У видавництві "Пульсари" цьогоріч вийшла збірка "Федеріко Ґарсія Лорка, Чотири короткі п'єси": переклад великого поета і драматурга ХХ століття з іспанської - українською мовою.
Богдан Бойчук, Микола Лукаш, Віра Вовк, Михайло Москаленко, Юрій Тарнавський, Ігор Качуровський, Сергій Борщевський… Усі ці видатні імена - історія перекладів творів (драматичних, поетичних, прозових) титана іспанської літератури Федеріко Ґарсії Лорки (чи Льорки - це вже як кому подобається). Тепер у цей нескінченний літопис драгоманського захоплення великим іспанцем вписано й ім'я Дмитра Дроздовського, головного редактора культового журналу "Всесвіт". До збірки, що побачила світ у серії "Класика" видавництва "Пульсари", увійшли чотири короткі п'єси - "Початкове ауто сентиментальне", "Про любов", "Тіні" та "Ієгова" - які перекладач називає "метафізичними".
Завдяки "інтертекстуальному діалогові" між п'єсами (про що теж слушно зауважує перекладач у своїй передмові) їх можна ставити на сцені як один цілісний твір. Ніхто й не помітить, що постановку "скроєно" з чотирьох текстів. Практика нині модна - взяти хоча б постановку "Гагарін і Барселона", де шість оповідань п'яти різних сучасних українських письменників злилися в єдину виставу.
Та повернімося до Лорки. Свиня з "Театру тварин" фактично тотожна Ієгові з однойменної п'єски. Ця тварина очолює так звану "асамблею для боротьби з людиною". "…Я давненько мешкаю поряд із цими людьми, тож спостерігаю за їхніми гріхами. Якби ви знали, як я страждав! Як я ридав, сховавшись у затінку! Що ж лишилося від моїх страждань?!", - жаліється Свиня поверхово-легковажній Голубці. А Ієгова, цей суверен над "мертвонародженими", ремствує, адже-бо "наслідування вбиває", і янголи наслідують людей, стають "зіпсутими", небеса ж запозичують найгірше із земного світу. Утім, і сам Ієгова - любитель "соковитих янголичків". Гомосексуальність Лорки (про яку в нас не дуже люблять писати і говорити вголос) проявилась у двох із чотирьох коротких п'єс - у герметичних "Тінях" та в "Ієгові". Хоча в другому випадку - лише в натяку на певні нахили Бога-Отця.
"Тіні", на думку перекладача, - це п'єса про зв'язок Лорки з Бунюелем. Однак, щиро кажучи, прямо вичитати "щось такеє" з тексту не вдасться. Все надто завуальоване, вкрите товстим шаром алюзій. "Тіні" - це, радше, псевдохристиянський текст, де нібито знеславлюється Бог-Отець і нібито звеличується Христос (він же - нібито Любов). "Нібито" - ключове слово. Всі ці "тіні, які прикидаються християнами", живуть серед "уїдливого запаху сірки". І життя виглядає як насмішка із самого себе. А яким ще може бути життя? Усе - сумнів, усе - сум'яття, від усього слід тікати світ за очі. "Я залишусь серед натовпу, - скімлить Тінь Сократа, - як билинонька в полі… Це ти рушай до саду й шукай своє щастя".
Лорчина мова (мова перекладу) - напрочуд легка, прозора. І це "витягує" непрості, сповнені філософії тексти. Філософію в "Ієгові" Лорка порівнює з бляклими квітами: "Я був і в теплиці, де росте філософія. Квіти яскраві, розмаїті. Але всі бояться денного світла, тож ростуть у затінку". Згадана прозорість мови пов'язана передусім із глибокою вірою автора - що протиставляється абстрактній науці, яка втілює атеїстичний сумнів. "Але вічність уціліла, - стверджує Ієгова. - Вона за цією клятою стелею, що не дає до неї дістатися". Пробити стелю? Та без проблем! Але вже не в цьому житті…
Збірочка Лорчиних п'єс є не лише прекрасним мовним і теологічним екзерсисом. (Не дивно, що перекладач, за його словами, працював над текстом багато років.) Ця збірка дуже актуальна й тому, що в ній Лорка висміює війну. Нашу вічну страшну сусідку. Лорка ж, як відомо, і сам став жертвою війни… Війна - це вершник апокаліпсису. Війна - суто людське твориво, не Боже. Війна - недосконала терапія своїх травм. І очиститися від скверни війни можна, лише звернувшись бо Бога-Любові, лише помандрувавши Туди. Цей невеличкий і цілющій екскурс дарують нам чотири Лорчині п'єски, перекладені Д. Дроздовським.