На початку 2019-го вона долучиться до міжнародного проекту в Парижі, де виконає пісні Піаф. А згодом, уже на сцені Національного театру імені Івана Франка, з'явиться новий мюзикл - "Едіт і Марсель", у якому Вікторія вкотре проживе долю і біль видатної французької співачки.
Театрали знають, що в Національному театрі імені Івана Франка десять років із незмінним успіхом іде вистава "Едіт Піаф. Життя в кредит": автор музики й виконавиця головної ролі в цьому мюзиклі - саме Вікторія. Власне, в цій ролі її побачили й почули французькі імпресаріо, які загорілися ідеєю показати "українську Едіт" вимогливій французькій аудиторії.
Справді, їхні голоси - схожі. До того ж українська виконавиця вже багато років поспіль буквально "живе" образом Едіт. І, зокрема, нова вистава про Піаф на сцені франківців (прем'єра планується на весну-осінь 2019-го) - продовження цієї ж музично-біографічної теми.
До речі, Вікторія досить активно працює на ниві нового українського мюзиклу. Як композитор вона створила мюзикли "Ассоль", "Дюймовочка", "Попелюшка", "Віртуляндія", "Мерілін Монро. Crazy in Love", вже згадане "Життя в кредит". До того ж Васалатій є виконавицею ролі Fieyr de Lis в українській концертній версії мюзиклу Notre Dame de Paris.
А з останніх приємних театральних інформ-приводів - Вікторія чудово вписалася в акторський ансамбль нової вистави франківців "Деміург" за творами Бруно Шульца (режисер Олег Ліпцин), та й сама постановка є добрим знаком якості в репертуарній афіші Національного театру.
- Вікторіє, пісні Піаф, її образ вас ніби постійно супроводжують доволі тривалий час. Пригадуєте, коли у вашому житті з'явилася ця видатна співачка?
- В дитинстві про неї знала мало. Та згодом усе вирішив один випадок. Сімнадцятирічною я брала участь у вокальному конкурсі імені Володимира Івасюка. До журі конкурсу тоді входив наш видатний поет Юрій Рибчинський. Я виконувала свої авторські пісні. А Юрій Євгенович зауважив, що мій голос дуже схожий на голос Піаф… Саме тоді, дослухавшись поета, я й почала глибше знайомитися з її творчістю.
А згодом Юрій Євгенович подарував мені книжку про Піаф, яку написала її сестра Сімона Берто. Це була перша книжка про неї, прочитана мною. І я буквально закохалася в Едіт як у людину з надзвичайним і складним життям. Я почала занурюватися в її пісенну творчість, у якій те складне життя ніби висвічує в кожній пісні.
- Загалом, Піаф часто виконувала свої пісні наче на надриві, наче на зламі трагічного?
- Так, Едіт - це оголений нерв. Її часто й сприймають саме через трагічне звучання - пісенного репертуару, її вокалу. У цьому спрацьовує певний стереотип. Це так само як Мерлін Монро сприймають за секс-символ і вважають "моделькою", хоча рідко заглиблюються у сутність цієї жінки, в її складний внутрішній світ.
Отож, занурившись у світ Едіт, я скажу, що Піаф як ніхто вміла радіти життю. Вона була доволі позитивною людиною, притягувала багатьох своєю потужною енергетикою. Якщо вона сміялася, то вже сміялася до сліз. Якщо вона кохала, то кохала, як востаннє.
- Так чи інакше, але і наркотична залежність, і залежність алкогольна по-своєму впливали на її оптимістичне сприйняття світу…
- Щодо наркотичної залежності - то в її житті було багато фізичних травм. А тоді не виробляли якісних знеболювальних препаратів, таких, як тепер, тож людям зазвичай і давали просто морфій.
Алкоголь? Це теж пов'язано з її тяжким дитинством. Коли вона голодна блукала паризькими вулицями, коли ковток вина і ставав для неї "їжею".
У той важкий період її "дорослого дитинства" вона не мала змоги повноцінно навчатися в школі. Але вже згодом, коли до неї прийшла популярність, вона постійно удосконалювалася, постійно навчалася, ретельно працювала над кожною фразою в пісні. Саме тому кожне слово в композиціях Піаф таке наповнене. І тому її справедливо й порівнюють з оголеним нервом.
Коли вона виходила на сцену, то була максимально відкритою до публіки. І вміла трансформувати сюжет тієї чи іншої пісні через свої особисті драми, трагедії.
- А вам, як виконавиці її репертуару, можливо, теж необхідно відчувати й переживати певні драми, аби в саму пісню повірив слухач?
- Звісно, я намагаюся пропустити композиції Піаф "через себе". Але не намагаюся копіювати Піаф. Повторюся: я лише хочу пропустити її композиції через свою душу, через свої особисті переживання, щоби вони були й "моїми" і щоб виконувати їх як свої. Знаєте, і в моєму житті було чимало складних ситуацій. І різні драматичні обставини робили мене сильнішою.
- Отже, вже десять років на сцені франківців з аншлагами йде мюзикл "Едіт Піаф. Життя в кредит". З чого все починалося? Як виникла ваша музика, в якій є відлуння епохи Піаф?
- Усе почалося з однієї пісні... Одного разу я написала музику на вірші Юрія Рибчинського "Все буде так!". Ми присвятили цей твір пам'яті Едіт Піаф. Це був перший імпульс. Пізніше уже вагомим поштовхом до написання великої форми, власне - мюзиклу, став для мене майже містичний епізод на цвинтарі Пер Лашез у Парижі, де й поховано Піаф… У момент, коли ми з сім'єю Рибчинських підійшли до її могили, щоб покласти квіти, небо миттєво розплакалося зливою! Хоча ще за мить до того сяяло сонце й не було навіть хмаринки. Мені здалося, що сльози неба тоді явилися як благословення… Так почала народжуватись ідея проекту "Едіт Піаф. Життя в кредит". І справді, вже десять років на цій виставі аншлаги. І так сталося, що рівно через десять років після прем'єри "Піаф" у моєму житті знову відбулися дивовижні речі, пов'язані з нею.
- Тобто?
- У мюзиклі "Едіт Піаф. Життя в кредит" я виконую пісні українською мовою. Це, так би мовити, "вуличний період" юної Піаф. Згодом я відчула, що у фіналі вистави потрібно співати акапельно - французькою мовою - її хіт Non, je ne regretted rien. І, на свій ризик, я це робила. Отож, на одній із наших вистав відносно недавно були гості з Франції, відомі продюсери, яких дуже вразило виконання Non, je ne regretted rien. Вони зняли на телефон фінал вистави, надіслали його Шарлю Азнавуру та Шарлю Дюмону. Як відомо, свого часу ці митці тісно співпрацювали з Піаф, і їх щиро хвилює все, що з нею пов'язане. Так розпочався діалог із французькою стороною - і народження вже нового проекту, в центрі якого - Едіт.
- Шарль Дюмон - дуже відомий композитор у Франції, автор багатьох пісень Піаф?
- Саме так! Шарлю Дюмону - 89. Він - композитор, співак. Для Піаф написав понад 30 композицій. Серед такі хіти як Non, je ne regrette rien, Mon Dieu і Les amants та багато інших. Їхня співпраця тривала до самої смерті великої співачки, якої не стало 1964-го.
Дюмон дуже відомий у Франції, і сьогодні, незважаючи на вік, він активно гастролює. Цей метр завжди дуже обережно ставиться до різних творчих пропозицій. А тут раптом, ознайомившись із моїм виконанням пісні Піаф, він сказав колегам: "Цю українську дівчину має почути Париж!". Уже згодом ми обговорювали умови дальшої творчої співпраці.
Знаєте, зустріч із ним для мене стала знаковою. Шарль Дюмон зробив мені комплімент, сказавши, що я "схожа" на Піаф не тільки тому, що співаю, а ще й тому, що як актриса вмію "достукатися" до глядача через голос. А я прийшла в Театр імені Івана Франка не як драматична актриса, а як композитор. І саме роль Едіт Піаф у мюзиклі режисера Ігоря Афанасьєва і стала для мене серйозним випробуванням, серйозним викликом.
- Цьогоріч у рамках співпраці з французькою стороною ви, здається, мали бути гостею концерту Шарля Азнавура, виступу якого чекали в палаці "Україна", але…
- Так, на жаль, великий Шарль Азнавур не встиг дати в Києві свій концерт 20 жовтня цього року… І саме на його концерті я мала співати разом із маестро. Це був би сюрприз, це мало бути подією. Дуже жаль, що його вже немає серед нас.
- Що ви мали виконувати з Азнавуром?
- Планували декілька пісень. Але… Знову це "але". Втім, я кажу, що "там", на небі, у нього, мабуть, своя прекрасна компанія - і він потрапив до хороших людей. Так я втішаю себе. І думала про це, навіть коли в Парижі завершувала запис свого першого альбому, до якого увійшли найвідоміші пісні Піаф.
Там, до речі, є й дует із Шарлем Дюмоном - Les amants. Є й композиція, яку так і не встигла заспівати Піаф - Je m'en remets И toi. До цього альбому ввійшло 13 пісень. Скоро він з'явиться у продажу.
Заради альбому та інших проектів я їздила в Париж кілька разів. Напружено трудилася. Зі мною працювала велика команда. Інколи ціла доба йшла на запис пісні. Інколи над одним лише "звуком" ми працювали годинами.
Дуетну композицію з Дюмоном записували поодинці. Коли люди зустрічаються вперше, то зразу розумієш, це твоя людина, чи ні. Дюмон - один із останніх могікан, який працював з Едіт Піаф. І я його сприйняла як частину світу Едіт.
- Хто опікується вашим менеджментом у Парижі?
- Паризькі продюсери - поважні люди, вони працюють у сфері телебачення і музики. Раніше не займалися безпосередньо співаками, а більше працювали з поширенням музичного матеріалу. Так сталося, що я - перша співачка, яку вони розкручують "з нуля".
Гадаю, на їхнє рішення вплинула реакція Азнавура і Дюмона. Продюсери також бачили мій виступ на "Голосі країни" (в You-Tube), де я співала Non, je ne regretted rien.
До речі, є така програма Shazam (у телефоні), де можна порівняти свій голос із голосом іншого виконавця. Французи спробували порівняти мій спів із вокалом Піаф - і, уявіть, програма Shazam вказала на ідентичність тембрів.
Взагалі, французи - фанати своєї культури, своєї мови. Вони активно заохочують усіх, хто вивчає французьку, хто хоче її опанувати. Тому зараз я інтенсивно вивчаю французьку, готуюся до туру Notre Dame de Paris у ролі Fieyr de Lis.
- Кілька слів про Notre Dame de Paris.
- Власне, тур розпочинається з лютого 2019 року. Я вже четвертий рік беру участь у цьому проекті. Це концертний варіант мюзиклу, де звучать найкращі пісні з Notre Dame de Paris. Це грандіозне шоу. Сім найкращих вокалістів співають у супроводі великого симфонічного оркестру разом із ритм-групою та хором, задіяно 30 тонн звукового і світлового обладнання. Загалом, це супер-шоу світового рівня, яким може пишатися Україна. У підготовці до цього мюзиклу з нами працювали найкращі тренери з вокалу та викладачі французької мови. Моя героїня, Fieyr de Lis - повна протилежність Едіт Піаф. Єдине, що їх поєднує, - французька мова.
- Після "Едіт Піаф. Життя в кредит" на сцені франківців 2019-го з'явиться ще одна сценічна історія про французьку співачку, власне, виникне театральна дилогія про неї, - що можна сказати про новий проект?
- Уже наступного року планується прем'єра мюзиклу "Марсель і Піаф". Це продовження історії Едіт, у якій звучатимуть її найвідоміші пісні - французькою мовою. Автор п'єси - Юрій Рибчинський. А в основу сюжету Юрій Євгенович поклав історію взаємин Піаф і чемпіона світу з боксу Марселя Сердана. Це найдраматичніший період її життя і пік її сольної кар'єри. Режисер-постановник - Дмитро Чирипюк. Акторський склад обіцяє бути зірковим. Я щиро вдячна керівництву нашого театру за те, що підтримало цю ідею. І вже з нетерпінням чекаю початку репетицій.
- А якщо говорити про ваші виступи в Парижі?
- Наприкінці січня запланований дуже відповідальний для мене виступ для преси і телебачення в Парижі: я виконаю 13 пісень. Крім того, триває підготовка до великого концерту в Olympia у супроводі симфонічного оркестру з участю Шарля Дюмона: ця подія відбудеться вже у травні 2019-го.
- Ви щиро захоплюєтеся творчістю Піаф. А якби зараз з'явилася така співачка як Піаф, то вона змогла б стати популярною в нас?
- Знаєте, я недавно дивилася премію M1 Music Awards, це українське шоу світового рівня, де все дуже круто - світло, музика.
Але чомусь виникало відчуття, що Україна зараз переживає "сексуальну революцію", яку всі країни вже давно пережили. В такій шоу-бізнесовій "а-ля революції" є фактор абстрагування від самої пісні, тому часто в піснях - мало правди, щирості. Часто є лише імітація - чогось.
Тому, можливо, Едіт Піаф зараз, серед такого розмаїття, і вирізнялася б з-поміж інших.
- Яка з пісень з Піаф вас сьогодні найбільше надихає?
- Важко виділити якусь композицію. Як я вже казала, пісня, з якої почалося моє знайомство з Піал, - це Non, je ne regretted rien, що в перекладі означає "Я ні за чим не жалкую". Мені було доволі важко працювати в студії. Адже її пісні - це не просто тексти, це поезія, покладена на музику. Кожна її пісня - драматична історія.
Французька поезія дуже витончена. Вся сіль - між рядками. Наче струна, яка обриваючись продовжує звучати в тобі...
- Вікторіє, ви виховуєте двох доньок. Хотіли б і їх бачити на сцені театру?
- Хочу дати їм змогу обирати самим. Старша донька бере участь у деяких виставах театру імені Івана Франка, - і їй це страшенно подобається. І ось коли я бачу, що дитині щось подобається, то хочу тільки допомогти: будь ласка, головне, щоб із душею.
Я сама навчалася в музичній школі, і це було моєю справжньою пристрастю. Оскільки в селі, в якому я народилася (село Рудниця Вінницької області. - Авт.), крім однієї загальноосвітньої та однієї музичної школи, більше нічого не було, то мої батьки допомагали мені брати участь у вокальних дитячих конкурсах, заочно я закінчила художні курси. Вони теж зробили все, щоб я могла сама обрати справу свого життя. Думаю, що завдяки великій силі бажання та старанням - бо дива трапляються, коли, крім віри в них, ще й багато працюєш, - я й маю те, що маю. І я щиро вдячна долі. Вдячна, зокрема, за те, що в ній є - Піаф.