Руїни античного Пританея на горі Мітридат у древній Керчі... Земля богів. Які дивовижні, багатовікові таємниці зберігає вона. Легенду про Деметру, покровительку Керчі, тут шанують особливо. Грандіозне дійство «Земля міфів» немов оживило її. Над горою Мітридат розкинулося величне зоряне небо. Свіжий морський вітер розвівав терпкі пахощі степових трав. Тут і там на узвишші палали жаркі смолоскипи, примушуючи тіні виростати в гігантські постаті нереальних, загадкових, ніби поставлених на котурни, античних акторів.
Разом із вогнем переливалося відблисками тепле нічне повітря. Сотні людей дослухалися слів давньої легенди про улюблену богиню. І здавався той вогонь смолоскипів незгасним полум’ям століть, які продовжують горіти й нести в собі життя, творення, мудрість предків. Нести нам, сьогоднішнім…
Задумані колись як Фестиваль античної драми, «Боспорські агони» з кожним роком існування втягували у свою орбіту дедалі нові види мистецтва та творчості. І згодом акторські змагання (із грецької агони — «змагання») переросли в Міжнародний фестиваль античного мистецтва. Цього року «Боспорські агони» (директор Т.Умріхіна), засновані міністерствами культури України та Криму, Верховною Радою АР Криму, Керченською міськрадою, Міжнародним інститутом театру (Українським центром), проходили всьоме.
Ідея фестивалю, котра міститься в гаслі «Вшановуючи діяння та традиції батьків наших — прадідів, треба жити на землі, роблячи добро і зберігаючи істину», закликала під свої прапори представників різних видів творчості. Немов бажаючи явити сучаснику приклад гармонійно й різнобічно розвиненої особистості, організатори відкрили численні сторінки «Боспорських агонів». Хвилювання учасників і зацікавленість глядачів викликали агони музичні, хореографічні, літературні. Було проведено Малі олімпійські ігри, міжнародний конкурс-пленер художників і фотохудожників, конкурс історичного й документального фільму.
Науковий, теоретичний погляд на тему античності було представлено на традиційній конференції «Античність і драматургія». Ці збори цікаві розмаїттям бачення теми. Повідомлення мали як емоційний, так і строго науковий характер. Ось кілька назв доповідей, які свідчать про широту розробок матеріалу: «Нові археологічні джерела по театру «Боспор», «Костюми давніх боспорян», «Лампадодромія — біг зі смолоскипами», «Античні спектаклі на сценах Польщі», «Куртуазна естетика в культурі Греції», «Сучасне освоєння античних майданчиків».
Обов’язкова частина театральних агонів — програма аматорських театральних колективів. Першість у них розділили Херсонський народний театр «Студі-Арт» («Діоген») і Польський театр «Невеликий» («Земля, вода, вогонь, повітря»).
Справжнім подарунком для керчан, які цілий рік із нетерпінням чекають головної культурної події — «Боспорських агонів», став творчий вечір відомого кіноактора, народного артиста Росії Володимира Коренєва. Залишившись у пам’яті кількох поколінь «людиною-амфібією», він розповів про зйомки легендарного фільму, згадав цікаві епізоди зі свого театрального життя.
Афіші перших фестивалів рясніли іменами античних авторів, і журі, незмінно очолюване народною артисткою України Ларисою Кадировою, дивилося численні інтерпретації Софокла, Арістофана, Есхіла, Євріпіда. Згодом на зміну чистим античним сюжетам приходили їхні варіації. Але скарб життєвого матеріалу, закладений у творах античності, така база для подальшого драматичного втілення, що будь-яку наступну п’єсу можна вважати відзвуком античності. З таким застереженням можна прийняти афішу фестивалю цього року, в якій із чистої античності був лише Арістофан, мотиви за його «Лісістратою». Чотири інші спектаклі розглядали античну тему опосередковано, крізь призму сучасності.
Лідером сценічних змагань став Стамбульський муніципальний театр, який показав спектакль «Гільгамеш» З.Авчі. В епічному творі, що розповідає про незвичайні пригоди царя Гільгамеша, котрий шукав безсмертя, з’єдналося кілька сюжетних ліній. Напівбог-напівлюдина Гільгамеш мав можливість спілкуватися з представниками обох світів. Сцена оформлена великою кількістю канатів, які звисають із колосників і утворюють площини-стіни. Прозорість таких стін немов свідчить про хиткість поняття поділу світів, протистояння цивілізацій. Турецький колорит відчувався в реквізиті, костюмах героїв, їхній своєрідній манері гри. Чудова пластика з національними характерними елементами в русі, яскрава театральність вистави поєднувалася з психологізмом.
Втручання вищих сил стає можливим у спектаклі «Трістан та Ізольда» С.Ковальова Могильовського драмтеатру. Переспів сюжету французького лицарського роману про кохання Трістана й Ізольди білоруси вирішують шаховою партією провидіння та волі випадку. Образна сценографія, котра трансформує стилізовану шахівницю в різні предмети, темперамент й органіка акторів зробили спектакль вишуканим дійством.
Мало хто пам’ятає будівничого храму Артеміди, а от ім’я того, хто спалив його, залишилося у віках. Ім’я Герострата стало прозивним. І в драматургічній інтерпретації цього історичного факту Г.Горін знайшов моменти тонких узагальнень, досліджував природу руйнації заради слави. До п’єси «Забути Герострата» звернувся Театр-студія «Сучасник» із українського міста Енергодар. Не маючи оригінального режисерського рішення, актори сумлінно озвучили гарний текст.
Зародження емансипації відбувалося ще за часів Арістофана. Всі принади цього жіночого руху втілилися в сучасній інтерпретації спектаклю «Етюд про трьох молодиць і ванну» Театру Сілезії ім. Виспянського із Катовіце. Багатонаселену п’єсу Арістофана розігрують три акторки, надівши великі стилізовані маски, вони грають і чоловіків. Форма спектаклю з елементами авангардного театру, образна, метафорична. Немов із глибини століть, постають із темряви сценічного простору картини минулого. Реальні стихії, земля, вода, світло. Спокій і мудрість зосередилися у величезному всевидючому оці, котре присутнє при всіх подіях і дає їм оцінку. Вічну й нерозв’язну суперечку між чоловіком і жінкою в польському спектаклі, схоже, виграли жінки. Занадто вже переконливими були їхні докази, і з усього вийшло, що чоловіки, по суті, просто жіноцтво.
У виконанні самобутнього хореографічного колективу України, єдиного у світі Театру танцю В.Єлізарова давньогрецька легенда про скульптора Пігмаліона, котрий створив прекрасну Галатею, мала несподіване втілення. Галатею в спектаклі «Пігмаліон» Хіггінс знайшов у молодіжній тусовці на дискотеці, котра танцювала хіп-хоп. Він вирішує зробити з неї зірку бального танцю. Перетворення супроводжується найрізноманітнішими музичними ритмами. Перед глядачем проходить історія розвитку бального танцю, актори демонструють дива хореографічної техніки, грації та витонченості. При цьому спектакль не робив акценту на протиставленні культур, молодіжної і класичної, навпаки закликав до їхнього взаємопроникнення та збагачення.
Він підтримує священний вогонь, який в античному світі свідчив про очищення душі.