Корейське «економічне диво» дало поштовх розвитку кіно. Воно вдесятеро дешевше, ніж голлівудське, проте теж користується успіхом навіть в Америці. Світову популярність корейський кінематограф здобув значною мірою завдяки стрічкам Кім Кі Дука, який увійшов у десятку кращих режисерів світу. Український глядач познайомився з ним та його фільмами два роки тому. Знайомство зі східним кіно продовжилося минулого тижня на Фестивалі корейського кіно у Києві. Мета організаторів — посольства Республіки Корея — наблизити до свого кінематографа українського глядача й поліпшити культурні та дружні зв’язки з Україною.
Минулої п’ятниці в кінотеатрі «Жовтень» завершився другий Фестиваль корейського кіно. Глядачі мали змогу безплатно подивитися три фільми молодих корейських режисерів: «Дивакувате дівча» Квак Дже Йонга (2001), «Звільни мене» Янг Юн Хо (2000) та «Подарунок» О Гі Хвана (2001). Кожну кінострічку демонстрували тричі з субтитрами російською мовою. З огляду на популярність стрічок Кім Кі Дука, хотілося б побачити саме їх. Проте, як повідомив перший секретар та консул Республіки Корея Донг-Сок Квон, фільми Кім Кі Дука дорогі, і купити авторське право на них влада Республіки Корея не змогла. Втім, представлені фільми теж вдалі.
Кінострічка «Дивакувате дівча» на 39-му кінофестивалі «Теджонгсанг» отримала премії за кращу жіночу роль, операторську роботу та приз глядацьких симпатій, а на 22-му кінофестивалі у Гонконзі стала найкращою з представлених азіатських стрічок. Трилер «Звільни мене» здобув премії 9-го кінофестивалю «Чхунса На Ун Гю» за операторську роботу та спецефекти. Корейська рада з кінематографа визнала фільми найбільш прийнятними для показу в Україні. В них особливості корейської традиції подаються на зрозумілих прикладах стосунків у сім’ї чи трудовому колективі з використанням прийомів добре знайомого українському глядачеві американського кінематографа. До такого принципу поєднання філософій Заходу та Сходу режисери Країни вранішньої свіжості звернулися на початку 90-х, це дозволило їхнім фільмам здобути попит на світовому ринку кіно. В 1997 році корейська кіноіндустрія завоювала 18% вітчизняного ринку, в 1998 — 25%, а в 1999 — 37%. У 2004 році Південна Корея виготовила 70 стрічок, щороку ця цифра зростає (порівняно із 43, знятими і 1999-го).
У драмі «Подарунок» ідеться про молоду сім’ю. Дивно, що чоловік не здогадується про смертельну хворобу дружини. Кожен день супроводжується сімейними сварками, тому що він безробітний. Жінка через це дуже страждає, адже, як дізнається глядач із її дитячих щоденників та фото, вона його кохає все життя. Тому перед смертю їй хочеться втілити своє останнє бажання — допомогти чоловікові зробити добру кар’єру. Свій шанс стати телезіркою молодий чоловік отримує, коли нарешті дізнається про хворобу дружини. В сім’ю приходить порозуміння, але, як часто це буває в житті, запізно. Між зйомками він навіть не встигає сказати, що теж її любить. Дружина помирає у студії під час запису передачі, під час його коронного номеру. Її тіло б’ється у передсмертних конвульсіях у залі, де всі сміються, адже професія чоловіка — смішити людей. У передсмертному листі дружини — підсумок їх життя і мораль фільму.
Головні герої трилеру «Звільни мене» — пожежники та психічно хворий підпалювач. Пояснення його маніакального прагнення підпалювати глядач отримує лише наприкінці картини. Фільм вражає спецефектами: вибухи, вогонь відтворені майже на рівні Голлівуду, стрічка має сцени, які підсилюють переживання глядача.
У комедії «Дивакувате дівча» є комічні, романтичні та філософські моменти. Мораль фільму в тому, що людині для досягнення своєї мрії надається шанс, який є випадковістю. Головні герої, юнак та дівчина, зустрілися у метро. Дівчина страждає через смерть коханого. Юнак шукає нових знайомств. Ця зустріч змінює їх обох. Тепер вона прагне віднайти у хлопцеві риси свого коханого, а він — полегшити її страждання. Для цього виконує будь-які забаганки. Форма, в якій він це робить, викликає у глядача усмішку. На заваді їхнім стосункам стають батьки, та й характери у них різні. Вони пишуть одне одному листи і закопують їх під деревом, щоб через два роки знову зустрітися і разом прочитати. Але дивакувате дівча запізнюється на цілий рік. Вона дізнається, що дерево спалила блискавка, але «якийсь хлопчина знайшов подібне і пересадив його, щоб декому не було дуже сумно». Дівчина нарешті перестає страждати, адже заради неї людина змінила свою суть і стала таким самим романтиком. Але як їм знову зустрітися? І знову випадковість: виявляється, що мати її колишнього хлопця — тітка головного героя. Після цього всі сумніви, що «випадковість — той самий шанс», зникають.
Хотілося б, щоб зрозуміле українському глядачеві корейське кіно під впливом Заходу і надалі не втрачало свого «я».