замок чи палац.
Історична довідка. Палац Жевуських-Лянцкоронських, пам’ятка архітектури ХVІІІ-ХІХ століть, закладений 1704 року Жевуськими на місці замку і розбудований у 1874-1903 роках К.Лянцкоронським. До 1939 року в палаці збереглися збірка старожитностей і картин, а також бібліотека родини Лянцкоронських. Найцінніші експонати ще до Другої світової війни син К.Лянцкоронського вивіз до своїх маєтків в Австрії і Швейцарії. Те, що залишилося, частково розпорошено по музеях і картинних галереях СРСР. Деякі експонати знайшли прихисток у сховищах Дрогобицького краєзнавчого музею, Львівської галереї мистецтв, Державного Ермітажу в місті Санкт-Петербург. Решта експонатів та предметів інтер’єру, які вціліли після радянського періоду, вивезені невідомими особами вже після продажу палацу у приватну власність.