Генеральний директор компанії «Кюне + Негель» (яка займається транспортною та складською логістикою) не тільки знаходить можливість підвищувати заробітну плату своїм працівникам у період кризи, а й розробляє різні напрями співпраці з майстрами сцени та художниками. Віктор Шкарбан підтримує творчі та бізнесові контакти з відомими українськими театрами, допомагає живописцям. В інтерв’ю «ДТ» пан Шкарбан зізнався, що в нашому суспільстві, на жаль, попит на високе мистецтво занадто малий.
— Здебільшого бізнесмени не квапляться підтримувати театральні проекти, виставки… А ви в цю справу інвестуєте. Чому саме цей напрям?
— Слід піклуватися про культурний розвиток і про наступні покоління. А інвестуємо не в попсові проекти, а в серйозне мистецтво. Досить тісно співпрацюємо з майстрами Національного театру опери і балету, з художницею Олександрою Праховою, правнучкою відомого Прахова. Ми не спонсоруємо безпосередньо її виставки, але намагаємося придбати її картини.
У нас налагоджено роботу з театральною кампанією «Бенюк і Хостікоєв». Принагідно запрошуємо наших працівників до театру. У свою чергу, запрошуємо й артистів на якісь заходи, що відбуваються в нас у компанії. Особливо якщо це заходи публічні. Епізодичні проекти в нас були з хором ім. Верьовки, Національним театром ім. І.Франка.
— Бізнес наразі потерпає від кризи. Як вам вдається і самим триматись, і іншим допомагати?
— Бізнес — це точні кроки з прогнозованими результатами. У бізнесі розраховується все до дрібниць. І залежно від того, наскільки добре збалансована ваша система бізнесу, наскільки добре ви можете прогнозувати те, що відбуватиметься з вашим бізнесом, — ви більш або менш добре триматиметеся на ринку. У правильному, професійному бізнесі розраховують і прибуток, і кількість людей, які на цей прибуток працюють. У нормальних компаніях, зокрема міжнародних, таке планування проводять на термін від одного року до п’яти. Обов’язково треба мати хорошу команду, аби кожен на своєму на місці виконував свої завдання професійно.
Правда, під час кризи спиратися лише на такі прогнози — ризиковано, вони можуть виявитися неточними. Як на мене, потрібно робити інший крок і дуже уважно аналізувати, як рухається криза і в якій частині ринку є проблеми. Тому обов’язково треба добре вивчити споживчий, бізнесовий ринок. Сьогодні ми не відмовилися від своїх клієнтів, у яких виникли фінансові труднощі. Ми дали можливість кожному підприємству отримати кредит, тобто відтермінувати платежі — від 15 днів до 45. У однієї дуже відомої фірми, яка виробляє прохолоджувальні напої, наприклад, зараз великі складнощі. Ми дозволили їм сплатити за послуги через 45 днів, щоб вони не зупиняли свого виробництва, щоб не зникали поставки їхнього ж товару. У результаті в нас немає істотного зменшення обсягу послуг, а отже, вдалося уникнути скорочення персоналу. Навпаки, у квітні ми навіть підвищили заробітну плату.
— У чому суть співпраці вашого бізнесу і мистецтва, зокрема?
— Я не мав безпосереднього стосунку до мистецтва. Хіба що так, як і ви, читаю книжки, ходжу в театр, на виставки. Але, окрім цього, мистецтво мене цікавить і з погляду менеджера. Ви мусите відчути цю різницю, тому що бізнес орієнтований насамперед на прибуток. Бізнес, за своєю природою, не може мати іншого трактування. Це — не меценатство. Бізнес спрямований або на завоювання частини ринку, або на просування якогось продукту як частини стратегії, проте, врешті-решт, хтось на цьому має заробити гроші.
Я як менеджер можу зауважити, що співпраця бізнесу з культурою на сьогодні в Україні має стати необхідною стратегією.
Стосунки з культурою повинні бути завжди. Вони завжди бажані для бізнесу. Це ще й мотивуючий чинник для персоналу компаній. Спілкування з театром, спілкування з мистецтвом — не лише імідж компанії, а й те, що робить нас кращими.
Компанія, яка інвестує у проекти відомих діячів культури, у відомі культурні заходи, здобуває зовсім інший рівень авторитету. І, що мабуть, ще важливіше, —рівень самоповаги.
— Міжнародна компанія (головне представництво «Кюне+Наґель» міститься у Швейцарії. — Авт.) може безпосередньо співпрацювати з українською культурою?
— Бізнес не має національності. Тому однозначно цікаво співпрацювати саме з національними культурами. І, хоче того швейцарський або німецький бізнес чи ні, він підтримуватиме українську культуру, якщо має справи в Україні. Для бізнесу важливо просунути свій авторитет на тому ринку, на якому він працює.
У даному разі має бути взаємний вплив: культурі необхідний бізнес, а бізнесові абсолютно необхідна культура. Це дві речі, які мусять виживати разом, бо одне створене для іншого і навпаки. Однак тут є ще одна проблема: в українців недостатньо розвинений потяг до мистецтва…
— Ви вважаєте, що потяг до національного мистецтва розвинений недостатньо?
— Річ у тому, що попит на це мистецтво в суспільстві ще неадекватний, надто малий. Але українське мистецтво — є, і воно успішно продається сьогодні за кордоном.
Ви погляньте: 80 відсотків українських артистів сьогодні працюють у Росії або в далекому зарубіжжі. Безумовно, ситуація в державі на це впливає. Але є ще рівень нашої з вами освіченості та культурності. Якби ми активніше ходили в театр, на концерти і платили більші суми за квитки, — митці нікуди б не виїжджали.
Сьогодні наші погляди на культуру певною мірою зміщені. Тому такий і попит. Ми часто не здатні оцінити того мистецтва, яке називають високим, — бо дивимося на нього крізь призму інших пріоритетів, виставлених, на жаль, самим життям. Якщо якісь картини сьогодні добре продаються, це ще ні про що не свідчить. Це може бути тимчасовий попит. Суспільству потрібно підвищити рівень художнього сприйняття, рівень естетики. Тоді на кожен мистецький продукт буде попит у відповідному прошарку суспільства, тоді справжнє мистецтво стане справді високим.
— А як же шоу-бізнес, масовість сприйняття?
— Шоу-бізнес — це інше. «Нам весело, нам ритмічно» — і «нам цього вистачає!» Висока музика примушує по-іншому сприймати, замислитися, відчути, пережити. Зараз сегмент ринку для цього продукту ще незначний. 2/3 займає шоу-бізнес, а в ньому в музику та у слова пісень не вдумуються навіть самі виконавці, — бо немає у що вдумуватися.
— Як ви особисто ставитеся до розрекламованої виставки Демієна Хьорста в «Пінчук арт-центрі»?
— Якщо це запитання до мене як до громадянина з певнимb художніми смаками, то скажу: я на цю виставку не ходив. Я не є тією частиною «ринку», яку приваблює саме такий продукт.
Сам я люблю оперу, театр, а найбільше — українську народну пісню. І не знаю, чи в якогось народу є така багата музична культура, така велика кількість народних мелодій. Спеціалісти кажуть, що їх у нас понад 500 тисяч. На мій погляд, саме тут і наша духовність, і національне коріння, і великий бізнес, і високе мистецтво.