10, 12 грудня в Колонному залі Національної філармонії відбувся сольний концерт, присвячений 20-річчю творчої діяльності відомого акордеоніста Ігоря Завадського. Перший сольний виступ 14-літнього музиканта в піонерському таборі став точкою відліку його шляху на сцену. Сьогодні І.Завадський — володар чотирьох золотих медалей на міжнародних конкурсах, «Кубка світу» (Португалія), Гран-прі (Франція), «Золотої ліри» (Італія). Клодін Оше, президент Європейської асоціації акордеоністів, спеціально приїжджала на один із концертів Завадського до Києва. А Бернард Тома — головний диригент Європейського симфонічного оркестру (Франція), що сам починав як акордеоніст, три місяці тому сказав у своєму інтерв’ю: «Настільки досконалого опанування інструментом і такого приголомшливого виконання я раніше не чув». Лише останніми роками сольні концерти Ігоря Завадського відбулися в Росії, Югославії, Польщі, Угорщині, Словенії, Італії, Іспанії, Португалії, Німеччині, Франції. В Україні — практично в усіх обласних центрах. У Києві музикант виступає з 1996 року. Минулий приїзд до столиці показав, що всіх охочих потрапити на концерт зал філармонії вмістити не може, тому напередодні третього тисячоліття І.Завадський дав два концерти.
Цілком різні стилі — індивідуальні (композиторські) та стилі цілих епох; прагнення в одному вечорі сконцентрувати всю історію музичного мистецтва на кнопковому акордеоні; наостанок — власна імпровізація на «Лібертанго» Астора П’яццолли, а після закінчення три «біси» — так коротенько можна охарактеризувати грудневий концерт Ігоря Завадського. Надзвичайна музикальність дозволяє йому зробити з акордеона найпіддатливіший інструмент, звучання якого зачаровує не лише професіоналів, а й широкий загал. Це довів аншлаг. Адже для виконавця головне — знайти хвилюючий тембр, що змусить слухати не тільки Баха, Моцарта, Бетховена, а і його самого. Ігореві Завадському властива ще одна рідкісна якість — він уміє створювати музичний твір щоразу ніби наново. Для нього виконання — це безпосередній процес. Виконані ним твори живуть, розвиваються, шукають, прагнуть чогось.
Ігор Завадський дуже тонко розуміє і відчуває стиль композитора. П’єси Вівальді, Баха, Дакена пролунали з об’єктивною споглядальністю, ніде музикант не дав прорватися безпосередньому почуттю. У динаміці — зіставлення контрастів, за цим самим принципом колосальне нюансування тембром, в інтонуванні — гранична точність, чиста атака звуку. Винятком була фантазія Моцарта ре-мінор, що справила, мабуть, найсильніше враження. Завадський трактував її явно з позицій широкого знання творчості Моцарта в цілому. У виконанні фантазії насамперед відчувалося, що Моцарт — основоположник опери характерів, що його мистецтво наповнене світлом та молодістю і що він — нескінченний експериментатор у галузі стилю, жанру, форми. Завадський трактував Моцарта як одного з перших романтиків. Особистісне начало виявилося тут і у відкритості почуттів, і в психологізмі, і в персоніфікації музичних тем, які взаємодіяли і розвивалися за принципом інтригуючого сюжету, а не за законами «чистої» інструментальної музики.
Бетховен у виконанні Завадського був «перехідною ланкою» між двома епохами, які синтезують у собі класицизм і романтизм. У Шопена виокреслилася роль «співаючої» гармонії та фактури. А варіація на тему 24-го капрісу Паганіні Пальмеса Хугеса безпосередньо підготувала слухачів до другого відділення концерту. Алюзії на іскрометну циганочку налаштували на сприйняття легшої, естрадної музики, у виконанні якої Завадський віртуозно показав нестримну дотепність і завзяття. Ці грудневі концерти стали останніми в нинішньому столітті та тисячолітті. Наступний концерт Ігоря Завадського традиційно відбудеться в день його народження — 20 січня 2001 року. На сцену Міжнародного центру культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац) Ігор вийде не сам. У першому відділенні — сольна програма, а в другому він акомпануватиме відомим українським та російським виконавцям різних жанрів: джаз, рок, поп, оперний і народний спів.