Нарешті. Саме цим словом хочеться розпочати розповідь про презентацію альбому «Людмила Жоголь. Чарівниця художнього текстилю». Бо творчість цієї майстрині — вже незаперечна класика українського декоративного мистецтва. У ній поєдналися історія й сучасність як часовий вимір життя — і рівень майстерності, що є результатом суворих випробувань та мистецької зрілості. Наприкінці 2008 року, всупереч економічній кризі, у видавництві «Либідь» побачив світ альбом про Людмилу Жоголь — талановиту жінку, саме життя якої схоже на її мистецтво. Книжку створили давні колеги майстрині та відомі мистецтвознавці: Зоя Чегусова, Тетяна Кара-Васильєва, Тамара Придатко. Перше, і чи не найважливіше, що можна сказати про книжку, — вона гарна. Друге — запитати, чи вистачить тиражу на всіх охочих.
Людмила Жоголь — народний художник України, академік Української академії архітектури, митець із величезним списком персональних виставок і не меншим списком відзнак. Тривалий час вона обіймала солідні фахові й громадські посади, які давали їй змогу активно впроваджувати у монументальне мистецтво доби соціалістичного реалізму нестандартні ідеї, обстоювати колег, боротися з буденністю та сірістю думок «про мистецтво» партійного керівництва. Коли гортаєш сторінки її біографії, що розпочалася у травні 1930 з колиски на куренівському подвір’ї Києва, переповнюєшся відчуттям інтенсивності цього життя, в якому завжди знаходилося місце і творчим звершенням, і громадській діяльності.
Книжка складається з трьох основних частин. На тлі чудових гобеленів, якими щедро прикрашений альбом, розгортається розповідь про митця, що присвятив себе художньому текстилю і через нього промовляє до світу мовою натхнення та краси. Людмила Жоголь кардинально змінила уявлення про ткацтво, ввівши його в оздоблення громадських споруд, тактовно поєднавши традиційне мистецтво з ідеєю національного колориту в умовах сучасного інтер’єру. Поєднавши у собі талант до ткацтва і талант до слова, вона відстоювала і відстоює досі мистецькі засади художнього гобелену.
Важлива і, безперечно, позитивна ознака видання — сукупність творчої та персональної біографії Людмили Жоголь, що постає величною пані на тлі власних гобеленів і в родинному колі. У текст введено багато віршів, які перегукуються з її творчістю, кольором виокремлено текст особистої розповіді-споминів Л. Жоголь про життя, мистецтво, час та долю. У цьому сенсі книжка — цінне джерело інформації про країну, якої вже немає.
У 1998 році Л. Жоголь створила гобелен «Моя квітка — будяк». А в книжці я знайшла цікаве пояснення природи цього твору. «Чому така любов до цієї красивої, сильної і дуже колючої квітки? Мабуть, тому, що я ніби ця квітка. Я знаю, що характер у мене складний: я колька, якщо мене образять, я сильна — це підтвердило моє життя. І, кажуть, була красива…».
Саме квітам присвятила Людмила Жоголь більшість своїх гобеленів. Буяє барва у плетиві ниток, і створюються образи приємні й знайомі, бо запитайте себе самих — «чи можна квіти не любити?». У передмові до альбому Борис Олійник написав: «Всі польові квіти України кладу Вам на підвіконня».
Пригадую, коли ми подорожували з нею разом Норвегією, то і в суворій природі півночі вона подумки збирала букети з квітів, що миготіли за вікном…