Найлогічнішим у «Книжці року 2006» стало те, що Гранпрі не присуджено нікому
У розпач міг привести уже шортлист рейтингу «Книжка року2006» — найкращу книжку року знову пропонувалося вибирати, переважно між художніми фоліантами та науковими працями. Зокрема, за попередніми оцінками експертів рейтингу «Книжка року», найкращими були:
Іван ДЗЮБА. З криниці літ: У 3 т. Т.1, 2. — К.: Києво-Могилянська академія, 976 с.(п)
Ростислав РАДИШЕВСЬКИЙ, Володимир СВЕРБИГУЗ. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. — К.: Просвіта, 551 с.(п)
Марина ПАЛІЄНКО. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.); Хронологічний покажчик змісту журналу; Систематичний покажчик змісту журналу. — К.: Темпора, 384+480+608 с.(ф)
Зінаїда ВАСІНА. Український літопис вбрання. Т.2: ХІІІ — початок ХХ ст. — К.: Мистецтво, 448 с.
Київський альбом: Фотоальбом. — К.: Перископ, 160 с.(п)
Мирослав ПОПОВИЧ. Червоне століття. — К.: АртЕк, 887с.(п)
Д-р Ернест ДРЕЙК. Дракони; Єгиптознавство. Пошуки гробниці Осіріса. — К.: Махаон-Україна, 30+30 с.(п)
Василь ГЕРАСИМ’ЮК. Папороть. — К.: Просвіта, 328 с.(п)
Умберто ЕКО. Ім’я рози. Сер. «Бібліотека світової літератури». — Х.: Фоліо, 576 с.(п).
Оскільки Ґран-прі визначено не було, то всі перелічені видання отримали нагороди кожна у своїй номінації, полишивши, як завжди, всіх, кого цікавить книговидання, в роздумах — чому саме ці видання? Що мені як читачеві дає знання, що цим книжкам присвоєно «знак якості» і, головне, що дає знак якості самим цим книжкам? Як звання «Книжка року» у своїй номінації може посприяти популяризації книжки «Український літопис вбрання. Т.2» (наскільки я пам’ятаю, кілька років тому і перший том було оцінено досить високо) чи додати аудиторії Умберто Еко?
Перед церемонією один з експертів рейтингу цілком приватно і з усіма можливими застереженнями щодо суб’єктивності висловленої оцінки зауважив: особисто для нього найвідраднішим фактом книжкового року стало те, що високі оцінки здобуло літературознавче дослідження Дмитра НАЛИВАЙКА «Теорія літератури й компаративістика» (?!). Це випадкове зізнання є відповіддю на класичне запитання, що звучить після підбиття підсумків будь-якого конкурсу, будь-якого рейтингу — «А судді хто?». Воно ж пояснює і те, чому наукова ґрунтовність та помпезність поліграфічного виконання виявлялися щороку вирішальними критеріями під час визначення українського книжкового переможця. А також — як теж одна із складових «книгоакадемічного» смаку — банальність мистецьких рішень, дезорієнтація в літературних трендах, визнання вже визнаних та ігнорування актуальних тенденцій. Інакше як пояснити, що серед фаворитів «Книжки року 2006» опинився ліцензійний проект «Махаону» «Єгиптознавство» та «Драконознавство»? Книжки, зроблені, безперечно, в найкращих традиціях «Переможців літературних конкурсів в Україні» — за обсягом і вагою, прикрашені яскравими стразами і поліграфічними імітаціями, проте української креатури в ньому рівно… переклад. Натомість уся решта художніх та інженерних здобутків цього унікального видання куплена за ліцензією (навіть друк). Звісна річ, слава «Махаону», який прилучив Україну до того числа країн, де вже видано «Єгиптознавство», але «Книжка року» за ліцензійний проект це вже якось занадто… Висновок тільки один — книгоакадеміки на книжках не розуміються і ринок не вивчають.
Не менш химерна ситуація і в номінації «Красне письменство». Приміром, у підномінації «Сучасна українська проза ( есеїстика ( драматургія» лідером стало повне зібрання творів одного з найпопулярніших українських авторів Сергія Жадана «Капітал». Цікавим є те, що книжка — як і повне зібрання творів Юрія Андруховича, що з’явилося нинішнього року, — є суто відповіддю на запити ринку. Лакмусом його потреб. Відповіддю на популярність автора. Так от ця книжка набирає у своїй підномінації 370 балів, тоді як її конкуренти в цій же номінації — поетична збірка лауреата Шевченківської премії Василя ГЕРАСИМ’ЮКА «Папороть» («Сучасна поезія / афористика») та Умберто ЕКО «Ім’я рози» («Сучасна зарубіжна проза / есеїстка / драматургія») — набрали відповідно 1968 та 1687 балів. Напрошується висновок: що книгоакадеміки або з усіх інших літературних чеснот шанують «вислугу років», або не встигають читати художніх творів, тобто, перепрошую, читають одну художню книгу на десятиліття — тож у 2007-му саме дійшла черга Герасим’юка, одного з лідерів літературних 80-х, та Умберто Еко «Ім’я рози», український переклад якої з’явився на світ року Божого 1993-го? Отже, рейтинг, який мав би реагувати на події з мінливістю ртуті, остаточно набув ознак іншого металу — бронзи, з її метафоричними ознаками монументальності та консервативності. Організатори «Книжки року» головний редактор часопису «Книжник-рев’ю» Кость Родик і директор рейтингової агенції «Еліт-профі» Галина Родіна, як правило, на всі закиди відповідають: мовляв, рейтинг є абсолютно об’єктивним, математично вивіреною сумою всіх оцінок експертів, ми лише підраховуємо «середню температуру» по книжковій лікарні… Однак нинішня церемонія, що відбулася 24 лютого на одному з найкращих майданчиків країни — в Українському домі, ще раз переконала: спроби «алгеброй гармонию поверить» виявляються… незрозумілими, такими, що суперечать здоровому глузду.
Та й сам рейтинг, який створено для того, аби популяризувати «Книжки, що стали подіями», дедалі менше сам скидається на подію. Де Каннські сходи? Де ці верескливі натовпи захоплених шанувальників, які прагнуть побачити Жадана (Забужко, Денисенко, Карпу etc.) і померти? Звісна річ, я утрирую, але найгірше, що на церемонію не рвалися не тільки заслинені фани, а й самі автори — в залі не було ні Жадана, ні Забужко, ні Денисенко, ні Карпи (список тих, кого не було, але чиї книжки номінувалися, можна продовжувати досить довго). А ще: не було перших осіб багатьох видавництв. А ще: не було навіть представників багатьох видавництв, які здобули нагороди «Книжки року».
Отож на сцену за призом для харківського «Фоліо» виходив Олександр Афонін, голова Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів — мовляв, давайте я візьму, я офіційний представник… А головний редактор видавництва «Києво-Могилянська академія» Віра Соловйова пішла з церемонії, не дочекавшись, поки її видавництву буде вручено найвищу нагороду рейтингування-2007 — приз «Найкреативнішому видавництву».
Звичайно, «долгая пам’ять хуже, чем сифилис», але ще кілька років тому ситуація була геть іншою — були й авторки у вечірніх сукнях, і схвильовані автори в накрохмалених сорочках, і видавці, напружені в очікуванні нагород… А це означає, що організаторам годі ховатися за «математику» і почати терміново рятувати рейтинг від остаточної герметизації та академічного самозамилування.